Дата документу 13.05.2020 Справа № 333/4605/16-ц

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/4605/16Головуючий у 1-й інстанції Круглікова А.В.

Пр. № 22-ц/807/113/20Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кримської О.М., Подліянової Г.С.,

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 25), в якому просила визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18.12.2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В., за яким ОСОБА_4 , подарувала ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 18.12.2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. посвідчено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала племінниці – ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35,3 кв. м. 15.11.2007 року ОСОБА_1 уклала договір дарування на вказаний житловий будинок з сином ОСОБА_2 . Як зазначала позивач, при укладенні договору дарування від 18.12.2004 року остання помилилась стосовно прав та обов`язків ОСОБА_1 . Так, позивач також вважала, що буде укладено договір довічного утримання (догляду), а фактично був укладений договір дарування. Отже, оскільки укладений договір дарування від 18.12.2004 року не відповідає внутрішній волі ОСОБА_4 та укладений внаслідок помилки, повивач звернулась до суду із зазначеним позовом та просила визнати вказаний договір недійсним.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_5 (т.с. 1 а.с. 16).

Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 17) відкрито провадження у цій справі.

В автоматизованому порядку суддею Боровіковою А.І. у цій справі замінено суддю Ярошенко А.Г. у зв`язку із задоволенням клопотання представника третьої особи та відповідача про відвід останнього (т.с. 1 а.с. 30).

В автоматизованому порядку суддею Фунжий О.А. у цій справі замінено суддю ОСОБА_6 у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відвід останньої (т.с. 1 а.с. 78).

В автоматизованому порядку суддею Кругліковою А.В. у цій справі замінено суддю Фунжий О.А. у зв`язку із самовідводом останнього (т.с. 1 а.с. 92).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року (т.с. 1 а.с. 189-192) позов ОСОБА_4 у цій справі задоволено.

Визнано недійним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18.12.2004 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,21 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1  у своїй апеляційні скарзі (т.с. 1 а.с. 200-204) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року (головуючий суддя Кухар С.В., судді Крилова О.В. та Трофимова Д.А. т.с. 2 а.с. 18-21) апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у цій справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (т.с. 2 а.с. 83-87) ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року скасовано в порядку часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

07 жовтня 2019 року дана справа надійшла на новий апеляційний розгляд до Запорізького апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 88).

Оскільки, Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 2 а.с. 89).

З 15.12.2017 року набрав чинності ЦПК України в новій редакції, тому саме його нормами має керуватись апеляційний суд при апеляційному перегляді цієї справи.

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 90) дану справу прийнято до провадження.

В автоматизованому порядку у цій справі суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (т.с. 2 а.с. 92-93).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 94) дану справу призначено до апеляційного розгляду з урахуванням навантаженості судді – доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом), а також відпустки судді-доповідача (т.с. 2 а.с. 106).

Позивач ОСОБА_4 надала апеляційному суду письмові пояснення до апеляційної скарги (т.с. 2 а.с. 101-104).

Учасники цієї справи при новому апеляційному розгляді цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

04 грудня 2019 року на адресу апеляційного суду через канцелярію надійшло клопотання третьої особи ОСОБА_2 про закриття провадження у цій справі (т.с. 2 а.с. 124), оскільки ОСОБА_1  померла ще  ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть, копія т.с. 2 а.с. 125) та правовідносини у цій справі не допускають правонаступництва.

У судовому засіданні 14 грудня 2019 року ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 133134) у задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_2 про закриття провадження у цій справі відмовлено, провадження у цій справі зупинено до залучення до участі правонаступника відповідача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувано у Шостої Запорізької державної нотаріальної контори інформацію про те: - чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше мешкала за адресою: АДРЕСА_1 ?- якщо спадкова справа заводилась, надати фотокопію останньої для долучення до матеріалів цієї справи; витребувано у Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради інформацію про те: - чи була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ? З якого часу? - чи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,? З якого часу? - хто (ПІБ, дата народження, ступінь родинного та сімейного зв`язку (чоловік, син та інш.) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 станом на день смерті спадкодавця ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ?

На виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду надані відповіді:

- нотаріальною конторою (т.с. 2 а.с. 172), що спадкова справа після смерті ОСОБА_1 не заводилась;

- департаментом реєстраційних послуг (т.с. 2 а.с. 176), що за адресою: АДРЕСА_1 станом на день смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з нею за цією адресою також були зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син - третя особа у цій справі) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (чоловік), і ОСОБА_4 (позивач у цій справі).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 182) провадження у цій справі поновлено, справу призначено до апеляційного розгляду, повідомлено про розгляд цієї справи учасників цієї справи, а також чоловіка померлого відповідача - ОСОБА_3 .

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року (т.с. 2 а.с. 196-198) залучено ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якості правонаступників у цій справі відповідача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , розгляд цієї справи відкладено, копію цієї ухвали надіслано ОСОБА_4 для відома, копію цієї ухвали надіслано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із копією апеляційної скарги для з`ясування їх позиції з приводи апеляційної скарги ОСОБА_1 (підтримують, не підтримують апеляційну скаргу тощо).

У судове засідання 13 травня 2020 року повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_4 через свого представника – адвоката Железняк В.К. (т.с. 2 а.с. 126, 193, 200), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, правонаступник померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 також через свого представника – адвоката Щасливого О.Р. (т.с. 2 а.с. 208-209), та третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. (т.с. 2 а.с. 206) не з`явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Позивач ОСОБА_4 , її представник – адвокат Железняк В.К. та правонаступник померлого 25.11.2017 року відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили.

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. подала апеляційному суду заяву (т.с. 2 а.с. 207), в якій просила розглядати дану справу апеляційним судом за її відсутності.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_4 , її представника – адвокат Железняк В.К., правонаступника померлого 25.11.2017 року відповідача  ОСОБА_1  – ОСОБА_3 , третьої особи – приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив заяву третьої особи (нотаріуса) задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_1 і третьої особи у цій справі одночасно – ОСОБА_2 , представника останнього – адвоката Щасливого О.Р. (т.с. 2 а.с. 127-128), який також є представником другого правонаступника померлого 25.11.2017 року відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 (т.с. 2 а.с. 208-209).

Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

За змістом ст. 36 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді …в інших справах … не може бути підставою для відводу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення правонаступника померлого 25.11.2017  ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача  ОСОБА_1  і третьої особи у цій справі одночасно– ОСОБА_2 , представника останнього – адвоката Щасливого О.Р. (т.с. 2 а.с. 127-128), який також є представником другого правонаступника померлого 25.11.2017 року відповідача  ОСОБА_1  – ОСОБА_3  (т.с. 2 а.с. 208-209), які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що обидва правонаступники померлого відповідача у цій справі апеляційну скаргу відповідача підтримують, просять її задовольнити, у задоволенні позову позивача у цій справі відмовити з двох підстав одночасно: помилка відсутня та застосувати позовну давність, про яку заявляла відповідач у суді першої інстанції у цій справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача  ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , підлягає задоволенню у цій справі з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.

В силу вимог ст. 376 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що задовольняючи позов позивача у цій справі та визнаючи недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за яким  ОСОБА_4 подарувала  ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції керувався ст. ст. 10, 60, 208, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із того, що позивачка не мала вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору дарування житлового будинку, який є єдиним її житлом. Укладаючи спірний договір з племінницею, позивачка помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення. При цьому суд врахував похилий вік позивачки, психотравмуючу ситуацію – як смерть її сина на час укладення спірного договору, наявний психічний розлад, внаслідок якого остання не у повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також продовження нею певний період часу прожувати у будинку після укладення договору дарування. Також суд першої інстанції вважав, що строк позовної давності, про застосування якого заявила відповідачка, не пропущений, так як позивачка оспорювала спірний правочин з жовтня 2007 року, проте з інших правових підстав, де їй відмовляли у позові.

Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав.

Апеляційний суд має враховувати положення ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, тобто на час ухвалення 29 травня 2017 року судом першої інстанції рішення, що є предметом нового апеляційного перегляду на теперішній час.

Оскільки, згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно (аналог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року,) не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, має місце неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи, що мають значення для правильного вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам цієї справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду першої інстанції у цій справі ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Ст. 263 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, (аналог ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно) містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, (аналог ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно) – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року (аналог ст. ст. 213-214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно) у цій справі не відповідає.

Так, хоча судом першої інстанції було правильно встановлено, що 18 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. (т.с. 1 а.с. 9).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2013 року (т.с. 1 а.с. 177-181), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року (т.с. 1 а.с. 182-185), скасовано рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора Комунарського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним на підставі ст. 225 ЦК України та у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування житлового будинку, усунення перешкод у користуванні будинком відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2015 року (т.с. 1 а.с. 80-85), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року (т.с. 1 а.с. 142) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року (т.с. 1 а.с. 168-169), у задоволенні позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., про визнання договору дарування недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, витребування з незаконного володіння житлового будинку, усунення перешкод у здійсненні права на володіння та користування житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і вселення ОСОБА_4 , скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, відмовлено.

У серпні 2016 року  ОСОБА_4 звернулась до суду першої інстанції з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., ОСОБА_2 , про визнання договору дарування житлового будинку недійсним на підставі ст. 229 ЦК України (т.с. 1 а.с. 2-5).

Суд першої інстанції правильно вважав, що такі встановлені ним у цій справі обставини, як: похилий вік позивачки (66 років), її стан здоров`я, потреба стороннього догляду та допомоги, наявність спірного житла як єдиного та проживання її у будинку певний період часу після укладення договору дають підстави у своїй сукупності для висновку про наявність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачкою при укладенні договору дарування від 18 грудня 2004 року правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладання, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Оскільки, згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1). Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд першої інстанції правильно визначав не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.03.2016 р. у справі № 6-93цс16 та від 27.04.2016 р. у справі 6-372цс16.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановлено, що спірний будинок АДРЕСА_1 є єдиним житлом на праві власності для ОСОБА_4 (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), в якому остання проживала після укладення вищезазначеного договору дарування 18.12.2004 року деякий час та в якому досі залишається зареєстрованою з 26.10.2000 року постійно (довідка Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 19.12.2019 року (т.с. 2 а.с. 176, яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду у цій справі).

Проте, помилковим з боку суду першої інстанції у цій справі є додаткове обґрунтування підстав недійсності договору дарування обставинами, зокрема:психотравмуюча ситуація – смерть сина, наявність психічного розладу, внаслідок якого остання не в повній мірі розуміла значення своїх дій та керувала ними, які вже були предметом доказування в інших вищезазначених судових рішеннях в інших справах за участю тих самих сторін (ст. 61 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, аналог ст. 82 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Крім того, в силу вимог ст. 417 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, вказівки, що містяться в ухвалі суд касаційної інстанції, є обов`язковими для суду…апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Апеляційним судом встановлено, що вказаний позов ОСОБА_4 на підставі ст. 229 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки) пред`явлено у серпні 2016 року, тобто зі спливом майже 13 років після укладення договору у грудні 2004 року.

Відповідач ОСОБА_1 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 29 травня 2017 року, та правонаступниками якої є  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , у суді першої інстанції заявила клопотання про застосування позовної давності (т.с. 1 а. с. 51, 53).

І хоче помилковими в частині є доводи сторони відповідача про те, що у цій справі застосовується позовна давність в 1 (один) рік, а не в 3 (три) роки.

Так як предметом позову у цій справі не є вимоги про розірвання договору дарування (ст. ст. 258 ч. 2 п 5, 728 ЦК України, до яких дійсно застосовується позовна давність в 1 (один) рік), а позивачем ОСОБА_7 у цій справі заявлено позовні вимоги саме про визнання недійсним цього договору дарування (т.с. 1 а.с. 2-5), до яких застосовується загальний – трирічний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України).

Проте, разом із тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відхиляючи клопотання про застосування позовної давності й, вважаючи, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, суд першої інстанції послався на те, що весь час до звернення до суду з цим позовом позивачка намагалася саме у судовому порядку визнати спірний правочин недійсним, проте з інших правових підстав, вірний вибір яких залежав від особи, яка надавала позивачці правову допомогу, але їй у позові відмовлялося.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у цій справі за заявою відповідача, зробленою у суді першої інстанції.

Оскільки, суд першої інстанції не звернув належної уваги на таке.

Судовому захисту підлягає лише порушене право.

Судом першої інстанції та апеляційним судом було встановлено, що право позивача ОСОБА_4  при вищевикладених обставинах, з урахуванням певних уточнень, з боку відповідача ОСОБА_1 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 29 травня 2017 року, та правонаступниками якої є  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушено.

Проте, право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ч. 1 ЦК України).

При цьому, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції України).

Про укладення договору дарування у 2004 році позивачка довідалася своєчасно, підтвердженням того є пред`явлення нею двох позовів про недійсність вказаного вище договору дарування з інших правових підстав, передбачених нормами ЦК України.

Помилкове неодноразове звернення ОСОБА_4 до суду з позовами до суду про визнання вищезазначеного договору дарування з інших неналежних правових підстав (ст. ст. 225 та 233 ЦК України) чи неналежне надання правової допомоги ОСОБА_4 не може бути поважною причиною пропуску 3-річного строку позовної давності останньою, та, відповідно, не може бути підставою для поновлення їй останнього судом у цій справі.

Крім того, встановлено, що позивач ОСОБА_4 у цій справі взагалі не заявляла клопотання про поновлення їй 3-річного строку для звернення до суду із вищезазначеним позовом, оскільки вважала, що остання нею не пропущена з поважних причин (заява позивача т.с. 1 а.с. 158-159).

Тому, останнє судом першої інстанції не розглядалось, та, відповідно, апеляційним судом не може переглядатись і не переглядається в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України.

Апеляційним судом також встановлено, що строк позовної давності для визнання вищезазначеного договору дарування недійсним для позивача ОСОБА_4 почав збігати ще з дати укладення цього договору, а саме: 18.12.2004 року.

Оскільки, відповідно до ст. 261 ч. 1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Також встановлено, що з 18.12.2004 року (дати укладення вищезазначеного договору) і до серпня 2016 року (дати звернення позивача із вищезазначеним позовом на підставі ст. 229 ЦК України у цій справі) 3-річний строк позовної давності в силу вимог ст. 264 ч. 2 ЦК України переривався лише один раз - у жовтні 2007 році (подачею позову до суду на підставі ст. 225 ЦК України т.с. 1 а.с. 177).

Інші підстави для переривання строку позовної давності, передбачені ст. 264 ЦК України, у цій справі відсутні.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ч. 3 ЦК України).

Звідси, з 18.12.2004 року (дати укладення вищезазначеного договору) 3-річний строк позовної давності збігав 18.12.2007 року, але він перервався у жовтні 2007 року, і з жовтня 2007 року 3-річний строк позовної давності почав збігати заново і збіг ще у жовтні 2010 року.

Оскільки, наступне звернення до суду ОСОБА_4 про визнання вищезазначеного договору недійсним на підставі ст. 233 ЦК України мало місце лише у грудні 2013 року, тобто вже поза межами 3-річного строку позовної давності, якій збіг у жовтні 2010 року.

Тому, звернення ОСОБА_4 у грудні 2013 року з позовом на підставі ст. 233 ЦК України до суду, тобто вже поза межами 3-річного строку позовної давності, якій збіг у жовтні 2010 року, не могло переривати та не переривало перебіг строку позовної давності для визнання недійсним вищезазначеного договору дарування від 18.12.2004 року.

Однак, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2015 року (т.с. 1 а.с. 80-85) було відмовлено у цьому позові ОСОБА_4 (на підставі ст. 233 ЦК України) не через позовну давність лише тому, що суд першої інстанції не міг застосовувати та не застосовував у 2015 році позовну давність у вказаній справі (на підставі ст. 233 ЦК України) за заявою відповідача ОСОБА_1 , про яку остання також заявляла, так як встановив, що права позивача не порушені та застосовував іншу самостійну правову підставу для відмови у позові – відсутність правових підстав для визнання договору недійсним саме з підстав ст. 233 ЦК України (т.с. 1 а.с. 84-85).

Таким чином, у серпні 2016 року ОСОБА_4 було подано вищезазначений позов у цій справі вже з пропуском 3-річного строку позовної давності порушеного права, який збіг ще у жовтні 2010 року.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції мав відмовити позивачу ОСОБА_4 у цій справі у задоволенні її позову саме у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої у суді першої інстанції заявляла відповідач.

Оскільки, позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача.

П. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , частково ґрунтуються на законі, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.

За таких обставин, апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , слід задовольнити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову  ОСОБА_4  до ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В., ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку у цій справі слід відмовити (саме у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції).

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 1,13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги відповідача  ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , при вищевикладених обставинах, позивач ОСОБА_4 не має права на компенсацію за рахунок сторони відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку у цій справі відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 21.05.2019 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Кримська О.М.Подліянова Г.С.