КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.07.2007                                                                                           № 43/39

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Корсака В.А.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Здоренко С.М. (за довір.),

 від відповідача - Павлюк Л.М., Гранацік Л.В. (за довір.),

від третьої особи 1 : Лазерний А.М. (за довір.),

 від третьої особи 2 : представник не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства  "Київжитлоспецексплуатація"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.05.2007

 у справі № 43/39  

 за позовом                               Підприємство "Український центр духовної культури" Товариство "ЗнанняУкраїни"

 до                                                   КП  "Київжитлоспецексплуатація"

 третя особа відповідача           Головне управління комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

          Управління державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання інвестиційного договору № 3 від 20.02.1998 р. виконаним у повному обсязі

 за зустрічним позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Підприємства «Український центр духовної культури» товариства «Знання України»

про  розірвання інвестиційного договору №3 від 20.02.1998 р., виселення та передачу нежилого будинку до комунальної власності

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.05.2007 р. у справі №43/39  первісний позов задоволено, визнано інвестиційний договір №3 від 20.02.1998 р. дійсним та таким, що виконаний в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить оскаржуване рішення скасувати з підстав неповного дослідження судом обставин справи, та  прийняти нове рішення, яким відмовити в первісному позові, зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування власної позиції відповідач посилається на безпідставність первісних позовних вимог, оскільки позивачем, на думку відповідача, не виконано належним чином обов’язки за договором, зокрема передбачені п. 2.2.4 – п.2.2.7., п.2.2.10, а саме  не замовлено і не отримано в міських спеціалізованих експлуатаційних службах технічні умови для розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію будинку; не розроблено і не погоджено із відповідачем  проектно-кошторисну документацію у встановлені строки; не отримано в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції будинку та завершити її згідно з термінами, передбаченими проектом організації будівництва; не здійснено щомісячне інформування відповідача про виконані обсяги робіт на об’єкті.  Зазначає, що доказами невиконання позивачем взятих обов’язків є, зокрема, те що на час розгляду судом справи, житловий будинок  введений в експлуатацію не був, а висновок проведеної судової будівельно-технічної експертизи свідчить про неможливість визначення вартості виконаних робіт, та встановити, чи відповідає технічна експлуатація інженерних комунікацій відповідним нормам.

            Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків та обґрунтовано задовольнив первісні позовні вимоги та відмовив в зустрічних, виходячи з наступного.

Як вбачається з  матеріалів справи, на підставі п.1 Розпорядження Київської міської Державної адміністрації за №155 від 30.01.1998 року, підприємство "Український центр духовної культури "Товариство "Знання України" (позивач) був залучений до реконструкції нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській з передачею йому у власність будинку загальною площею 894,6 кв. м., із дорученням розробити і затверди у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію в термін до 01.07.98 р., отримати в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції зазначеного будинку з 01.07.98 р. та завершити її згідно з термінами, передбаченими проектом організації будівництва. На виконання чого, 20.02.1998 р. між позивачем, відповідачем та Головним управлінням житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації, був укладений інвестиційний договір    № 3 (зі змінами від 30.03.1999 р. та 03.10.2001р.).

Відповідач у грудні 2006 р. подав до позивача претензію № 155\1\03-84 з вимогою про розірвання інвестиційного договору № 3 зі змінами до нього та повернення будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва в строк до 20.01.2007 р. посилаючись на те, що інвестором невиконані умови цього договору щодо термінів закінчення реконструкції будівлі.

З метою захисту своїх прав позивач звернувся в суд з позовом про визнання договору виконаним.

Посилання відповідача на те, що діючим процесуальним законодавством не передбачено такого способу захисту прав як визнання договору дійсним та виконаним колегія вважає необґрунтованими з наступних підстав:

Відповідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України, кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 цього Кодексу, яка встановлю перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Конституція України у ст.  55 гарантувала судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції України). Тобто будь-які цивільні справа та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. Причому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.

Таким чином, ст. 16 Цивільного Кодексу України не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв та розглянув по суті позовні вимоги позивача по первісному позову.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про розірвання інвестиційного договору із позивачем з підстав невиконання  останнім ряду обов’язків за договором, виселення  Підприємства „Український центр духовної культури” товариства „Знання України” з нежитлового будинку по вул.. Софіївський 10-А  та передачі спірної будівлі до комунальної власності.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання інвестиційного договору, який підлягає вирішенню по суті.

При дослідженні обставин справи щодо виконання зазначеного договору колегією встановлено наступне:

Згідно до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1.1 інвестиційного договору, який укладено між   сторонами, метою його укладення визначено досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежилого будинку № 10-А по вул.  Софіївській в м. Києві.

