ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.04.10Справа №2а-3688/10/14/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., при секретарі Белової Ю.Г., за участю представників сторін:
Позивач – ОСОБА_1, паспорт,
від позивача – ОСОБА_2, представник за дов.,
від відповідача – Вороньков, представник,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Масандрівського відділення міліції
про визнання протиправним та скасування рішення,
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Масандрівського відділення міліції (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про заміну строку заборони в'їзду на територію України у відношенні громадянки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 6 місячного строку заборони в’їзду на територію України на п'ять років заборони в’їзду в Україну.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.03.10р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяви, відмовились від розгляду клопотання про забезпечення позову.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, зазначив, що рішення Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 06.03.2010 року про зміну терміну заборони в'їзду на територію України громадянки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 6 місяців до 5 років є законним та обґрунтованим, прийнято у зв’язку з порушенням позивачем порядку перебування в Україні, а саме: не виконання у добровільному порядку рішення відповідача від 12.08.2009 року, що призвело до вирішення питання щодо примусового видворення позивача на підставі судового рішення та потребує прийняття мір реагування у вигляді зміни строку в'їзду в України, хоча не може послатися на норму будь-якого та якім передбачено право відповідача зміняти строк заборони в'їзду іноземцям на територію України.
Вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За правилами частини четвертої статті 6 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в України таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни та юридичні особи України. Це відповідає засадам правового статусу іноземця та особи без громадянства, встановленим Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до статі 2 якого іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять.
Згідно частини 2 статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Отже, суд вважає, що ОСОБА_1 має право звертатись до адміністративного суду за захистом свої прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, шляхом оскарження рішень суб’єктів владних повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про міліцію" від 20.12.90 N 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі ст.7 України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року565-XII міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Згідно з пунктом 10 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року контроль за дотриманням вимог цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють в межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки та Державної прикордонної служби.
Таким чином, судом встановлено, що відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, який є органом внутрішніх справ, що входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, реалізуючи свої завдання та функції у відносинах з фізичними та юридичними особами являється органом виконавчої влади та, відповідно, суб’єктом владних повноважень.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Правила перебування іноземців на території України встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”.
Пунктом 19 Правил передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами.
Як зазначено у ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Грузії, що підтверджується паспортом НОМЕР_1, виданим Міністерством юстиції Грузії 28.12.2009 року, строком дії до 28 грудня 2019 року (а.с.8).
ОСОБА_1 03.03.2010 року прибула на територію України з дотриманням встановленого порядку в’їзду через "КПП Бориспіль", що підтверджується відміткою зробленою у національному паспорті позивача, та відмітками у імміграційної картки позивача (а.с.8 зворотна сторінка).
Судом встановлено, що раніше ОСОБА_1 вже перебувала в Україні та за порушення правил перебування іноземних громадян СГІРФО Масандрівського відділу Ялтинського МУ ГУ МВС України в АР Крим 12.08.2009 року прийнято рішення про її видворення з території України з зобов'язанням залишити територію України в строк до 31.08.09 року та заборонено в'їзд в Україну строком на шість місяців - до 12.02.2010 року (а.с.12). Однак, після прийняття рішення ОСОБА_1 у добровільному порядку у встановлений до 31.08.2009 року строк не покинула територію України у зв'язку з відсутністю коштів, тому постановою Окружного адміністративного суду АР Крим по справі № 2а-10547/09/4/0170 від 30.09.09 року її видворено в примусовому порядку за межи України за рахунок держави.
Під час розгляду справи, відповідно до пояснень сторін, встановлено, що позивач самостійно за власний рахунок покинув територію України у грудні 2009 року, дана обставина сторонами не оспорюється та відповідачем не спростовується.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що безпосередньо займався питанням придбання квитків на літак до Грузії для позивача після прийняття Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим рішення від 12.08.2009 року про видворення позивача за межи України. Пояснив, що у серпні місяці у зв'язку з відсутністю вільних та доступних за своєю вартістю квитків на літак він зміг замовити та оплатити квиток до Грузії лише на 10 грудня 2009 року, при цьому здійснити переїзд до Грузії автомобільним або залізничним транспортом не було можливим для позивача, оскільки позивач не міг пересуватись по території Російської Федерації без відповідної візи.
З викладеного вбачається, що рішенням відповідача від 12 серпня 2009 року ОСОБА_1 було встановлено строк до якого їй заборонено в'їзд в Україну, а саме до 12.02.2010 року, інших строків для заборони в'їзду в Україну відповідачем не встановлювалось.
Після спливу строку на який позивачу заборонено в'їзд в Україну ОСОБА_1 03.03.2010 року прибула на територію України через КПП "Бориспіль" з метою працевлаштування, про що свідчить штамп перетинання кордону у національному паспорті, та отриманий 02.03.2010 року на ім'я ОСОБА_1 дозвіл на працевлаштування у ТОВ "Боржомі".
Судом встановлено, що відповідачем у зв'язку з прибуттям 03.03.2010 року ОСОБА_1 на територію України та отримання ним дозволу на працевлаштування, прийнято рішення від 06.03.2010 року про зміну терміну заборони в'їзду на територію України відносно громадянки ОСОБА_1 терміном на 5 років, в якому посилався на норми статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Постанову Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року "Про правила в'їзду іноземців до України, транзитного проїзду через її територію і виїзду з України", постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2009 року.
Не погодившись із вищевказаними діями відповідача ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду АРК з позовом про оскарження рішення Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 06.03.10 року про зміну терміну заборони в'їзду на територію України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість прийняття відповідачем зазначеного рішення суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
– на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
– з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
– обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
– безсторонньо (неупереджено);
– добросовісно;
– розсудливо;
– з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
– пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
– з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
– своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України що є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб’єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
В свою чергу, підставами для визнання рішення державного чи іншого органу незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також прийнятого з порушенням процедури його прийняття та без дотримання вищезазначених принципів.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийняте відповідачем на підставі норми статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Постанову Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року "Про правила в'їзду іноземців до України, транзитного проїзду через її територію і виїзду з України", постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2009 року.
При цьому стаття 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави. Вчинення дії щодо зміни терміну заборони в'їзду на територію України іноземців та осіб без громадянства даною статтею та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не передбачено. Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року "Про правила в'їзду іноземців до України, транзитного проїзду через її територію і виїзду з України" також не закріплено можливості зміни терміну заборони в'їзду на територію України іноземців та осіб без громадянства. Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2009 року по справі № 2а-10547/09/4/0170 лише встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні кошти на відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням, тому суд визнав можливим здійснити його видворення за рахунок держави, при цьому термін заборони в'їзду на територію України не встановлювався.
За таких обставин суд вважає, що прийняте рішення про зміну терміну заборони в'їзду на територію України від 06.03.2010 року позивача фактично вдруге притягнуто до відповідальності за порушення правил перебування на території України, яке допущено у 2009 році, чим фактично порушено конституційний принцип заборони притягнення особи двічі до відповідальності за одне і те саме порушення, оскільки, прийняття рішення про видворення іноземця і встановлення заборони в'їзду на 6 місяців та зміна терміну заборони в'їзду на 5 років є фактично другим притягненням до відповідальності за теж саме порушення, яким встановлена заборона в'їзду в України строком на шість місяців.
Таким чином, суд зауважує, що рішення Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 06.03.2010 року щодо зміни терміну заборони в'їзду на територію України є таким, що не передбачене діючим законодавством та таким, що порушує конституційний принцип заборони притягнення особи двічі до відповідальності за одне і те саме порушення.
Суд зауважує, що рішення про зміну заборони в'їзду на території України відносно позивача прийнято не обґрунтовано, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Доводи представника відповідача, що зміна терміну заборони в'їзду позивачу в України обумовлено порушенням позивачем порядку перебування в Україні, а саме: не виконання у добровільному порядку рішення відповідача від 12.09.2009 року, що призвело до вирішення питання щодо примусового видворення позивача на підставі судового рішення та потребує прийняття мір реагування у вигляді зміни строку в'їзду в України, є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України та прийнято без врахування положень статей 9,29 Загальної декларації прав людини, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав, свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження прав позивача у вигляді зміни терміну заборони в'їзду в Україну будь-яким законом не передбачено, а наявність порушень з боку позивача, яки потребують забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту, відповідачем не повідомлено та під час судового розгляду до суду не доведено. Посилання представника відповідача на скасування дозволу на працевлаштування позивача, суд не приймає до уваги, оскільки, як доведено сторонами під час судового розгляду, скасування дозволу на працевлаштування позивача не було підставою для прийняття відповідачем оскаржуемого рішення та навпаки відбулося після прийняття відповідачем рішення про зміну строку заборони в'їзду позивачу в України та скасування цього дозволу.
Суд підкреслює, що відповідач на момент прийняття рішення про видворення позивача та заборону його в’їзду в Україну на 5 років не прийняв до уваги, що:
- позивач після прийняття рішення від 12.08.09 року про його видворення за межи України та заборони в'їзду в Україну на 6 місяців, самостійно прийняв міри та покинув територію України за власні кошти, тобто примусове видворення ОСОБА_1 за рахунок держави не відбулось;
- позивач прибув на територію України після спливу шести місячного строку заборони в'їзду в Україну;
- прибув на території України на законних підставах, у встановленому законодавством порядку зареєстрував своє перебування в Україні;
- після повторного прибуття до України порушень правил перебування на її території не допускав.
Враховуючи сукупність обставин, які характеризують позивача та тяжкість скоєного правопорушення, факт встановлення рішенням відповідача від 12.08.2009 року позивачу терміну заборони в'їзду на територію України строком на шість місяців, до 12.02.2010 року та те що позивач прибув на територію України 03.03.2010 року, тобто після спливу строку заборони в'їзду на територію України, та приймаючі до уваги, що відповідач не довів правомірність і законність прийняття рішення про зміну терміну заборони в'їзду на територію України, суд вважає, що відповідач необґрунтовано прийняв рішення та змінив термін заборони в'їзду на територію України з шести місяців на п'ять років, а, отже, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 06.03.2010 року щодо зміни строку заборони в'їзду на територію України громадянки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
В судовому засіданні 12.04.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови суду, в повному обсязі постанову складено 16.04.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158 –163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 06 березня 2010 року про зміну терміну заборони в'їзду на територію України громадянки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України..
Суддя Кірєєв Д.В.