Номер провадження: 11-кп/813/825/20

Номер справи місцевого суду: 515/2020/16-к

Головуючий у першій інстанції Шевирін А.О.

Доповідач Прібилов В. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий: суддя Прібилов В.М.,

судді: Кадегроб А.І., Котелевський Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Альбрехта І.С.,

прокурора – Нікітіна Ю.М.,

захисника – Дімітренко В.Є.

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Дімітренко В.Є. на вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.01.2017 року, у кримінальному провадженні №12016160440000459, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.08.2016 року, яким:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Арциз Одеської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, перебував у фактичних шлюбних відносинах, має малолітню дитину, інвалід ІІІ групи, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та йому призначено покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту його затримання – з 15.08.2016 року. В строк відбування покарання обвинуваченому, на підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано строк попереднього ув`язнення - з 15.08.2016 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили – залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати на залучення експерта у розмірі 703,68 гривень.

Вироком також вирішено питання щодо речових доказів.

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених судами обставин.

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим, в тому що він, 10.08.2016 року, приблизно о 00 год. 30 хв., знаходячись у будинку АДРЕСА_2 , в ході виниклої сварки, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2 , достовірно усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, а також, передбачаючи настання особливо небезпечних наслідків у вигляді смерті, обв`язав одним кінцем мотузки обидві гомілки ніг потерпілої для позбавлення її можливості рухатися, іншим кінцем мотузки обв`язав її шию в два оберти, затягнувши петлю на шиї до 12,5 см в діаметрі. Далі, ОСОБА_1 , узявши в кімнаті липку стрічку, щільно обмотав нею голову ОСОБА_2 на рівні рота та носа, не менше, ніж 12 разів, таким чином позбавив її можливості дихати. Внаслідок ушкоджень, зумовлених здушуванням шиї петлею і перекриттям липкою стрічкою носа та рота, виникла механічна асфіксія, в результаті чого настала смерть ОСОБА_2 .

З метою приховування вчиненого злочину у нічний час 10.08.2016 року ОСОБА_1 замотав тіло ОСОБА_2 у ковдру, прозору плівку та, помістивши його у мішок, відніс до ями на території зазначеного домоволодіння, куди також кинув різноманітне сміття та підпалив його, а коли сміття перегоріло, за допомогою лопати засипав яму землею та глиною і залишив місце події, направившись в с. Мирнопілля Арцизького району Одеської області.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Дімітренко В.Є. просить вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.01.2017 року скасувати і закрити кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Захисник посилається на те, що районний суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 щодо його невинуватості, відсутності у обвинуваченого мотиву вбивати свою дружину ОСОБА_2 , стосунки з якою протягом 5 років сумісного проживання були добрими. Стверджує, що суд безпідставно послався, як на докази доведеності вини обвинуваченого на; показання потерпілої, свідків у кримінальному провадженні, однак ні потерпіла, ні свідки прямо не вказали, що саме ОСОБА_1 вбив ОСОБА_2 ; висновки судово-медичних експертиз не доводять причетність обвинуваченого до вбивства потерпілої.

Адвокат зазначає, що докази: протокол огляду місця події з фототаблицею, протокол проведення слідчого експерименту с фототаблицею, є недопустимими, оскільки при проведенні слідчих дій на ОСОБА_1 здійснювався фізичний та психічний тиск з боку органів досудового розслідування, що відбувалося до зустрічі з захисником. Стверджує, що судом не була перевірена версія ОСОБА_1 щодо причетності до злочину інших осіб.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; апеляційний суд доходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КПК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КПК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КПК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» 24.10.2003 №7, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.01.2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13.04.2017 року оскаржуваний вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.10.2019 року скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та призначено новий апеляційний розгляд. Підставою скасування ухвали апеляційного суду слугувала відсутність в ухвалі апеляційного суду мотивів, з яких суд прийшов до висновку що використання районним судом, як доказу доведеності вини обвинуваченого, показань, які ОСОБА_1 надав під час проведення слідчого експерименту, узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 95 КПК України, а також відсутністю в ухвалі аналізу та висновку щодо допустимості протоколу слідчого експерименту від 16.08.2016 року. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав переконливого обґрунтування правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності послідовності дій засудженого, що спричинили смерть потерпілої, які викладено в оскаржуваному вироку як обставини злочину.

Перевіривши матеріали провадження, заслухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, надавши відповідну правову оцінку заявленим в апеляційній скарзі доводам і наявним в матеріалах провадження доказам, з урахуванням позиції Верховного Суду, апеляційний суд доходить наступних висновків.

На думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за вказаних в оскаржуваному вироку обставин підтверджується сукупністю відносних, достатніх, допустимих, узгоджених між собою доказів, зібраних у встановленому порядку і досліджених судом з дотриманням принципів повноти, всебічності та об`єктивності судового розгляду, яким надана належна правова оцінка.

Як убачається з матеріалів провадження під час судового розгляду судом першої інстанції було досліджено матеріали провадження, які повністю підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненому ним злочину, на підставі яких ухвалено обвинувальний вирок, зокрема:

- протоколом огляду місця події від 15.08.2016 року та фото таблицями до нього, в ході проведення якого було зафіксовано, що за місцем проживання убитої потерпілої ОСОБА_2 , в ямі на присадибній ділянці домоволодіння, де вона мешкала разом з обвинуваченим було виявлено труп останньої зі зв`язаними ногами, з ліпкою стрічкою, на обличчі, чим перекрито рот і ніс, та встановлено наявність тілесних ушкоджень, зумовлених здавленням петлею на шиї (странгуляційної борозди) (т. 1 а.п. 95-116);

- лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 №86 від 16.08.2016 року, в якому зазначено, що смерть потерпілої настала в результаті: асфіксії; нападу з задушенням, з метою вбивства чи нанесення ушкоджень (т.1 а.п. 122);

- висновком експерта №86 від 15.08.2016 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_2 настала від механічної асфіксії, яка могла виникнути як в результаті задушення петлею, на що вказує наявність странгуляційної борозни у нижній третині шиї, так і від закриття отворів рота і носа липкою стрічкою, яка була двічі щільно обернута навкруги голови; зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких (т.1 а.п. 129-131);

- висновком експерта №186 від 15.08.2016 року, згідно якого у обвинуваченого ОСОБА_1 виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді саден на бокових поверхнях шиї, які могли бути заподіяні 09.08.2016 року та ймовірно отримані від дії нігтів рук (т.1 а.п. 140-145);

- висновком судово-психіатричних експертів №149 від 10.11.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на момент вчинення кримінального правопорушення не страждав від будь якого психічного розладу, тому був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними (т.1 а.п. 150-155).

Також під час судового розгляду судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 згідно показань яких, обвинувачений ОСОБА_1 09.08.2017 року протягом дня перебував у домоволодінні  АДРЕСА_2 разом з дружиною ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_3 також пояснила, що біля 06:00 години ранку наступного дня із вказаного домоволодіння доносився дим, бачила там обвинуваченого, який палив сміття, було чути запах горілого, а біля 08:00 – 09:00 години ранку вона покликала ОСОБА_6 , однак будинок вже був закритий і ніхто не вийшов. У дворі побачила яму, яку обвинувачений копав за тиждень до цього, майже повністю засипаною, що здивувало її, а також відсутність ОСОБА_7 , оскільки остання завжди попереджала про свій намір поїхати з дому у справах. Свідки бачили, як 14.08.2016 року, в неділю, ОСОБА_1 приїхав до будинку грузовиком, куди завантажував габаритні речі – матраци, побутову техніку, велосипед, однак ОСОБА_8 при цьому не було. На вхідних дверях як до приїзду обвинуваченого, так і після його від`їзду висів навісний замок. В подальшому, з участю обвинуваченого проводились слідчі дії у його домоволодінні, при цьому він добровільно без жодного тиску пояснював та показував на іншій сусідці ті дії, які вчинив відносно ОСОБА_2 .

Крім того суд першої інстанції прийняв до уваги показання свідків:

- ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про те, що покійна ОСОБА_2 була доброзичливою людиною і мала добрі стосунки з оточуючими її людьми;

- ОСОБА_4 – сусідки ОСОБА_2 про те, що у вівторок 09.08.2016 року ввечері із домоволодіння потерпілої чула сварку з чоловіком ОСОБА_1 , в ході якої остання дорікала йому, що вже втомилася робити все сама. Про неналежне ставлення ОСОБА_1 до сім`ї від ОСОБА_2 вона чула і раніше;

- потерпілої ОСОБА_11 про те, що 11.08.2016 року ОСОБА_1 по телефону повідомив їй, що її сестра ОСОБА_2 поїхала в Одесу до свого першого співмешканця і вимкнула телефон. Також зазначила, що ОСОБА_1 13.08.2016 року забрав від них корову, що тимчасово перебувала у них, та знову запевняв її, що сестра в Одесі. Наступного дня в ході спілкування з односельчанами сестри вона зрозуміла, що з нею щось сталось, бо люди бачили, як обвинувачений копав у дворі яму, а вранці 10.08.2016 року з неї йшов дим і сестра зникла. Сестра за життя говорила їй про намір припинити сумісне проживання з ОСОБА_1 .

Судом також було перевірене заявлене обвинуваченим ОСОБА_1 алібі щодо його знаходження на час скоєння злочину в іншому місці та були допитані інші свідки захисту – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Так, ОСОБА_12 , яка є матір`ю обвинуваченого, стверджувала про перебування її сина на час скоєння злочину в с АДРЕСА_3 з АДРЕСА_4 по 10 серпня 2016 року, а свідок ОСОБА_13 , який є батьком обвинуваченого, вказав на прибуття сина в с. Мирнопілля близько 12:00 години 10.08.2016 року.

Районний суд на законних підставах прийшов до висновку, що показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , викликають обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності та неупередженості, оскільки вони є зацікавленими особами, а змінені в судовому засіданні районного суду свідком ОСОБА_12 показання є неконкретними та необ`єктивними. Крім того, показання цих свідків спростовуються показаннями інших допитаних у справі свідків, які не є зацікавленими особами, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 щодо знаходження обвинуваченого у зазначений період часу у домоволодінні, де було скоєно вбивство ОСОБА_2 . Також судом враховані пояснення свідка ОСОБА_13 , відносно того, що обвинувачений прибув до с. Мирнопілля вже після часу скоєння вбивства, що спростовує доводи сторони захисту про існування алібі обвинуваченого.

Враховуючи мотиви, з яких була скасована касаційним судом попередня ухвала апеляційного суду, колегія суддів вважає за необхідне констатувати, що протокол проведення слідчого експерименту від 16.08.2016 року з фототаблицями, який проведено з метою уточнення пояснень підозрюваного, та який судом першої інстанції визнано одним з доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 , є допустимим доказом в даному кримінальному провадженні, з огляду на таке (т.1 а.п. 159-200).

Відповідно до ст. 240 КПК України зметою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Як убачається з протоколу слідчого експерименту, вказана слідча дія була проведена за участю: підозрюваного ОСОБА_1 , його захисника Дімітренка В ОСОБА_14 Є., голови Глибоківської сільської ради ОСОБА_15 В ОСОБА_16 , понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , що беззаперечно свідчить про дотримання органом досудового розслідування вимог КПК України, в тому числі і забезпечення права на захист підозрюваного.

Під час вказаної слідчої дії, підозрюваний ОСОБА_1 самостійно та добровільно показав та детально розповів про обставини вчиненого ним злочину (час, місце, спосіб вчинення), послідовність його дій, в тому числі точно вказав місце знаходження залишку мотку клейкої стрічки біля ями, де було знайдено вбиту ОСОБА_2 , якою він обмотав ноги та шию потерпілої, тобто повідомив про факти, які були відомі лише йому одному (т.1 а.п. 199, 200).

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року (провадження №51-698км18) недопустимість протоколу слідчого експерименту на підставі ч. 4 ст. 95 КПК, Суд зауважив, що положення цієї норми слід тлумачити в системному зв`язку з ч. 1 ст. 95 КПК, яка указує, що розуміється під показаннями в цій статті – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Тому, в розумінні положень ст. 95 КПК, протокол слідчого експерименту не може бути автоматично визнаний недопустимим, а навпаки він може вважатися доказом в силу ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК.

Також згідно вказаного правового висновку Верховного Суду, оцінка протоколу слідчого експерименту, в якому зазначені пояснення підозрюваного, які він в подальшому змінив під час судового розгляду, має оцінюватися судом особливо прискіпливо та критично з урахуванням того, чи є цей доказ винуватості особи єдиним, маючи вирішальне значення в даному кримінальному провадженні, або навпаки підтверджується сукупністю інших переконливих доказів, чи посилався обвинувачений на примусовий характер цих показань і наскільки переконливими є докази та обставини, що підтверджують ці його скарги тощо.

Апеляційний суд наголошує, що повідомлені ОСОБА_1 під час слідчого експерименту обставини події та обставин вчиненого ним злочину раніше не були відомі органу досудового розслідування, а були встановлені лише під час проведення вказаної слідчої дії. Саме під час слідчого експерименту, обвинувачений, в присутності захисника, визнав свою вину, добровільно та детально показав яким чином були здійснені ним протиправні дії відносно ОСОБА_19 , розповів про механізм утворення тілесних ушкоджень на тілі потерпілої, за результатами проведення якого, саме з цих дій, органом досудового розслідування було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_1 .

В подальшому зазначені обвинуваченим у згаданому протоколі обставини вчинення ним злочину знайшли своє підтвердження у висновку судово-медичних експертиз, та співпадають з характером і локалізацією отриманих тілесних ушкоджень потерпілою, в результаті яких настала смерть останньої.

Крім того, надані ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту пояснення щодо обставин отримання ним тілесних ушкоджень у вигляді саден на бокових поверхнях шиї, які були спричинені потерпілою в результаті дії нігтів рук, також підтверджено висновком судово-медичної експертизи №186 від 15.08.2016 року.

Саме ці встановлені в ході проведення слідчого експеримента обставини, які були вказані ОСОБА_1 , в своїй сукупності з висновком судово-медичної експертизи №86 від 15.08.2016 року, надавали органу досудового розслідування можливість встановити зазначену у вироку послідовність дій ОСОБА_1 .

При цьому, з урахуванням доводів апеляційної скарги та відсутності з боку учасників судового розгляду жодних клопотань щодо повторного дослідження доказів, в тому числі заперечення обвинуваченим обставин скоєного злочину на час розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд позбавлений можливості повторно встановити послідовність дій засудженого і встановити чи спростувати можливість обв`язування дихальних шляхів потерпілої після її смерті.

Щодо роз`яснення підозрюваному ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту права не свідчити проти себе, на що була звернута увага в постанові касаційного суду, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що таке право під час вказаної слідчої дії дійсно не було роз`яснено, оскільки дані про роз`яснення такого права у протоколі відсутні (т.1 а.п. 159-200).

Разом з цим, під час проведення слідчого експерименту, підозрюваний був забезпечений захисником, а за результатами проведеної слідчої дії від сторони підозрюваного та його захисника зауважень до процедури її проведення не надійшло.

Щодо недоліку протоколу слідчого експерименту з огляду на відсутність в ньому запису про роз`яснення підозрюваному його права не свідчити проти себе та чи є цей доказ допустимим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 87 КПК України регламентовано, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до протоколу слідчого експерименту, апеляційний суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Апеляційний суд вважає, що право підозрюваного на захист, зокрема права закріпленого в ст.63 Конституції України, під час проведення слідчого експерименту порушено не було, оскільки ОСОБА_1 на час проведення слідчої дії перебував у статусі підозрюваного, йому достовірно було відомо про його права та обов`язки як підозрюваного, а тому недолік протоколу слідчого експерименту не можна вважати таким порушенням, що потягло за собою істотне порушення права підозрюваного.

При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що вказана слідча дія проводилась за обов`язкової участі захисника, який є юридично обізнаною особою та даних про те, що під час, проведення та по закінченню слідчого експеримента, будь яких зауважень сторони захисту та порушення прав підозрюваного та інших учасників процесуальної дії не надійшло, що зафіксовано у даному протоколі.

Безпідставними є також доводи захисника щодо здійснення фізичного та психічного тиску на ОСОБА_1 при проведенні слідчих дій з боку органів досудового розслідування та отримання під час проведення слідчого експерименту показів підозрюваного із застосуванням насильства, оскільки матеріали провадження не містять жодних зауважень учасників щодо вищевказаної слідчої дії, а долучені до протоколу фотознімки не містять в собі відомостей щодо відсутності добровільної позиції підозрюваного під час підтвердження ним обставин скоєного вбивства.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що здійснення такого роду тиску обвинувачений не заявляв протягом тривалого часу, та заявив про це лише під час судового розгляду, що було перевірено судом першої інстанції, однак даних на підтвердження заявлених обвинуваченим обставин судом не встановлено, з чим також погодився і суд касаційної інстанції.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений та захисник також не змогли надати суду раціонального пояснення та будь яких доказів на підтвердження зазначених доводів щодо здійснення фізичного та психічного тиску на обвинуваченого з боку органів досудового розслідування.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на законних підставах визнав допустимим доказом протокол слідчого експерименту від 16.08.2016 року, який в сукупності з іншими доказами винуватості ОСОБА_20 С ОСОБА_16 , свідчить про правильність висновку районного суду щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що районний суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив зібрані органами досудового розслідування докази, дав їм належну правову оцінку, на підставі чого прийшов до обґрунтованих висновків по суті обвинувачення, з якими погоджується й апеляційний суд, у зв`язку з чим вважає доводи апеляційної скарги про непричетність ОСОБА_1 до злочину безпідставними.

Не погоджується апеляційний суд з доводами сторони захисту щодо відсутності у обвинуваченого мотивів для умисного вбивства своєї дружини з посиланням на добрі стосунки в родині, оскільки ці твердження спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_5 про характер взаємовідносин у сім`ї обвинуваченого. Зокрема вказані особи пояснили, що ОСОБА_2 припиняла сумісне проживання з обвинуваченим, в зв`язку з чим він проживав на польовому стані, а після події кримінального правопорушення повідомляв потерпілу і свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про те, що ОСОБА_2 , начебто, перебуває в м. Одесі. Той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 після вбивства потерпілої навмисно говорив сусідам про те, що вона поїхала до м. Одеси, вивозив речі з місце мешкання ОСОБА_2 , на думку апеляційного суду, свідчить про те, що останній намагався приховати сліди вчиненого ним злочину.

Судом першої інстанції були перевірені доводи обвинуваченого і про те, що у потерпілої ОСОБА_2 , начебто, були неприязні стосунки з конкретними особами і вказані особи могли вчинити вбивство, які спростовані в результаті допиту потерпілої і свідків – односельчан, в тому числі і тих, на кого вказував обвинувачений, оскільки потерпіла мала репутацію доброзичливої людини і мала з оточуючими людьми добрі стосунки.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність у нього непрацездатних батьків, а також стан його здоров`я, оскільки він є інвалідом ІІІ групи, та призначив покарання, яке за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним та справедливим.

Висновки апеляційного суду.

Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об`єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, тому з урахуванням наявності пом`якшуючих покарання обставин, суд вірно призначив покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 115 КК України.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п.1 ч.1 ст.407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок – без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Дімітренко В.Є.– залишити без задоволення, а вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.01.2017 року у кримінальному провадженні №12016160440000459, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.08.2016 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.115 КК України, – залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк, з моменту отримання її копії.

Судді Одеського апеляційного суду

В.М. Прібилов                 А.І. Кадегроб Р.І. Котелевський