Номер провадження: 22-ц/813/1900/20

Номер справи місцевого суду: 504/442/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2020 року                                                                 м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 504/442/15-ц

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/1900/20

Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді – Заїкіна А.П. (суддя – доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Бикової К.А.,

учасники справи:

- скаржник – ОСОБА_1 ,

- особа, дії якої оскаржуються – головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції - Стоніс Юрій Вікторович,

- заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції Стоніс Юрія Вікторовича, за участю боржника - ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою адвоката Вознюка Матвія Пилиповича, діючого від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси, постановлену у складі судді Бабакова В.П. 20 жовтня 2017 року,

встановив:

У лютому 2015 року адвокат Вознюк М.П., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищенаведеною скаргою, в якій з урахуванням уточнень скарги, остаточно просить суд: 1) визнати неправомірним Акт від 19 грудня 2014 року про добровільне виселення ОСОБА_2 ; 2) визнати неправомірним постанову від 10 жовтня 2014 року про повернення виконавчого документу стягувачеві ОСОБА_1 ; 3) визнати неправомірними Акт від 25 лютого 2014 року та Акт від 12 березня 2014 року про проживання неповнолітніх дітей в будинку АДРЕСА_1 ; 4) визнати неправомірним Акт від 14 серпня 2014 року; 4) визнати неправомірною постанову від 20 січня 2015 року про закриття виконавчого провадження про виселення ОСОБА_2 ..

В обґрунтування вищевказаних вимог скарги представник скаржника вказує на те, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 7/12 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 підлягала вселенню в будинок, ОСОБА_2 підлягала виселенню з будинку. Виконавчий лист №2-56/11 видано Комінтернівським районним судом Одеської області 17 грудня 2013 року. Виконавче провадження щодо вселення/виселення відкрито 10 лютого 2014 року, завершено 10 жовтня 2014 року на підставі пункту 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Державним виконавцем під час виконання рішення суду вчинено виконавчі дії та винесено рішення, які скаржник вважає неправомірними (а. с. 1 – 3, 20 - 22).

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року в задоволенні скарги відмовлено (а. с. 49 - 50).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2016 року ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд (а. с. 73 - 76).

В судове засідання суду першої інстанції, призначене на 20 жовтня 2017 року, сторони не з`явились.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року в задоволенні вищезазначеної скарги відмовлено.

Ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 рокумотивована тим, що як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 797/8 ОСОБА_1 перешкоджає здійсненню виконавчих дії щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області в частині вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 , а саме - не з`являється на зазначений час проведення виконавчих дії, що підтверджується неодноразовим викликом сторін на виконавчі дії та актами державного виконавця, які підписані крім державного виконавця представником ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Так, чергові виконавчі дії були призначені державним виконавцем на 06.10.2017 року про що гр. ОСОБА_1 було направлено повідомлення про дату час та місце вчинення даної дії. Але конверт із поштовим повідомлення було повернуто із позначкою не проживає за адресою, яка зазначена у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_2 . Так, 06.10.2014 року ОСОБА_1 не з`явилась на виконавчі дії, які зазначались у повідомленні, у зв`язку із чим державним виконавцем було складено акт про її неявку, підписаний крім державного виконавця і понятими Товмасян С.А., ОСОБА_6 В ОСОБА_7 та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Щодо визнання актів державного виконавця неправомірними, то суд першої інстанції зазначив, що акт - це документ, який підтверджує певні встановлені факти або події та не являється документом нормативної дії, які можуть бути оскаржені (а. с. 159 – 159 зворотна сторона).

В апеляційній скарзі адвокат Вознюк М.П., діючий від імені ОСОБА_1 , просить ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувану ухвалу постановлено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що про проведення виконавчих дій ні ОСОБА_1 , ні її представник ОСОБА_8 повідомлені не були.

В ході апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали адвокатом Вознюком М.П., діючим від імені ОСОБА_1 , заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду в касаційному порядку касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки (а. с. 193).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року клопотання представника апелянта про зупинення провадження задоволено. Зупинено провадження у даній справі до розгляду в касаційному порядку касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки (а. с. 197 – 199).

В подальшому постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 було задоволено.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року скасовано.

Відмовлено в позові ОСОБА_2 до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року відновлено провадження по даній справі. Розгляд справи призначено на 30 квітня 2020 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Учасники справи сповіщалися про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Від ОСОБА_1 , її представника – адвоката Вознюка П.М. заяв та клопотань до апеляційного суду не надійшло.

28.04.2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява адвоката Адабаш С.А., діючої від імені ОСОБА_2 , про відкладення, призначеного на 30.04.2020 року, розгляду справи.

Апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.

Частинами першою - третьою статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами – суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

14.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 9901/43/19, зазначила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного документу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним.

Матеріалами справи, зокрема відомостями вищевказаної заяви про відкладення розгляду справи, не підтверджується наявність електронного цифрового підпису у вказаній заяві про відкладення розгляду справи. Крім того відміткою на цій заяві про відкладення розгляду справи підтверджується відсутність електронного цифрового підпису зазначеного електронного документу.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).

Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог вищевказаної скарги,з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до виконавчого документу щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.02.2013 року державним виконавцем відділу ДВС Комінтернівського районного управління юстиції - Стоніс Ю.В. були відкриті виконавчі провадження від 10.02.2014 року про вселення ОСОБА_1 та виселення ОСОБА_2 ..

Постанови про відкриття провадження державним виконавцем були направлені сторонам виконавчого провадження, в якій запропоновано сторонам виконати у 15-ти денний термін з моменту відкриття.

В добровільному порядку ОСОБА_2 покладені на неї обов`язки рішенням суду виселитися із зазначеного приміщення не виконувала про, що державним виконавцем були складені акти, в яких крім всього було зазначено, що в спірному будинку проживають неповнолітні діти гр. ОСОБА_2 , яких в рішенні та у виконавчому листі Комінтернівського районного суду Одеської області суду не зазначено, а тому виконання рішення щодо виселення ОСОБА_2 не відбулося. Але згодом ОСОБА_2 добровільно покинула приміщення про що державним виконавцем було складено акт від 19 грудня 2014 року, який  підписаний ОСОБА_2 її представником ОСОБА_9 та понятими ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .. На підставі того, що ОСОБА_2 виконала рішення суду щодо її виселення, державним виконавцем була винесена постанова про закриття виконавчого провадження від 20.01.2015 року.

Між учасниками виконавчого провадження виникли правовідносини з оскарження дій державного виконавця.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження»  виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 вказаного Закону).

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно правил статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Аналогічні приписи містить Закон України «Про виконавче провадження» чинний на момент пред`явлення виконавчого документу щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.02.2013 року про вселення ОСОБА_1 та виселення ОСОБА_2 ..

Так, відповідно до частини третьої статті 78 Закону № 606-XIV державний   виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Боржник вважається повідомленим про примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи за іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, під час виконання рішення не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (частина четверта статті 78 Закону № 606-XIV).

Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням поліцейських з обов`язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржнику. За необхідності державний виконавець в установленому законом порядку забезпечує зберігання майна боржника з покладенням пов`язаних з цим витрат на боржника (частина п`ята статті 78 Закону № 606-XIV).

Судом встановлено, що у добровільному порядку ОСОБА_2 покладені на неї обов`язки рішенням суду щодо виселення із зазначеного приміщення не виконувала про що державним виконавцем були складені акти, в яких крім всього було зазначено, що в спірному будинку проживають неповнолітні діти гр. ОСОБА_2 , яких в рішенні та у виконавчому листі Комінтернівського районного суду Одеської області суду не зазначено. Але згодом ОСОБА_2 добровільно покинула приміщення, про що державним виконавцем було складено акт від 19 грудня 2014 року, який  підписаний ОСОБА_2 її представником - ОСОБА_9 та понятими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .. На підставі того, що ОСОБА_2 виконала рішення суду щодо її виселення, державним виконавцем була винесена постанова про закриття виконавчого провадження від 20.01.2015 року.

Згідно приписів статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню зокрема у разі фактичного виконання в повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Вбачаючи вищевикладене, державним виконавцем була винесена постанова про закриття виконавчого провадження від 20.01.2015 року без порушень приписів статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент ухвалення вищевказаного рішення Комінтернівського районного суду Одеської області суду.

Крім того, учасниками справи не заперечується, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було витребувано та досліджено матеріали виконавчих проваджень № (796) 124/8 та 797/8.

За результатами дослідження матеріалів виконавчого провадження № 797/8 судом першої інстанції викладено висновок про те, що ОСОБА_1 перешкоджає провадженню виконавчих дії щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області в частині вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 , а саме - не з`являється на зазначений час проведення виконавчих дій, що підтверджується неодноразовим викликом сторін на виконавчі дії та актами державного виконавця, які підписані крім державного виконавця представником ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ..  Так, чергові виконавчі дії були призначені державним виконавцем на 06.10.2017 року та про, що гр. ОСОБА_1 було направлено повідомлено про дату час та місце даної події. Але конверт із поштовим повідомлення було повернуто із позначкою пошти «Не проживає» за  адресою, яка зазначена у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_2 . 06.10.2014 року ОСОБА_1 не з`явилась на виконавчі дії які зазначались у повідомленні, у зв`язку із чим державним виконавцем було складено акт про її неявку, підписаний крім державного виконавця понятими Товмасян С.А. та Сікальчук А.В..

Апеляційний суд не вбачає підстав для незгоди з викладеними у попередньому абзаці висновками суду, адже будь – яких доказів щодо спростування таких висновків суду першої інстанції матеріали справи не містять.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність сповіщення сторони заявника про вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області в частині вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 є недоведеними та безпідставними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV,  виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій.

З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання постанови від 10 жовтня 2014 року неправомірною.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість оскарження актів в судовому порядку.

Згідно зі сталою практикою судочинства не підлягають оскарженню, зокрема акти, дії посадових осіб щодо складання актів, які не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав скаржника.

Вказану вище правову позицію викладено зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №917/902/18.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,  що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в  правах (абз. 10 п. 9).

Законодавство визначає способи захисту права, як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За правилами частини 1 статті 15 ЦК України, частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як зазначалось вище, адвокат Вознюк М.П., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищенаведеною скаргою, в якій з урахуванням уточнень скарги, остаточно просить суд: 1) визнати неправомірним Акт від 19 грудня 2014 року про добровільне виселення ОСОБА_2 ; 2) визнати неправомірним постанову від 10 жовтня 2014 року про повернення виконавчого документу стягувачеві ОСОБА_1 ; 3) визнати неправомірними Акт від 25 лютого 2014 року та Акт від 12 березня 2014 року про проживання неповнолітніх дітей в будинку АДРЕСА_1 ; 4) визнати неправомірним Акт від 14 серпня 2014 року; 4) визнати неправомірною постанову від 20 січня 2015 року про закриття виконавчого провадження про виселення ОСОБА_2 ..

Апеляційний суд звертає увагу на те, що скаржником заявлено вимоги щодо визнання неправомірними низки актів та постанов державного виконавця щодо виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 , вселення ОСОБА_1 в цей будинок.

Між тим, з огляду на вимоги вищенаведеної скарги, зокрема на відсутність вимог про зобов`язання вчинити певні дії, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що можливе задоволення вимог вищевказаної скарги не має наслідком виконання рішення суду першої інстанції щодо виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 , вселення ОСОБА_1 в такий будинок.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у задоволенні скарги адвоката Вознюка М.П., діючого від імені ОСОБА_1 , без порушень діючого законодавства, підстави для її скасування, зміни в межах доводів апеляційної скарги адвоката Вознюка М.П., діючого від імені ОСОБА_1 ,відсутні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Вознюка Матвія Пилиповича, діючого від імені ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе