ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року                                                        

м.Суми

Справа №587/2372/19

Номер провадження 22-ц/816/1027/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів -          Кононенко О. Ю. ,  Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Цюпки Олександра Віталійовича на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в складі судді Черних О.М., постановленого в м. Суми,

                                                               в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду з позовом у листопаді 2020 року, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики від 01.11.2017 року в розмірі 2 782 500 грн. 00 коп., суму 3 % річних у розмірі 147510 грн. 62 коп., суму індексу інфляції у розмірі 1153743 грн. 75 коп.

Свої вимоги мотивував тим, що 01.11.2017 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач передавав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2782500 грн. 00 коп., що було еквівалентно 105000 доларів США, які останній зобов`язався повернути до     01.02.2018 року, однак вчасно їх не повернув, тим самим не виконавши взятих на себе грошових зобов`язань. В зв`язку з цим, у відповідача наступила відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, а саме обов`язок сплати 3 % річних та індекс інфляції.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2782500 грн. 00 коп. основного боргу за договором позики, 393074 грн. 50 коп. індексу інфляції за порушення умов договору позики та суму трьох відсотків річних за невиконання умов договору позики у розмірі 147510грн. 62 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ОСОБА_2 – адвокат Цюпка Олександр Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом обставин справи, застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що вказаний договір позики був ним підписаний під впливом тяжких для нього обставин, однак коштів від позивача він не отримував. Вказує, що в разі відсутності у позикодавця коштів необхідних для надання позики, такий договір позики не може вважатися укладеним у зв`язку з неможливістю надання позичальнику сум позики. Позивач на день надання позики ніде не працював, свою підприємницьку діяльність припинив у липні 2015 року. Зазначає, що в п. 1 договору сума позики зазначена цифрами і словами є різною. З огляду на викладене вважає, що позивачем не доведено факту передачі коштів за договором позики. З огляду на те, що вимоги стосовно стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги про стягнення боргу, то вони також не підлягають стягненню.

Від відповідача надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги і просив задовольнити, оскільки стверджував, що фактично не відбулась передача грошей за договором позики. 

Позивач та його представник проти  апеляційної скарги заперечили, вважають рішення законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики і відповідач отримав грошові кошти від позивача, проте не повернув їх останньому, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, за порушення грошового зобов`язання відповідачем, він несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку сплати 3 % річних та інфляційного збільшення боргу.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, 01.11.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач надає відповідачу грошові кошти в сумі 2 782 500 грн., що еквівалентні 105 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладання договору, визначив курс 1 долара США на рівні 26,50 грн). Строк дії договору визначено до 01.02.2018 року. Вказаний договір було підписано сторонами добровільно.     

Обставини укладення  договору позики  сторонами не спростовуються.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Пунктом 2 укладеного сторонами договору позики визначено, що підписуючи договір позичальник підтверджує той факт, що під час укладання цього договору він в повному обсязі отримав від позикодавця суму позики, що обумовлена договором. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується, з висновками суду першої інстанції стосовно того, що добровільним підписанням договору позики, відповідач фактично підтвердив факт передання йому грошових коштів.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не отримав грошову суму обумовлено договором позики з огляду на те, що в п. 1 укладеного сторонами договору сума позики, що записана цифровим способом відрізняється від суми записаної словесним способом, колегія суду відхиляє, бо даним пунктом договору визначено суму позичених коштів  у еквіваленті до розміру  позики  в іноземній валюті 105 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладання договору із визначенням сторонами курсу валюти долару США на рівні 26,5 грн.  Отже сума позики в розмірі 2782500грн  була підтверджена( 105000 дол. США х26,5грн=2782500грн).

В судовому засіданні апеляційного суду  представник відповідача визнав, що фактично  станом на 01.11.2017 року офіційний курс долара США становив 26 грн. 86 коп., але тоді розмір позики повен був дорівнюватися   2820300 грн., що  перевищує розмір визначений договором позики.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визнав суму позичених коштів, що записана в договорі цифровим способом, тобто 2782500 грн.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що укладений між ним та позивачем договір позики було підписано відповідачем під впливом тяжкої обставини, якою є здійснення відносно нього кримінального провадження та застосування органами фіскальної служби штрафних санкцій в сумі близько 1000 000 грн.

Але обставини щодо укладення договору позики під впливом тяжкої обставини  через  наявність на той час у відповідача  грошових зобов`язань по сплаті податку не заслуговують уваги, оскільки плата податків є загальнообов`язковим обов`язком суб`єкта підприємницької діяльності.

Колегія суддів також  зауважує, що вказані обставини не можна вважати тяжкою обставиною, оскільки з матеріалів справи вбачається що зазначені негативні наслідки у вигляді порушеного кримінального провадження та застосування штрафів є наслідком протиправних дій, а саме заниження сум податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з цим, відповідачем всупереч частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано до суду першої інстанції беззаперечних доказів того, що ним не отримано грошових коштів від позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що відповідач отримав від позивача грошові кошти, проте, всупереч умов укладеного між ними договору позики не повернув їх позивачу.

Разом з тим, щодо висновків суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно, інфляційне збільшення боргу розраховується за формулою: сума боргу *індекс інфляції/100 – сума боргу.

При цьому індекс інфляції розраховується як добуток, а не як сума індексів інфляції за весь період боргу, починаючи з наступного місяця, в якому утворилася заборгованість. З огляду на викладене, індекс інфляції становить 111,76 (100,9 *101,1 * 100,8 * 100 * 100 * 99,3 * 100 * 101,9 *101,7 101,4 * 101 * 100,5 * 100,9 * 101 *  100,7 * 99,5 * 99,4 * 99,7 * 100,7 *100,7)

Таким чином інфляційне збільшення боргу складає 327222 грн (2782500 *111,76/100-2782500).

З огляду на викладене, судом першої інстанції було допущено помилку при обрахуванні  суми інфляційного збільшення боргу 393074грн.

Відповідно до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення визначеної судом першої інстанції суми стягнення з відповідача індексу інфляції до 327222 грн 00 коп. 

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу порушення  вимог ст. 141 ЦПК України, а саме порушення пропорційності суми відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову, колегія суддів апеляційного суду відхиляє, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» є визначеною ставкою судового збору встановленою законом для фізичної особи при звернення до суду, а саме - не більше 5 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня року, в якому сплачується судовий збір.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

                                                              п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Цюпки Олександра Віталійовича задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в частині визначення суми стягнення індексу інфляції змінити, зменшивши суму стягнення до 327 222,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 травня 2020 року.

Головуючий -                                                                                               С.С. Ткачук

Судді:                                                                                                            О.Ю. Кононенко

                                                                                                                       С.Г. Хвостик