Єдиний унікальний номер 243/3367/17

Номер провадження 22-ц/804/1132/20        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

19 травня 2020 року                                                                                                       м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Будулуци М.С.

суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін в місті Бахмут Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа 243/3367/17, суддя Гусинський М.О., заочне рішення складено 30 травня 2017 року в місті Слов`янськ Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року до суду звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (раніше мало назву Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», надалі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) з позовом до ОСОБА_3 в наступному змінила ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи його наступним.

Відповідно до укладеного договору б/н від 21 червня 2011 року, ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використанням, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов`язань за Договором на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди Банку. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, станом на 28 лютого 2017 року відповідач має заборгованість за кредитом у сумі 47 564,00 грн., яка складається з наступного: 4 578,61 грн. – заборгованість за кредитом; 37 154,82 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 089,43 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 2 241,14 грн. – штраф (процентна складова).

Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 21 червня 2011року в розмірі 47 564 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 червня 2011 року, а саме: 4 578,61 грн. – заборгованість за кредитом; 37 154,82 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 50,00 грн. – заборгованість за комісією та пенею, понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 600 грн. 00 коп., а усього – 43 383 грн. 43 коп.

Позовні вимоги в іншій частині залишені без задоволення.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) про перегляд заочного рішення від 30 травня 2017 року залишено без задоволення.

Із вказаним заочним рішенням не погодилась відповідач ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати заочне рішення суду першої інстанції та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В апеляційній скарзі відповідач зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази того, що в підписаних нею документах на отримання кредитних коштів, містяться умови, зокрема, й щодо розміру сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів).

Апелянт зазначила, що зі змісту долученої до позовної заяви копії анкети-заяви, є незрозумілим, чи містить ця заява приписи про ознайомлення відповідача саме з «Умовами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» долученими до матеріалів справи, а не будь-яких інших умов.

Також вважає, що кредитний договір не є договором приєднання та публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку Банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, на які не впливає сам позичальник.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

(а.с. 119 - 123)

Відзив на апеляційну скаргу позивач суду апеляційної інстанції не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна вказаного позову складає 43 383 грн. 43 коп., апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції  розглянув без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни  судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

21 червня 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір б/н про надання кредиту в сумі 5000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 8 - 32).

Згідно розрахунку позивача, станом на 28 лютого 2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає 47 564 грн. (а.с. 4 - 5).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача – АТ КБ «Приватбанк» у рахунок заборгованості за кредитним договором без номеру від 21 червня 2011 року підлягає стягненню заборгованість: за кредитом в сумі 4 578,61 грн.; по процентам за користування кредитом – 37 154,82 грн.; за комісією та пенею в розмірі 50 грн. та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600 грн., а всього – 43 383,43 грн.

Стягуючи заборгованість за пенею та комісією в сумі 50 грн., та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення іншої суми заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3 039,43 грн., а також штрафів, відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 2 241,14 грн. – штраф (процентна складова), а всього в сумі 5 780,57 грн., суд виходив з того, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Оскільки відповідач ОСОБА_6 зареєстрована у м. Слов`янськ Донецької області, яке входить до переліку міст України, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку як таких, де проводиться антитерористична операція, то суд вважав необхідним скасувати нараховані банком штрафи та зменшив суму пені та комісії - до 50 грн., нараховану відповідачу до 14 квітня 2014 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі  4 578,61 грн., проценти за користування кредитом – 37 154,82 грн. та заборгованість за пенею та комісією в розмірі 50 грн., суд вважав вимоги позивача в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд посилався на норми Цивільного кодексу України та інші    нормативно - правові акти, що регулюють спірні правовідносини.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду в частині стягнення розміру заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 578,61 грн., оскільки позивачем доведено факт надання відповідачу кредитних коштів, а відповідачем навпаки не надано до суду жодного доказу, який й би свідчив про те, що відповідач належним чином виконала умови кредитного договору, та повернула позивачу отримані кошти за тілом кредиту в зазначений умовами кредитного договору строк.

Також суд погоджується і з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафів, висновки якого є правильними та обгрунтованими з посиланням на відповідні норми законодавства.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з судовим рішенням щодо заявлених вимог Банку про стягнення заборгованості в розмірі 3 089,43 грн., яка нарахована позивачем до стягнення з відповідача.

Так, у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач, у розрахунку суми заборгованості з пені та комісії, не виділив окремо ці нарахування, а тому суд позбавлений можливості встановити яка сума є заборгованістю з пені, а яка сума є заборгованістю з комісії, тому суд вважав ці нарахування – пенею.

При вирішенні справи стосовно вказаної заборгованості суд допустив суперечливі висновки, враховуючи, що висновок суду про позбавлення можливості встановити якою є ця заборгованість, виключає можливість твердження суду про те, що нарахована позивачем заборгованість в розмірі 3 089,43 грн. є пенею.

Водночас, в підсумковій частині розрахунку заборгованості станом на 28 лютого 2017 року за договором б/н від 21 червня 2011 року, укладеного між сторонами, заборгованість в розмірі 3 089,43 грн. зазначена як нарахована комісія (а.с. 4 -5).

Вирішуючи справу щодо вимог про стягнення заборгованості на суму 3 089,43 грн., суд помилково застосував вимоги ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року, якою передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, яка не регулює правовідносини, пов`язані з забороною нарахування комісії.

В позовній заяви Банк посилається на п. 2.1.1.5.5. Умов на правил надання банківських послуг, яким передбачено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Разом з тим, позивач не навів у позові підстави та конкретні умови оплати комісії. Також не вбачаються умови нарахування комісії з кредитного договору, укладеного між Банком та позичальником (а.с. 6, 7).

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що правові підстави для нарахування комісії відповідачу в розмірі 3 089,43 грн. взагалі відсутні і в задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року в частині стягнення заборгованості за комісією слід скасувати та в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 3 089,43 грн. слід відмовити, за безпідставністю заявлених вимог.

Апеляційний суд також не погоджується з заочним рішенням щодо розміру стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та вважає необхідним його зменшити з 37 154,82 грн. до 7 311,98 грн., а судове рішення в цій частині змінити, виходячи з наступного.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

За змістом статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір. Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору та вимог закону. За загальним правилом одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються. В статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та у порядку, що встановлені договором, як це встановлено статтею 1049 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Довід апеляційної скарги стосовно того, що в підписаних відповідачем документах на отримання кредитних коштів не містяться умови та підстави сплати процентів за користування кредитними коштами, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

В матеріалах справи, окрім анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, міститься належно завірена копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», в якій зазначено, що базова процентна ставка за користування кредитом становить 3 % (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів в році), та визначені умови та розмір нарахування пені та штрафів (а.с. 7).

Надана довідка 06 вересня 2011 року підписана відповідачем ОСОБА_7 власноруч. Отже вона була обізнана про умови надання кредитних грошей.

Судом першої інстанції помилково стягнуто заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 37 154,82 грн. , з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою, за користування кредитом Банк нараховує проценти у розмірах, встановлених Тарифами Банку із розрахунку 360 календарних днів у році.

Згідно довідки про умови кредитування та позовної заяви, відповідачу за користування кредитом встановлена процентна ставка в розмірі 3 % на місяць, що дорівнює 36 % на рік (12 місяців х 3%) (а.с. 2 - 3, 7).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, долученого до позовної заяви, нарахування процентів за користування кредитом проводилося наступним чином:

- з 06 вересня 2011 року – 36 % на рік;

- з 01 січня 2013 року – 30 % на рік;

- з 01 вересня 2014 року – 34,8 % на рік;

- з 01 квітня 2015 року – 43,2 % на рік.

Згідно з ч.ч. 1 - 2 ст. 1056 - 1 ЦК України (в редакції Закону України від 21 січня 2010 року № 1822-VI), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв`язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року, що всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, Банк має право здійснювати зміну Тарифів та інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш, як за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів Банк не отримав повідомлення від Клієнта про незгоду із змінами, вважається, що Клієнт прийняв нові умови.

Таким чином, в разі підвищення Банком процентної ставки, з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі застосування змінюваної процентної ставки, кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку, відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Апеляційним судом встановлено, що 21 червня 2011 року між сторонами дійсно був укладений кредитний договір б/н. Відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних (3 % на місяць) на суму залишку заборгованості за кредитом.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач був ознайомлений з розміром підвищеної процентної ставки й дав згоду на отримання кредитних коштів саме за умови сплати за користування коштами у розмірі зміненої в односторонньому порядку процентної ставки, апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок заборгованості повинен бути вчинений наступним способом.

Тобто, заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом слід стягувати за наступною формулою: тіло кредиту, на яке нараховуються відсотки х процентну ставку за користування кредитом за рік/кількість днів у році х кількість днів у періоді, за який стягується заборгованість.

Сума заборгованості по процентам за користування кредитом станом на 01 квітня 2015 року складає 4 205 грн. 68 коп., яка на думку апеляційного суду, розрахована правильно (а.с. 4 - 5).

Станом на 01 квітня 2015 року сума заборгованості за тілом кредиту дорівнювала 4 443 грн. 92 коп., та в подальшому вона не змінювалась (а.с. 4 - 5).

Враховуючи те, що Банк з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2017 року змінив проценту ставку, апеляційний суд вважає доречним стягнути проценти за користування кредитом наступним чином:

1). За період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2017 року (у періоді 699 днів; тіло кредиту дорівнює 4 443,92 грн.; ставка за рік – 36 %) сума процентів дорівнює 3 106 грн. 30 коп. (із розрахунку: 4 443,92 грн. х 36 %/360 днів х 699 днів).

Отже, загальна сума заборгованості по процентам за користування кредитом за весь період з 06 вересня 2011 року по 28 лютого 2017 року складає 7 311 грн. 98 коп. (4 205,68 грн. + 3 106,30 грн.), яка й підлягає стягненню з відповідача на користь Банку.

Апеляційний суд також зазначає, що посилання відповідача на правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17), є недоречним, оскільки прийнята у справі з іншими обставинами та не стосується подібних правовідносин. В цій справі висловлено правову позицію про застосування положень статей 633, 634 ЦК України щодо договору приєднання у разі відсутності узгодження умов договору, які встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Тоді як в даній справі, підписавши анкету-заяву та довідку про умови кредитування, позичальник ознайомилась та погодилась з викладеними в них основними умовами укладеного договору (а.с. 6, 7).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо помилкового визначення розміру стягнення процентів за користування кредитом та рішення суду в цій частині підлягає зміні, а тому на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» з відповідача слід стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7 311,98 грн., зменшивши розмір стягнення вказаної заборгованості з 37 154,82 грн.

Що ж стосується розміру та підстав стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відмови в стягненні штрафів, то підстав для скасування або зміни рішення в цій частині не вбачається, оскільки рішення суду в цій частині є законним і обгрунтованим

Однак, рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, підлягає зміні в частині розміру стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, з відповідача ОСОБА_7 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7 311 грн. 98 коп. Це ж рішення щодо стягнення заборгованості за комісією слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією на суму 3 089 грн. 43 коп., частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу позову в сумі 399,99 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку: 11 890,59 грн. - розмір задоволених вимог (тіло кредиту в сумі 4 578,61 грн. + заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 7 311,98 грн.) помножений на 1 600 грн. - розмір судового збору, що позивач оплатив при поданні позову, поділений на 47 564 грн. - розмір заявлених позовних вимог = 399,99 грн.

За приписами частини 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги був сплачений в розмірі 2 400 грн., виходячи з розрахунку: 1 600 грн. х 150 % (а.с. 133).

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача належить стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 742,21 грн., виходячи з розрахунку:

1). 11 890 грн. 59 коп. (розмір задоволених вимог за апеляційною скаргою) х 100 / 43 383 грн. 43 коп. (розмір заявлених вимог за апеляційною скаргою) х 2 400 грн. / 100 = 657 грн. 79 коп.;

2). 2 400 грн. – 657 грн. 79 коп. = 1 742 грн. 21 коп.

Враховуючи, що з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 399,99 грн., а з позивача на користь відповідача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 742,21 грн. у зв`язку із  переглядом справи в суді апеляційної інстанції, то з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат (шляхом заліку) у загальній сумі             1 342,22 грн. (1 742,21 грн. – 399,99 грн.).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року в частині розміру стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом змінити, в частині стягнення комісії і розподілу судових витрат – скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 7 311 (сім тисяч триста одинадцять) гривень 98 копійок.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 заборгованості за комісією на суму 3 089 (три тисячі вісімдесят дев`ять) грн. 43 коп. відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , судовий збір в розмірі 1 342 гривень 22 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений та долучений до матеріалів справи 19 травня 2020 року.

Суддя - доповідач:                                                                             М.С.Будулуца

Судді:                                                                                                   О.М. Біляєва

                                                                                                              В.В. Папоян