Справа № 2-749/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2010 року Шевченківський районний суд м.Києва

в складі головуючого судді Бужак Н.П.

при секретарі Рященко Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління юстиції в м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризацій та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про визнання права власності на об`єктн нерухомого майна, за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ВАТ «Завод Ленінська кузня», ОСОБА_1 , Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, третя особа: ГБК « Волгоградський» про скасування свідоцтва про право власності на житло, про визнання незаконним розпорядження органу приватизації

ВСТАНОВИВ

Позивачка ОСОБА_1 в березні 2008 року звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно. В подальшому, позивачка уточнила позовні вимоги та просить суд визнати за нею в порядку спадкування право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , на Ѕ частину гаражного боксу № НОМЕР_1 , блок № 6 поверх 1 по вул. Огородній, 13 в м. Києві , який знаходиться в ГБК «Волгоградській», зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в реалізації нею прав співвласника квартири АДРЕСА_1 .

В обгрунтуванні позову посилається на те, що в квартирі АДРЕСА_5 проживали та були прописані три особи: батько позивачки - ОСОБА_3 , дідусь позивачки - ОСОБА_4 та бабуся позивачки - ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 на початку 1992 року ОСОБА_3 тимчасово виїхав за межі України. Перед виїздом ним була досягнуга домовленість з його батьками, тобто ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що залишались проживати в квартирі, про те, що за ним на весь час його відсутності в цій квартирі, зберігається право користування нею.

Будинок, в якому знаходиться ця квартира належав ВАТ «Ленінська кузня». Оскільки за її батьком його батьками визнавалось право подальшого користування цією квартирою, то за їх спільною домовленістю ця квартира була приватизована на всіх трьох вказаних вище осіб, що були в ній прописані. 18 січня 1995 року органом приватизації заводу «Ленінська кузня» було видано свідоцтво про право власності на житло, тобто на спірну квартиру, згідно з яким вона була передана в спільну сумісну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При цьому заяву про приватизацію житла, за дорученням батька, підписала бабуся - ОСОБА_5 . На час приватизації квартири це відповідало волевиявленню всіх цих осіб, в тому числі і ОСОБА_3 . Таким чином, всі три вказані особи, внесені до свідоцтва про право власності на житло, по суті стали співвласниками цієї квартири, де кожен з них набув право власності на її 1/3 частину.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. До складу спадщини, що відкрилась, у зв`язку з його смертю увійшла 1/3 частка цієї квартири і гаражний бокс № НОМЕР_1 , блок 6, на 1 поверсі вул. Огородній, 13 в м. Києві в ГБК «Волгоградський». І ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , як спадкоємці першої черги (ст. 529 ЦК України 1963 року) прийняли цю спадщину відповідно до вимог ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року. Відповідачкою ОСОБА_2 ця спадщина прийнята не була. При цьому ОСОБА_5 не оспорювала права ОСОБА_3 на спадщину і це вбачається з відповідних заяв ОСОБА_5 на адресу Першої Київської держнотконтори, що знаходяться в спадковій справі ОСОБА_4 ). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України, 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкодавцю з моменту відкриття спадщини. Таким чином, ОСОБА_3 став власником Ѕ частини вказаної вище квартири і Ѕ частини вказаного гаражного боксу. ОСОБА_5 , відповідно, стала власником Ѕ частини цієї квартири і Ѕ частини гаражного боксу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. ОСОБА_2 своєю заявою на адресу Першої Київської державної нотаріальної контори від 27 квітня 2006 року прийняла спадщину, що відкрилась після смерті її матері, на Ѕ частину вказаної квартири і Ѕ частину гаражного боксу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 . На день його смерті відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частки вказаної вище квартири і Ѕ частки гаражного боксу. У встановленому законом порядку, своєю заявою на адресу Першої Київської державної нотаріальної контори позивачка, як спадкоємець першої черги, прийняла цю спадщину. Всі правовстановлюючі документи на предмети спору знаходились в спірній квартирі у відповідачки. Але остання не надавала їх нотаріусу, що позбавляло позивачку можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за законом. Більш того, відповідачка, майже не користуючись цією квартирою, перешкоджає позивачці в користуванні нею.

ОСОБА_2 20.03.2008 року звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи було уточнено та просить визнати незаконним розпорядження органу приватизації , скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язати БТІ внести зміни по реєстрації даної квартири.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, а позовні вимоги ОСОБА_2 просив залишити без задоволення як необгрунтовані. Крім того, представник позивачки просив суд застосувати до вимог ОСОБА_7 строк позовної давності, який вона пропустила без поважних причин.

Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, поданий нею позов підтримала у повному обсязі та пояснила, що 18.01.1995 р. орган приватизації у вигляді AO «Ленінська кузня» видав розпорядження № 99 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Це розпорядження було видано на підставі заяви про приватизацію, що була підписана наймачем та членами його сім`ї: ОСОБА_5 .. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Згідно розпорядження № 99 від 18.03.1995 р. було видано свідоцтво про право власності на житло, яке було зареєстровано у БТІ м. Києва 24.01.1995 р. за №4810. Вона є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підчас приватизації спірної квартири знаходилась у іншій державі - Лівані, разом із своїм чоловіком. На той час вона була вагітна і народила там доньку. У 1997 р. вона повернулась до Києва та оселилась у кв , АДРЕСА_1 разом із двома дітьми. З того часу мешкала певний час в Україні, а потім поверталась до свого чоловіка у Ліван . Вказує, що знала, про те, що квартира приватизована, але документів не бачила і вважала, що квартира була приватизована батьками, оскільки брат з 1991 року мешкав у США і фізично не міг взяти участь, у проведенні приватизації. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько - ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати - ОСОБА_5 . На час смерті матері ОСОБА_2 не було у країні і вона приїздила вже на похорони. У кінці минулого року вона зустріла знайому матері, яка повідомила їй, що перед смертю матір розповіла їй, що підчас приватизації вона розписалась від імені ОСОБА_3 через те, що інакше орган приватизації не дозволяв її проведення. Вона звернулась до архіву і отримала завірену копію заяви про приватизацію, де від імені ОСОБА_3 підпис виконаний іншою особою. ОСОБА_3 , ще у 1991 році поїхав за кордон із того часу жодного разу до України не повертався, тому він об`єктивно не міг брати участь у приватизації цього об`єкту нерухомості. Оскільки ОСОБА_3 своєї письмової згоди на приватизацію не давав і від його імені в заяві підписалась інша особа, рішення про приватизацію квартири є незаконним. Про зазначені обставини вона довідалась за кілька місяців до звернення до суду з позовом, у зв`язку з чим вважає, що строк на подачу позову нею не був пропущений, оскільки вона не могла знати про дійсні події, що відбувались при приватизації квартири через свою відсутність у той час в м. Києві. Станом на теперішній час у квартирі зареєстрованими є вона та троє її неповнолітніх дітей.

Представник ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що на момент приватизації спірної квартири, батько ОСОБА_1 не був на Україні і не підписував заяви в якій би просив передати йому у власність квартиру, а тому приватизація відповідно до вимог чинного законодавства є незаконною. Про те, що брат приймав участь у приватизації позивачка не знала, так як проживала в іншій країні і дізналась про дану обставину лише після смерті матері. Тому він просить позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 задовольнити, а вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Представник Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, просив слухати справу у його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Представник відповідача ВАТ «Завод Ленінська кузня» в судовому засіданні будь-яких пояснень з приводу позовних вимог не надав, вказавши, що у нього не має пояснень з приводу заявлених позовних вимог.

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна свого представника в судове засідання повторно не направив, заперечень на позов не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Головне управління юстиції в м. Києві та ГБК « Волгоградський» в судове засідання своїх представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, заперечень на позовні заяви не подавали.

Заслухавши представників сторін, позивачку ОСОБА_2 , свідків, дослідивши надані сторонами та їх представниками докази, суд приходить до висновку, шо позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_2 має бути відмовлено з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Трикімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 знаходилась на балансі заводу «Ленінська кузня». Станом на 1995 рік в цій квартирі були прописані 3 особи: ОСОБА_4 , його дружина -- ОСОБА_5 , та їх син ОСОБА_3 . Останній на початку 90-х років виїхав за межі України. Його батьки, що залишились проживати в цій квартирі, за їх життя, ніколи ні у який спосіб не оспорювали його право на подальше користування нею. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію Державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втрата право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановленні строки, провадиться в судовому порядку.

Батьки ОСОБА_3 , як постійні мешканці цієї квартири, ніколи не звертались до суду з позовом до свого сина ОСОБА_3 , про визнання його таким, що втратив право подальшого користування спірною квартирою. Більш того, їх дії свідчать про те, що вони визнавали за ним право користування цією квартирою, оскільки звернулись до органу приватизації заводу «Ленінська кузня» з заявою, в якій просили приватизувати цю квартиру на трьох осіб, що прописані в ній, в тому числі і на ОСОБА_3 . Підпис на цій заяві від імені останнього поставила його мати ОСОБА_5

18 січня 1995 року, органом приватизації заводу «Ленінська кузня» було видано, а ОСОБА_5 отримано свідоцтво про право власності на житло, згідно якого спірна квартира передана у спільну сумісну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Як пояснили суду свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , вказана квартира була приватизована батьками ОСОБА_3 , за узгодженням з ним і в наступному він схвалив цю угоду.

Тому, згідно вимог ч. 2 ст 63 ЦК України 1963 року, що діяв на той час, угода щодо приватизації вказаної квартири є дійсною.

Згідно вимог ст. З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Позивачка ОСОБА_2 під час приватизації квартири, що є предметом спору, не була постійним мешканцем цієї квартири, не була в ній зареєстрована (прописана), проживала зі своїм чоловіком, з яким нею було укладено шлюб 02 березня 1991 року, на його батьківщині в Лівані. А тому факт приватизації спірної квартири, станом на час її приватизації, жодним чином не порушував будь-яких її законних прав та інтересів.

В наданих нею в судовому засіданні поясненнях позивачка зазначила, що ні вона, ні її діти на час приватизації в квартир не були прописані, а тому не мали права брати участь у приватизацію. Тому доводи позивачки про те, що було порушено її-права на приватизацію, а її брата ОСОБА_3 безпідставно включено до приватизації є безпідставними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у ОСОБА_11 відсутнє право вимоги за заявленим нею позовом щодо скасування свідоцтва про право власності на житло та про визнання розпорядження органу у приватизації про приватизацію квартири недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне врахувати , ухвалюючи дане рішення, наступні встановлені судом обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . До складу спадщини, що відкрилась в зв`язку з його смертю увійшло наступне майно: 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , гаражний бокс № НОМЕР_1 , блоку № НОМЕР_2 на 1-му поверсі в ГБК «Волгоградський» по вул . Огородня , 13 в м. Києві »; прості іменні акції ВАТ «Завод «Ленінська кузня» у кількості 42 шт. (що не є предметом спору).

Спадкоємцями першої черги на майно померлого, відповідно до ст. 529 діючого на час відкриття спадщини ЦК України в редакції 1963р., були: дружина померлого ОСОБА_5 , син померлого ОСОБА_3 і дочка померлого ОСОБА_2 .

Як вбачається зі спадкової справи № 760 Першої Київської державної нотаріальної контори, відкритої 17.08.2004 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , в своїх заявах про прийняття спадщини, ОСОБА_5 , в якості другого спадкоємця вказувала лише їх, з померлим, сина, ОСОБА_3 , на видачу свідоцтва про право власності, як на свою частку майна у спільному майні подружжя не претендувала, стаття 60 СК України їй була роз`яснена.

Визнаючи право свого сина ОСОБА_3 на Ѕ частину спадкового майна, ОСОБА_5 17 червня 2005 року отримала в Першій Київській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину лише на Ѕ частку простих іменних акцій ВАТ «Завод «Ленінська кузня».

Свідки ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 пояснили, що наприкінці травня, початку липня 1997 року ОСОБА_3 був в м. Києві і певний час проживав разом з матір`ю в їх спільній квартирі, тобто в квартирі, що є предметом спору.

Тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, відповідно до вимог ч. 1 ст. 549 діючого тоді ЦК України в редакції 1963 року, тобто прийняв спадщину, на відміну від ОСОБА_2 , і прийнята ним спадщина, згідно вимог ст. 548 ЦК України 1963 року належить йому.

Позивачка ОСОБА_2 пояснила суду, що після смерті батька ходила разом з матір`ю до нотаріальної контори, допомагати матері оформляти спадщину. Також вона пояснила , що разом з матір`ю в жовтні 1997 року ходила до житлово-експлуатаційної організації, куди вони подавали необхідні документи для її прописки в квартирі, що є предметом спору, а 24 жовтня 1997 року вона була прописана в ній. Факт того, що ОСОБА_2 допомагала матері оформляти спадщину після смерті батька вбачається і з копії нотаріальної справи, де нотаріус своїми листами від серпня 2004 року робив запити до БТІ м. Києва щодо спадкового майна і просив відповідь на ці запити надати на руки ОСОБА_2 . Відповідно до вимог закону, ОСОБА_2 при поселенні і отриманні прописки до спірної квартири, повинна була отримати згоду на це всіх співвласників цієї квартири, тобто в тому числі і згоду ОСОБА_3 . В своїх поясненнях в судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 повідомила, що не пам`ятає, чи була отримана на її поселення до цієї квартири письмова згода її брата.

Проте, оскільки вона була прописана в спірну квартиру у суду немає підстав вважати, що ця прописка була здійснена в порушення встановленого законом порядку, тому суд приходить до висновку, що прописка позивачки та поселення до спірної квартири відбулось у встановленому законом порядку, тобто за наявності на це згоди її брата ОСОБА_3 , як співвласника цієї квартири. Самі дії ОСОБА_2 свідчать про те, що вона, станом на жовтень 1997 року знала, або повинна була знати, що її брат ОСОБА_3 є співвласником цієї квартири і що вона, ще станом на серпень 2004 року, не вважала себе такою, що прийняла спадщину після смерті батька і не претендувала на цю спадщину, а також знала про те, що квартира була приватизована на трьох осіб, в тому числі і на ОСОБА_3 .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачка ОСОБА_2 пропустила встановлений законом строк для звернення до суду з заявленим нею в 2008 році позовом. Доказів того, що вона пропустила строк позовної давності з поважних причин, позивачка не надала, а також не надала доказів того, що їй не було відомо про приватизацію спірної квартири не лише на батьків, а й на брата ОСОБА_3 .

Як вбачається з довідки КП «Житлосервіс «Приозерне» від 16.09.2009 року, наданої на запит суду», ОСОБА_2 постійно мешкала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_8 з 29.11.1988 року по 21.10. 1997 року, та знята з реєстрації в цій квартирі разом з дочкою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до договору купівлі-продажу вказаної квартири, зареєстрованого на Київській універсальній біржі, ОСОБА_2 продала 15 жовтня 1997 року вказану однокімнатну квартиру, власником якої вона стала в свій час, на підставі договору купівлі - продажу від 05 березня 1992 року. Як вбачається з пункту 8 цього договору купівлі-продажу від 15.10.1997 року, ОСОБА_2 зобов`язалась звільнити цю квартиру та виписатись з неї до 25 жовтня 1997 року.

Ця обставина розцінюється судом, як свідчення того, що станом на день підписання цього договору купівлі-продажу, тобто на 15 жовтня 1997 року, ОСОБА_2 була ще постійним мешканцем вказаної однокімнатної квартири.

Тому суд приходить до висновку, що і ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , прийнявши спадщину що відкрилась в зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , у вигляді 1/6 частини спірної квартири, кожен, і у вигляді Ѕ частини спірного гаражного боксу, кожен.

Згідно вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Таким чином, кожен з них став власником Ѕ частини спірної квартири і Ѕ частини спірного гаражного боксу. А ОСОБА_2 спадщину, що відкрилась після смерті її батька не прийняла ні у який спосіб передбачений ст. 549 ЦК України в редакції ї1963 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . В зв`язку з її смертю, за заявою ОСОБА_2 від 27 квітня 2006 року Першою Київською держнотконторою 27.04.2006 року була відкрита спадкова справа № 376. За своє життя, 05 серпня 2004 року ОСОБА_5 склала заповіт за яким належну їй Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 . Остання, у встановлений законом строк, тобто 27 квітня 2006 року звернулась до Першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і, таким чином, прийняла її.

Як вбачається з копії спадкової справи, в своїй заяві про прийняття спадщини позивачка ОСОБА_2 вказувала, що спадкове майно складається з 1/2 частини спірної квартири, з якої 1/3 частина належала померлій матері, а 1/6 частина належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_7 батьку, тобто ОСОБА_4 , та 1/2 частини спірного гаражного боксу. В цій заяві вона також вказала, що спадкоємцем за законом на майно померлої є також син померлої ОСОБА_3 , який мешкає в АДРЕСА_5 .

Суд вважає, що розподіл часток спадщини, вказаних в цій заяві підтверджує висновок суду про те, що ОСОБА_2 знала що її брат брав участь в приватизації спірної квартири і прийняв спадщину після смерті батька, а вона не прийняла спадщину після смерті батька і не претендувала на неї. Син померлої, ОСОБА_3 , спадщину після смерті матері не прийняв.

Враховуючи наведене, суд вважає, що ОСОБА_2 , як спадкоємиця своєї матері, набула право власності, як спадкоємиця за заповітом на 1/2 частину спірної квартири, а як спадкоємиця за законом набула право власності на 1/2 частину спірного гаражного боксу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Заявою на адресу Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованою цією нотаріальною конторою 14.06.2007 року, тобто у встановлений законом строк, вона прийняла спадщину, що відкрилась після смерті батька. У зв`язку з цим, нотаріальною конторою 14.06.2007 року була відкрита спадкова справа № 564. Першою Київською державною нотаріальною конторою 06 лютого 2008 року їй було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину простих іменних акцій ВАТ «Завод «Ленінська кузня» в кількості 42 штук, які належали ї покійному ОСОБА_4 , оскільки в свій час спадкове майно після смерті її дідуся було прийнято її батьком. На майно, що є предметом спору, їй не видавалось свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки в неї були відсутні правовстановлюючи документи на нього, в зв`язку з чим вона і змушена була звернутись до суду з цим позовом.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що на час прописки ОСОБА_16 до спірно квартири, вона працювала в ЖЕК заводу Ленінська кузня і надавала роз`яснення матері позивачки ОСОБА_17 щодо того, які документи потрібні для реєстрації оскільки матір позивачки хотіла прописати доньку на свою житлову площу та роз`яснила, що для цього необхідно згода всіх прописаних осіб в квартирі, тобто , згода і ОСОБА_18 . Також свідок пояснила, що коли до неї в наступний раз прийшла ОСОБА_2 разом з матір`ю і надали їй всі документи, необхідні для прописки , то серед інших документів їй надали і письмову згоду ОСОБА_3 , підпис якого на документі була посвідчена. Тому прописка ОСОБА_2 в квартирі була за згодою всіх співвласників квартири.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що являється сусідкою батьків ОСОБА_2 по спірній квартирі, дружила довгий час з ними: їй відомо , що брат позивачки ОСОБА_3 в 1991 року емігрував з України і більше ніколи не приїзжав, бо як би він приїздив, то обов`язково разом з матір`ю зайшов би до неї. На її думку, що оскільки сусідка з сином ОСОБА_3 не заходили до неї в 1997 році, то останній і не приїздив до України.

Таким чином покази свідка в цій частині грунтується на припущеннях, а тому не приймаються судом.

Крім того, свідок пояснила, що батьки позивачки самостійно приватизували квартиру , але телефонували сину ОСОБА_3 щоб отримали його згоду на приватизацію. ОСОБА_2 вона після смерті матері розповіла як приватизувалась квартира та, що приватизація була здійснена і на її брата ОСОБА_3 і підпис на заяві про приватизацію від імені брата здійснила мати позивачки.

Щодо прописки позивачки в спірній квартирі, то свідок пояснила, що їй про це нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона мешкає постійно в іншому місті, а не в Києві, але їй відомо про виїзд ОСОБА_3 з України в 1991 році на ПМЖ. Вона приїзжала до м. Києва на навчання, жила в спірній квартирі періодично на час екзаменів, але ОСОБА_3 ніколи не бачила.

Надаючи оцінку поясненням вищезазначених свідків, суд враховує, що наявність чи відсутність в особи права вимоги, в тому числі і права вимоги позивачки ОСОБА_17 по даним правовідносинам, регламентується чинним законодавством України. Із показів вищезазначених свідків не вбачається, що на час проведення приватизації позивачка ОСОБА_2 була зареєстрована в спірній квартирі і мала право на участь в приватизації.

Крім того, сама позивачка не заперечувала, що на момент приватизації спірної квартири в ній зареєстрованою не була.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті його батька підтверджено показав свідків, допитаних в судовому засіданні, а також знаходить своє підтвердження зібраними у справі письмовими доказами.

Так, мати позивачки ОСОБА_2 під час свого життя не тільки не оспорювала право сина на прийняття спадщини, а, як вбачається із її заяв на адресу нотаріальної контори, визнавала за ним таке право. Оскільки право позивачки ОСОБА_2 на відповідну частку спадкового майна є похідним від прав на нього її матері, то строк для оспорення цієї обставини також сплив.

На момент приватизації ОСОБА_3 був зареєстрований в квартирі, його не було визнано таким, що втратив право користування житлом, а тому всі правові підстави для участі у приватизації житла він мав.

Оскільки позов ОСОБА_1 з наведених вище підстав підлягає задоволенню і вона в порядку спадкування за законом набула право власності, серед іншого, і на 1/2 частину спірної квартири, то, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, її позов підлягає задоволенню і в частині усунення перешкод в реалізації прав співвласника цієї квартири.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі відповідно до уточнених нею позовних вимог, так як судом не встановлено порушень прав позивачки у зв`язку з проведенням приватизації спірної квартири.

Керуючись ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст. ст. 63, 525, 529, 548, 549, ч. 2 ст. 553 ЦК України в редакції1963 року, ч.1 ст. 369. ч. 1 ст. 383, ст.ст. 391, 1233, 1245, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України в редакції 2004 року ст. 3,10,59,60, 169,212,213,215,218 ЦПК України, суд,

ВИРІ Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.?

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 , блоку № 6 , поверх 1 по вул. Огородній, 13 в м. Києві, Гаражно-будівельному кооперативі «Волгоградській» в м. Києві .

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності на житло, про визнання незаконним розпорядження органу приватизації залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів заяви про апеляційне оскарження та подання протягом 20 днів після подання заяви апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя