Номер провадження: 22-ц/813/1595/20

Номер справи місцевого суду: 520/15891/16-ц

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів:         Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення, встановлення порядку користування жилим приміщенням та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним,-

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності.

Під час розгляду справи сторонами були надані клопотання про призначення судової будівельно – технічної експертизи, посилаючись на те, що правильне вирішення питань, які поставлені у клопотаннях про призначення експертизи, має суттєве значення для вирішення спору.

Враховуючи викладене, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року по справі було призначено судову будівельну – технічну експертизу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою направити справу для продовження розгляду клопотання про призначення експертизи, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

20 лютого 2020 року від адвоката Маркова О.С., що діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишенні ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, Одеський апеляційний суд тимчасово, на час дії карантину, зупинив розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та вільних слухачів, припинив їх пропуск до залів судових засідань, також призупинено проведення масових заходів, не пов`язаних із процесуальною діяльністю, зокрема, особистий прийом громадян, конкурси, екскурсії, круглі столи, семінари тощо.

На час розгляду справи заяв про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку розгляд справи за відсутності належним чином сповіщених сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 21 травня 2020 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах вимог заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У частині 1 статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.  У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

За правилами, передбаченими статями 102–104, 107 ЦПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

При призначенні експертизи судом експерт або експерта установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з врахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу, (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

У разі необхідності суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з`ясування, та за його клопотанням дати відповідні роз`яснення щодо поставлених питань. Суд повідомляє учасників справи про вчинення зазначених дій, проте їх неявка не перешкоджає вчиненню цих дій.

У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення призначений судом експерт невідкладно подає суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями.

Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» №5 від 12 червня 2009 року, для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 червня 2016 року  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у праві спільної часткової власності, визнання права власності, в якому просять: 1) припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що квартира є неподільною. Частка відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі. Спільне володіння і користування квартирою є неможливим (т. 1, а. с. 2-5).

26 березні 2018 року  ОСОБА_1 , не визнавши первісний позов, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення, встановлення порядку користування жилим приміщенням, зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним, в якому просить: 1) вселити її у квартиру АДРЕСА_1 ; 2) встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування ізольовану кімнату, площею – 10,3 кв. м., залишивши підсобні приміщення в загальному користуванні; 3) зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні виділеною їй кімнатою та підсобними приміщеннями, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є власником 1/8 частини спірної квартири, а тому має право володіти та користуватися своєю власністю (т. 1, а. с. 79-85).

11 квітня 2018 року представник позивачів за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої просив поставити наступні питання:

1. Яку ринкову вартість становить 1/8 частина двокімнатної жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на час проведення дослідження ?

2. Чи можливо технічно, з урахуванням будівельних, житлових, санітарно-гігієнічних та пожежних норм, без нанесення шкоди, виділити окремо частку майна, пропорційну 1/8 частина двокімнатної жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 ?

3. Чи є технічна можливість встановлення порядку спільного користування 1/8 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та чи дозволить сторонам цей порядок безперешкодно користуватися виділеними кімнатами?

4. При неможливості виділення в натурі та встановлення порядку спільного користування 1/8 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визначити розмір грошової компенсації 1/8 частки жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 , мотивуючи тим, що для з`ясування обставин справи, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, необхідно призначити вказану експертизу (т.1, а. с. 89-91).

12 листопада 2019 року позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 остаточно звернулася до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої просила поставити наступні питання:

1. Чи можливо встановити варіант порядку спільного користування спірною двокімнатною жилою квартирою з підсобними приміщеннями, шляхом виділення  ОСОБА_1 окремої ізольованої жилої кімнати площею 10,3 кв.м, що більше положеного на 6,875 кв.м на її частку, а двом позивачам, які зареєстровані, та проживають за адресою: м. Черкаси, - іншу окрему кімнату, площею 17,1 кв.м (кожному по 8,6 кв.м), що менше: на двох на 6,875 кв.м їх частки; тобто кожна менше положеного на 3,437 кв.м. на її частку; підсобні приміщення: кухня санвузол (туалет з ванною), коридор і вхід (вихід) з квартири - залишити в загальному користуванні учасників спільної часткової власності, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_2 ?

2. Чи дозволить такий встановлений порядок користування квартирою співвласникам безперешкодно користуватися виділеними їм кімнатами (їх частками) з урахуванням, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та постійно проживають  у м. Черкаси?

3.Чи відповідає будівельним, санітарним, технічним вимогам відсутність в отриманому ОСОБА_1 у порядку спадкування житловому будинку необхідних зручностів: умивальнику, туалету, ванни, кухні за адресою: АДРЕСА_3 ?        

АДРЕСА_4 .Чи відповідає вимогам чинного законодавства та чи можливо вселення

  ОСОБА_1 до іншої сім`ї в однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 32,8 кв.м, житловою 17,2 кв.м, в якої вона ніколи не проживала та 1/2 частини якої згідно свідоцтва про право власності на житло від 21.02.2000р. належить  ОСОБА_5 , яка з 1989 року постійно проживає в цієї квартирі зі своєю сім`єю з трьох людей: чоловіком та неповнолітньою дитиною 2004 р.н. (а. с. 239)?

5. Чи завдасть шкоди інтересам ОСОБА_1 позбавлення її єдиного

 благоустроєного житла, в якому відповідачі ніколи не проживали, й не проживають,

 шляхом припинення її црава власності на її частку в двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та чи можливо вважати таку шкоду істотною, мотивуючи тим, що для з`ясування обставин справи, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, необхідно призначити вказану експертизу (т. 2, а. с. 119-123).

Задовольняючи клопотання представника позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 –  ОСОБА_4 , про призначення судової будівельно-технічної експертизи повністю та клопотання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що питання, які поставили сторони, потребують спеціальних знань, тому необхідне призначити у справі судову експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

1. Яку ринкову вартість становить 1/8 частина двокімнатної жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на час проведення дослідження ?

2. Чи можливо технічно, з урахуванням будівельних, житлових, санітарно-гігієнічних та пожежних норм, без нанесення шкоди, виділити окремо частку майна, пропорційну 1/8 частина двокімнатної жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 ?

3. Чи є технічна можливість встановлення порядку спільного користування 1/8 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та чи дозволить сторонам цей порядок безперешкодно користуватися виділеними кімнатами?

4. При неможливості виділення в натурі та встановлення порядку спільного користування 1/8 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визначити розмір грошової компенсації 1/8 частки жилої квартири за адресою: АДРЕСА_2 .?

5. Чи можливо встановити варіант порядку спільного користування спірною двокімнатною квартирою з підсобними приміщеннями шляхом виділення ОСОБА_1 окремої ізольованої жилої кімнати, площею 10,3 кв.м., що на 6.875 кв.м більш частки, що їй належить; ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - іншої окремої кімнати, площею 17,1 кв.м, що менш по 3,437 кв.м ніж належить кожній, підсобні приміщення: кухня, санвузол (туалет з ванною), коридор і вхід (вихід) з квартири залишити в загальному користуванні учасників спільної часткової власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ?

Разом з тим, оскільки, окрім першого питання, питання 2-4, які ставить відповідач ОСОБА_1 , не стосується предмету позову та не мають значення для вирішення цієї справи, тому в цій частині у клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи необхідно відмовити.

Посилання позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд не мотивував відхилення питань для проведення експертизи, викладені у її клопотанні, не приймаються до уваги за таких підстав.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 2 постанови Пленуму «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» №8 від 30 травня 1997 року (з відповідними змінами та доповненнями) Верховний Суд України вказав судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо).

Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, суд першої інстанції необхідно було перевірити, чи дійсно вказаний доказ стосується предмету доказування по справі та чи дійсно з`ясування певних обставин позову  потребує спеціальних знань.

Відповідно до первісного та зустрічного позовів беззаперечно встановлено, що предметом розгляду по даній справі є: 1) припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 ; 2) вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 ; 3) встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 ; 3) зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні виділеною їй у квартирі кімнатою та підсобними приміщеннями.

Згідно із частиною 2 статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права.

За таких підстав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що питання 2-4, які ставить відповідач ОСОБА_1 , є питання права, які виходять за межі спеціальних знань експерта.

Крім того, суд першої інстанції при призначенні вказаної судової експертизи обґрунтовано врахував висновки, що містяться в постанові Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у справі №№520/15891/16, які слугували підставою для скасування попередньої ухвали Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи з направленням цього питання для продовження розгляду (т. 2, а. с. 69-73).

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України  «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

У пункті 3 постанови № 11 Пленуму «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних, і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що, «розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).  

Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з`ясування і застосування норм іноземного права.

При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних інстанцій не може сама по собі свідчити про її складність.

Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв`язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов`язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.  

Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов`язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення правосуддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зокрема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та направлення його до органу, уповноваженого виконати судове рішення.   

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов`язані зі станом здоров`я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо». 

З матеріалів справи вбачається, що справа №520/15891/16 знаходиться в провадженні Київського районного суду м. Одеси з 07 червня 2016 року  (т.1, а. с. 1), тобто з порушенням встановленого законом строку розгляду справи, в тому числі, у зв`язку із зловживанням позивачкою ОСОБА_1 процесуальними правами.

Отже,  суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи,  дослідив в судовому засіданні усі докази, які є  у справі, з урахуванням їх переконливості, належності  і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з наявності законних підстав для призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої поставлені вказані в ухвалі питання. 

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і  Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України  «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45),  Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі  доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з направленням питання про призначення експертизи  для продовження розгляду немає. 

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 21 травня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік