ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/394/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

секретар судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Божков О.В., Замета Н.О.,

відповідача - не з`явились,

заявника апеляційної скарги - Манько Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2019 (судді: Іванов О.Г., Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2019 (суддя Федорова О.В.)

за позовом Бердянської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Хрунової Марини Георгіївни

про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернення її за належністю Бердянській міській раді у придатному для подальшого використання стані,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року Бердянська міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Хрунової Марини Георгіївни в якому просила зобов`язати звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,00965 га, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького (біля житлового будинку №41/30 ), шляхом знесення металевої конструкції (навіс, альтанка), яка складається з 21 металевого стовпа та металевого каркасу (дах), за власний рахунок та повернути її за належністю Бердянській міській раді у придатному для подальшого використання стані.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані самовільним встановленням Відповідачем металевої конструкції на 21 металевому стовпі загальною довжиною 53,70 м на земельній ділянці, яка відноситься до земель комунальної власності.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2019 у справі №908/394/19 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Зобов`язано Хрунову Марину Георгіївну звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,00965 га, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького (біля житлового будинку №41/30 ), шляхом знесення металевої конструкції (навіс, альтанка), яка складається з 21 металевого стовпа та металевого каркасу (дах), та повернути її за належністю Бердянській міській раді у придатному для подальшого використання стані. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази протиправної поведінки відповідача щодо безпідставного, самовільного розміщення (улаштування) конструкції (навіс, альтанка), яка складається з 21 металевого стовпа та металевого каркасу (дах) на земельній ділянці, що належить до сфери управління позивача.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2019 у справі №908/394/19 апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Хрунової Марини Георгіївни та Фізичної особи-підприємця Манько Євгенії Валеріївни задоволені та скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач своїм листуванням з Фізичними особами-підприємцями Харченко О.О. та Манько Є.В. неодноразово підтвердив, що саме останні встановили металеву конструкцію на спірній земельній ділянці та саме від них вимагав звільнити земельну ділянку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Бердянська міська рада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Скаржник доводить, що господарськими судами попередніх інстанцій не надана оцінка доказам, які б надавали змогу зробити висновок про справжнього власника металевої конструкції, а висновок про належність майна Фізичним особам-підприємцям Манько Є.В. та Харченко О .О. зроблений виключно зі слів останніх.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Манько Є.В. просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін наголошуючи на тому, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 11.01.2019 головним спеціалістом адміністративного відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення №002 за самовільне встановлення металевої конструкції на 21 металевому стовпі загальною довжиною 53,70 м (виміри проводились повіреною рулеткою відповідно до свідоцтва від 02.04.2018 №4-0433-18) на міській території міста Бердянськ по вул. Горького біля будинку №41/30 без дозвільних документів.

4.2. В ході огляду земельної ділянки комунальної власності розташованої за адресою: м. Бердянськ, вул. Горького (в районі житлового будинку №41/ 30 виявлено улаштовану на ній металеву конструкцію (навіс, альтанка), яка складається з 21 металевого стовпа та металевого каркасу (дах), до верхньої основи конструкції на металевих ланцюгах прикріплено 10 гойдалок та вивіска "КАЧЕЛИ "tараs ВАR". Вказана металева конструкція кріпиться до фасадної частини житлового будинку №41/30 за вказаною адресою та частково розміщена на пішохідній зоні, що унеможливлює вільний рух пішоходів.

За результатами огляду земельної ділянки складено акт від 18.01.2019.

4.3. Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Бердянської міської ради №0/1 від 27.02.2019 встановлено адміністративне правопорушення ФОП Хрунової М.Г., яке полягає в розташуванні металевої конструкції на 21-му металевому стовпі, загальною довжиною 53 метри 70 см без дозвільних документів на загальноміській території, у зв`язку із чим винну особу притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.

4.4. Вищезазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.4. Водночас право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

5.5. Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

5.6. Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційний перегляд судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, у даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

5.8. Згідно з частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

5.9. Згідно з частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

В контексті зазначеного за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Разом з тим, пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16

5.10. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції не повинен формально підходити до вирішення цього питання, а повинен з огляду на предмет та підстави позову, а також встановлені судом першої інстанції обставини справи обґрунтувати яким чином суд вирішив питання про права та обов`язки такої особи та у випадку їх підтвердження визначити її процесуальний статус як учасника справи шляхом прийняття відповідного процесуального рішення.

5.11. Якщо ж судом апеляційної інстанції після відкриття провадження за скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі та вважає, що суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України встановлено імперативну вимогу щодо закриття апеляційного провадження на відкритого на цій підставі.

5.15. Як убачається із матеріалів справи, апеляційне провадження у даній справі відкрито за апеляційною скаргою, зокрема, Фізичної особи-підприємця Манько Євгенії Валеріївни, яка не брала участі у справі.

5.16. Натомість, всупереч вимог статей 262, 264 Господарського процесуального кодексу України апеляційним господарським судом не досліджено та не з`ясовано чи прийнято оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду про права, інтереси та/або обов`язки заявника апеляційної скарги та не визначено його процесуальний статус як учасника справи, що само по собі є достатньою та самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2019.

5.17. Крім того, колегія суддів наголошує, що за змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

5.18. Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

5.19. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

5.20. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18.

5.21. Таким чином, вирішуючи зазначену справу суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правові підстави використання спірної земельної ділянки у відповідача та інших осіб, не надав оцінки правових підстав її використання з урахуванням вимог земельного законодавства та їх чинності на час вирішення спору.

5.22. Відповідно до частин першої та другої статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

5.23. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.24. Колегія суддів також звертає увагу на те, що як суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позову, так і суд апеляційної інстанції при відмові в позові, надавали оцінку постанові адміністративної комісії при виконавчому комітеті Бердянської міської ради №0/1 від 27.02.2019 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції визнав цей документ належним доказом у підтвердження факту розташування відповідачем металевої конструкції без дозвільних документів на загальноміській території, у свою чергу апеляційний господарський суд при його оцінці дійшов протилежного висновку.

При цьому суд апеляційної інстанції, формально пославшись на відсутність преюдиційного характеру такого рішення відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не був позбавлений можливості оцінити цей доказ разом з іншими матеріалами справи з урахуванням предмету та підстав позову, а також доводів сторін.

5.25. Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на договір про спільну діяльність від 01.07.2016 (укладений між Манько Є.В. та Харченко О.О.) базував свої висновки на тому, що з 2016 року по 2018 рік саме Фізичні особи-підприємці Харченко О.О. та Манько Є.В. , а не відповідач, по частинам встановили металеву конструкцію ї є її власниками та користувачами.

5.26. Разом з цим, договір про спільну діяльність від 01.07.2016 про наявність якого зазначено у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2019 у матеріалах справи відсутній, що у свою чергу свідчить про передчасність висновку апеляційної інстанції хто саме є власником та користувачем металевої конструкції, та, відповідно, чи має місце порушення прав Бердянської міської ради, які підлягають захисту в судовому порядку за умови відсутності належних та допустимих доказів у справі.

5.27. Додатково Суд зазначає, що за приписами частини першої статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

5.28. Під місцем розташування розуміють певне розташування об`єкта у просторі. Для земельної ділянки таке місце розташування визначається за її координатами (точніше за координатами вершин багатокутника, який утворює земельну ділянку) в прив`язці до існуючої геодезичної межі.

Місце розташування земельної ділянки визначається при її формуванні.

5.29. Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості з`ясувати питання стосовно фактичних меж самовільно зайнятої земельної ділянки з її індивідуалізованими координатами, місцем розташуванням та розміром, співпадінням зі земельними ділянками, що перебувають у власності або користуванні інших осіб, що унеможливлює висновок про наявність або відсутність самовільного зайняття спірної земельної ділянки або її частини.

5.31. В такий спосіб, суд не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог, не дослідив чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та які були встановлені судом першої інстанції та якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими.

5.31. За приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.32. Метою апеляційного суду є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно.

5.33. Користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, мав би дослідити всі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки.

5.34. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За приписами частин третьої та четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

6.2. З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду в іншому складі суддів.

6.3. Під час нового розгляду, господарському апеляційному суду належить врахувати вищевикладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне і обґрунтоване рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Бердянської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2019 у справі №908/394/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова