ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/482/15-ц Головуючий суддя І інстанції Зяброва О. Г.

Провадження № 22-ц/818/1058/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: сімейна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря : Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2019 року, постановлену у складі головуючого судді Зябрової О.Г., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватна фірма «Гамма-55», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхи України», про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

встановив:

28 жовтня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова із заявою про роз`яснення рішення суду від 15.04.2016 року постановленого по справі № 644/482/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватна фірма «Гамма». ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхи України» про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Заява мотивована тим, що у мотивувальній частині рішення зазначено, що позивач просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Але, в резолютивній частині рішення зазначено, що «Визнати спільним майном подружжя: частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель ліг. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Розподілити майно наступним чином: виділити ОСОБА_3 Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель ліг. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому в резолютивній частині рішення не зазначена фраза - визнати за ОСОБА_3 право власності, як це було зазначено у позові та у мотивувальній частині рішення.

Також заявник просила роз`яснити рішення суду в частині назви/поняття «нежитлові будівлі» в даному випадку є тотожнім з назвою поняттям «нежитлові приміщення» право власності на які, визнано за ОСОБА_3 , в порядку поділу майна подружжя, а саме: на Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель ліг. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року заяву ОСОБА_3 про роз`яснення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року задоволено.

Роз`яснено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року по справі № 644/482/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватна фірма «Гамма», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхи України» про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, встановлено та визнано право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Роз`яснено рішення суду в частині назви/поняття «нежитлові будівлі» є тотожнім з назвою поняттям «нежитлові приміщення» право власності на які, визнано за ОСОБА_3 , в порядку поділу майна подружжя, а саме: на Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погодившись з такою ухвалою суду 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 та 13 грудня 2019 року ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом порушено норми процесуального права, суд послався на ст.221 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року із змінами та доповненнями.

Вказали, що судову повістку на призначене судове засідання на 21 листопада отримали із запізненням тільки 29 листопада 2020 року, а отже про дату та місце розгляду справи належним чином повідомлені не були, на підтвердження цих обставин надали відомості з «Укрпошта».

Зазначили, що у заяві про роз`яснення рішення зазначаються, що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Жодних з перелічених вимог заява ОСОБА_3 про роз`яснення судового рішення не містить. Заявником лише зазначено про припущення про те, що подальша реєстрація має відбуватися із певною термінологією. Доводи заяви нічим не підтверджені: ОСОБА_3 не надала доказів на її звернення з метою виконання судового рішення (реєстрації), не надала доказів відмови у такому виконанні із посиланням на незрозумілість чи двозначність судового рішення, тощо.

Вказав, що суд послався на відповідь КП «ХМБТІ», але у зв`язку із реформуванням органів державної реєстрації прав на майно, КП «ХМБТІ» не є наразі тим органом, який здійснює таку реєстрацію. У зв`язку з цим незрозуміло яким чином суд першої інстанції дійшов до висновку щодо необхідності роз`яснення судового рішення, посилаючись на відповідь органу, до повноважень якого не відноситься виконання судового рішення такої категорії.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Вказала, що доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. У позивачів виникли об`єктивні утруднення з виконанням рішення суду в частині реєстрації права власності, що було пов`язано з різним вживанням тотожних за своїм значенням понять «нежитлова будівля» та «нежитлове приміщення» реєстратором у порівнянні із зазначеним у рішенні суду, що викликає неоднозначне розуміння рішення суду з метою його виконання.

З приводу зазначення статей 271, 221 ЦПК України у попередній редакції, то це є технічною опискою, що жодним чином не вплинуло на законність розгляду заяви та на висновки суду. Обидві зазначення статті по суті однаково регулюють питання, яке було предметом розгляду справи. У даному випадку немає місця для правового пуризму.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, за відсутністю поважних причин неявки представників третіх осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам оскаржена ухвала відповідає.

У пункті 21 роз`яснень наданих в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до статті 271 ЦПК України роз`яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз`яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до виконання.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Відповідно до статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Із змісту статті 271 ЦПК України вбачається, що роз`яснення рішення суду - це уточнення, більш чітке і зрозуміле викладення справжнього його змісту. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.

Як правило, роз`ясненню підлягає резолютивна частина рішення суду, яка повинна містити чіткі формулювання щодо вирішення спірного правовідношення або інших заявлених вимог.

При цьому особи, які ініціювали роз`яснення у відповідній заяві мають вказати: що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим; які варіанти тлумачення рішення; як саме невизначеність та нечіткість резолютивної частини рішення суду може вплинути на ефективність його виконання.

Поряд з резолютивною частиною рішення суду може бути роз`яснена і мотивувальна частина. Потреба у цьому виникає у разі необхідності підтвердження преюдиціально встановленого факту чи правовідношення, визнаного судовим рішенням, що вступило в законну силу.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, пропорційність.

У статті 11 ЦПК України надано визначення пропорційності у цивільному судочинстві, згідно до якого суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2016 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до якого позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Визнано спільним майном подружжя: частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові будівлі літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль Mitsubishi ASX, державний номер НОМЕР_1 , автомобіль TOYOTA CAMRI, державний номер НОМЕР_2 . Розподілено майно подружжя наступним чином: виділено ОСОБА_3 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель ліг. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль Mitsubishi ASX, державний номер НОМЕР_1 ; ОСОБА_1 виділено1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3, розташованих за адресою АДРЕСА_2 та автомобіль TOYOTA CAMRI, державний номер НОМЕР_2 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя на дане майно.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02.06.2016 року виправлено описку та зазначено, що загальна площа частини нежитлових будівель літ. «А-2», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільним майном подружжя та розподілена між ними по Ѕ частині за кожним складає 425,4 кв.м.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29.11.2016 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова залишено без змін.

21.06.2018 р. Постановою Верховного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що позивач просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому в резолютивній частині рішення зазначено щодо визнання за ОСОБА_3 право власності, як це було зазначено у позовній заяві та у мотивувальній частині рішення.

У своїй заяві ОСОБА_3 зазначає, що під час виконання рішення суду постало питання щодо тотожності понять нежитлові будівлі та нежитлові приміщення. Так, згідно відповіді КП «ХМБТІ» за № 13231/0411/19 від 18.10.19 нежитлова будівля літ. «А-2», розташована за адресою: АДРЕСА_1 складається із нежитлових приміщень.

У відповіді КП «ХМБТІ» зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу, від 12.09.2012 здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 87,1 кв.м. (за третьою особою по справі ПП «Гамма-55»). Таким чином, у власності ОСОБА_1 залишились приміщення та наведено перелік приміщень.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.10.2019р. № 183573853, зазначено, що 3-я особа по справі Приватна фірма «Гамма -55» зареєструвала свою частку у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 відкривши розділ та зареєструвавши нежитлові приміщення 1 - поверху № 1,3,4,5,14 в нежитловій будівлі літ «А-2», загальною площею 87,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27438463101).

З урахуванням викладеного, вся подальша реєстрація, інших частин нежитлової будівлі, повинна відбуватися з назвою нежитлові приміщення в нежитловій будівлі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 258 ЦПК України судові рішення викладаються в формі ухвали або рішення, постанови, судового наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ЦПК України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз`яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Проте, в резолютивній частині рішення суду першої інстанції не зазначено щодо визнання за ОСОБА_3 право власності, як це було зазначено у позовній заяві та у мотивувальній частині рішення.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно виходив з того, що резолютивна частина рішення є незрозумілою та підлягає уточненню, не змінюючи змісту судового рішення, та більш повно і зрозуміло розтлумачив заявнику незрозумілу для нього резолютивну частину рішення суду.

З приводу доводів скарги щодо про те, що апелянти запізно дізналися про розгляд справи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків

ОСОБА_1 було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яка була призначена перший раз на 14 листопада 2019 року (а.с.181-184 т. 4), тому справу було відкладено на 21 листопада 2019 року. Діючи добросовісно, він повинен був цікавитись її розглядом і утримуватись від дій, що перешкоджають в їх розгляді та з метою дотримання строків розгляду справи.

ОСОБА_2 , якому було відомо про розгляд справи, ніяких заяв про відкладення справи подано не було (а.с.188 т.4).

Колегія суддів звертає увагу, що нормою ч.3 ст. 271 ЦПК України передбачено розгляд заяви про роз`яснення судового рішення у стислі строки - протягом десяти днів з дня її надходження. Як вбачається з матеріалів справи заяву про роз`яснення судового рішення ОСОБА_3 подала 28 жовтня 2019 року, розгляд справи було призначено двічі на 14 та 21 листопада 2019 року, при цьому судом було враховано клопотання ОСОБА_1 про відкладення справи.

Крім того, апелянти реалізували своє право на перегляд ухвали суду, однак не зазначили суду апеляційної інстанції відповідних доводів та доказів на їх підтвердження, що внаслідок роз`яснення рішення суду був змінений чи перекручений його зміст.

Відтак, доводи апелянтів про їх неналежне повідомлення не можуть бути підставою для скасування ухваленого судом рішення, яке по суті є правильним та відповідає згаданій нормі ст. 271 ЦПК України. Відповідно до принципів верховенства права та пропорційності, які передбачені у ст.ст. 10, 11 ЦПК України не має бути скасоване законне та обґрунтоване рішення лише з формальних підстав. Справедливе судочинство не сумісно з правовим пуризмом.

Той факт, що суд першої інстанції помилково послався на ст.221 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року до змін від 15 грудня 2017 року, якою було у аналогічний спосіб врегульовано питання про роз`яснення рішення суду, в цілому на законність ухваленого судового рішення не впливає, і тому ця помилка має формальний характер.

Доводи скарги щодо того, що суд послався на відповідь КП «ХМБТІ», яке у зв`язку із реформуванням органів державної реєстрації прав на майно наразі не здійснює таку реєстрацію, є безпідставними, оскільки згадана відповідь не пов`язана з такими повноваженнями, а має лише інформаційний характер стосовно наявних у нього відомостей.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи апеляційної скарги зведені до посилань на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав належну правову оцінку, що відповідає нормі ст. 89 ЦПК України.

Виходячи з того, що ухвалу суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає за необхідне відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - залишити без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м .Харкова від 21 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 26 травня 2020 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.