Виходячи із змісту  ст. 509 ЦК України  та  оцінюючи виконання укладеного між сторонами інвестиційного договору, суду слід встановити наступні факти: 1) чи здійснив боржник зазначені дії; 2)чи є вони саме тими діями, які складають об’єкт зобов’язального правовідношення; 3) чи діяв він справедливо.

Відповідно до матеріалів справи, на час укладання інвестиційного договору у лютому 1998 року інвестор (Підприємство "Український центр духовної культури "Товариство "Знання України")  виконав умови міської конкурсної комісії, а саме:

Сплатив Головному управлінню житлового забезпечення міської державної адміністрації компенсацію:

за відселення та на відселення мешканців, які раніше проживали в будинку (за загальну житлову площу 602.2 кв. м. та 2 % службової площі)

за підготовку території (в т.ч. гідронамив) загальної площі, що підтверджено листом ГУЖЗ від 19.11.1997 р. № 044\98-2343.

Сплатив  Головному управлінню житлового господарства та майна міста:

142.0 тис. грн. – залишкову балансову вартість будинку;

компенсацію за нежитлову площу (214 кв. м.) розташовану в подвалі будинку;

Сплатив Управлінню економіки міської держадміністрації на соціальний розвиток міста 100.0 тис. грн. (а.с.13-14)

Як свідчать матеріали справи, хоча розпорядженнями Київської міської адміністрації №1959 від 23.09.1998 р., №1736 від 17.08.2001 р. строки  розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та отримання в Держархбудконтролю відповідного дозволу на проведення будівельних робіт неодноразово проловговувався, а архітектурне і планувальне завдання змінювалося, проект реконструкції нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській був розроблений, погоджений з відповідачем, та затверджений архітектурною та містобудівною Радою при  головному архітекторі м. Києва.

Крім того, позивачем було отримано позитивний висновок комплексної державної експертизи №2440 від 18.11.1999 р., (а.с.29)  а після закінчення проведення робіт з реконструкції будинку, він був фактично  введений в експлуатацію.  

20.04.1998 р. згідно Наказу "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 30.03.1998 р. № 125-В, Головним управлінням житлового господарства та майна міста, позивачу було видане Свідоцтво серії НБ                    № 010001429 про право власності на спірний нежилий будинок.

У відповідності до вимог п.2.2.4., .п.2.2.6 укладеного договору, позивачем було отримано і погоджено всі технічні умови міських спеціалізованих експлуатаційних служб (що підтверджується даними містобудівного паспорту, затвердженого      13.11.1998 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Містобудівного паспорту, затвердженого 13.11.1998 р. головним архітектором м. Києва начальником Головного управління містобудування та архітектури, на підставі замовлення № 14070 від 09.10.1998 р. за реєстровим № 980330301462  позивачем за первісним позовом було отримано та погоджено всі технічні умови міських спеціалізованих експлуатаційних служб, а саме ;

- ДДП „Київзв’язок”

-Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища;

-Київська радіотрансляційна мережа

-„Київські теплові мережі”и АК „Київенерго”;

-№Київенерго” Кабельні мережі;

-ДКП „Київміськсвітло”

-ДКО „Київміськгідрошляхміст”

-Штаб цивільної оборони

-санепідемстанція

-Управління Державтоінспекції

-Спеціалізовне Управління протизсувних робіт.

Відповідно до п. 2.2.5 інвестиційного договору позивачем також було замовлено та розроблено в Державному науково-дослідному та проектно-вишукувальному інституті „НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ” проектно-кошторисну документацію.

Також, на виконання умов інвестиційного договору, 18.08.1999 р. був затверджений робочій проект реконструкції спірного нежилого будинку (протокол № 610 Архітектурно-містобудівної ради при головному архітекторі м. Києва), отримано позитивний висновок комплексної державної експертизи (№ 2440 від 18.11.1999 р.), один примірник розробленої  проектно-кошторисної документації подано відповідачу.

Судова колегія звертає увагу на дані висновку судової будівельно - технічної експертизи № 961/962 від 12.03.2007 ремонтно - будівельних робіт, які вказані в об'єктному кошторисі №1 до проекту реконструкції, розробленому „НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦ1Я"' у 1999 році, яким було встановлено, що виконувалися покращені та високоякісні роботи, які відповідають нормативним документам діючим у будівництві та складеному кошторису. Встановлено, що реконструйований будинок на час проведення експертизи експлуатується, та знаходиться в доброму стані. Технічні характеристики реконструйованого будинку відповідають вимогам будівельних норм, конструктивні елементи, інженерні мережі та обладнання знаходяться у відремонтованому стані, будинок придатний до експлуатації. Експерт також зазначає, що враховуючи якісні показники проведеного ремонту,    при виконанні ремонтних робіт в будинку дотримана була технологічна послідовність виконання цих робіт.

Сукупність зазначених належних та допустимих доказів свідчить про те, що позивач вчинив необхідні дії щодо виконання інвестиційного договору і мета укладання цього договору, яка визначена у п. 1.1 інвестиційного договору,  а саме  досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежилого будинку № 10-А по вул.  Софіївській в м. Києві є досягнутою.

В судовому засіданні при розгляді справи в апеляційному провадженні відповідач не надав належних та допустимих доказів невиконання   інвестиційного договору №3 від 20.02.1998 р. на реконструкцію будинку № 10-А на вул.  Софіївський у м. Києві ( з відповідними змінами) та не обґрунтував належним чином, чому датою завершення зазначеного будинку він вважає саме вересень 2004 р.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем обовязку з оформлення державного акту на користування земельною ділянкою, відведеною під реконструйований будинок як підстава розірвання договору, судовою колегією не можуть бути прийняті до уваги, з наступних підстав:

По-перше, виконання цього зобов’язання залежить від дій, або бездіяльності іншої особи, а саме органу, який  уповноважено оформити та видати державний акт на користування земельною ділянкою, а цей орган не є стороною укладеного між сторонами інвестиційного договору.  

По-друге,  як вбачається з матеріалів справи,  позивачем у встановленому Законом порядку було зібрано та в 1998 р. подано до Київської міської держадміністрації для отримання дозволу на розробку проектної документації та відведення земельної ділянки. Однак,  оскільки домоволодіння по вул. Софіївській 10 складається з будинку 10-А і 10-Б, в зв'язку з чим практично неможливо розділити загальну земельну ділянку цих будинків, листом від 18.01.1999 року № 6320 Печерська районна державна адміністрація відмовила позивачу у наданні дозволу.

Зазначені обставини свідчать про те, що ще станом на січень 1999 року позивач виконав всі залежні він нього дії щодо виконання інвестиційного договору в частині отримання державного акту на користування земельною ділянкою.

Не зважаючи на  відмову, в жовтні 1999 року був затверджений технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування ділянки та розпочата робота по розробці проекту відведення земельної ділянки. В травні 2000 року Київською міською Радою було підготовлено проект рішення VIII сесії XXIII скликання про надання позивачу земельної ділянки для реконструкції та подальшої експлуатації адміністративного  будинку  по  вул.   Софіївській,       10 літера "А".

Враховуючі зазначені обставини, колегія вважає підтвердженими пояснення представника позивача про те, позивачем за первісним позовом  були дотримані всі обовязки за договором, зокрема, подані всі необхідні документи у встановлені строки, однак, за незалежних від нього підстав,  до цього часу питання про відведення земельної ділянки на сесії Київ Ради так і не було розглянуте. Проте незважаючи на це, за наявності затвердженого містобудівною радою проекту реконструкції, позивачем за власною ініціативою було проведено капітальний ремонт будівлі, інженерних мереж, опоряджувальних покриттів та за погодженням з Головним управлінням контролю за благоустроєм міста були проведенні необхідні ремонтні роботи і пофарбування фасаду.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості вимог зустрічного позову, відсутності підстав для розірвання інвестиційного договору з підстав невиконання обовязків позивачем.

Враховуючи отримання права власності позивача на спірний будинок у передбаченому діючим законодавством порядку,  колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо неправомірності заявлених відповідачем вимог в частині передачі спірного будинку до комунальної власності  територіальної громади м. Києва, оскільки зазначене призведе до порушення права власності позивача. Відповідно до ст.  321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

          Статтею 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність” передбачено підстави зупинення або припинення інвестиційної діяльності у тому числі за рішення відповідного державного органу. Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин:

- якщо її продовження може привести до порушення встановлених законодавством санітарно - гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;

- оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможності.

Відповідачем не надано ніяких доказів щодо прийняття відповідним державним органом рішень про зупинення чи припинення інвестиційної діяльності позивача у порядку ст.  21 Закону України „Про інвестиційну діяльність”.  Навпаки, відповідно до висновків судової експертизи яку було призначено в судовому засіданні   встановлено, що позивачем виконувалися покращені та високоякісні роботи, які відповідають нормативним документам діючим у будівництві та складеному кошторису. Встановлено, що реконструйований будинок на час проведення експертизи експлуатується, та знаходиться в доброму стані. Технічні характеристики реконструйованого будинку відповідають вимогам будівельних норм, конструктивні елементи, інженерні мережі та обладнання знаходяться у відремонтованому стані, будинок придатний до експлуатації. Експерт також зазначає, що враховуючи якісні показники проведеного ремонту,   при виконанні ремонтних робіт в будинку дотримана була технологічна послідовність виконання цих робіт.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції таким, що відповідає фактичним обставинам та зібраним у справі доказам. При розгляді справи судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.   Апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв’язку з чим,  задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду  м. Києва  від 23.05.2007 р. у справі №43/39 залишити без змін.

4. Матеріали справи №43/39 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді