УХВАЛА

06 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 15/172-б

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Ткаченко Н.Г., Жукова С.В.

перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у місті Києві

на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року

у справі № 15/172-б

за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступник Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Управління Пенсійного фонду України у Солом`янському районі міста Києва)

до Промислової академії (код 14315017)

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року задоволено заяву ліквідатора боржника. Роз`яснено згідно поданої заяви, що ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2018 року ДПС у місті Києві була зобов`язана скасувати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис про реєстрацію податкової застави, внесений ДПІ у Солом`янському районі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві, залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 року про роз`яснення судового рішення у справі №15/172-б, залишено без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у місті Києві (надіслана 31.01.2020 року, що підтверджується конвертом з штрих кодом 0312609703336) на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року у справі № 15/172-б, в якій просить суд скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити ліквідатору Нестеренку Олегу Анатолійовичу в задоволенні заяви про роз`яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 13.11.2019 року.

08.02.2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2020 року, касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року у справі № 15/172-б, залишено без руху.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 28.02.2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від скаржника надійшов лист про усунення недоліків з додатками.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги Головного управління ДФС у місті Києві з наступних підстав.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Слід зазначити, що право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, Головне управління ДФС у місті Києві оскаржує ухвалу Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року та прийняту за результатами її перегляду постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року у справі № 15/172-б.

Частиною 1 ст. 255 ГПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, окремо від рішення суду першої інстанції, зокрема, п. 20 передбачено оскарження ухвали про роз`яснення чи відмову у роз`ясненні судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ухвала суду про роз`яснення чи відмову у роз`ясненні судового рішення зазначена у п.20 ч. 1 ст. 255 ГПК України, касаційному оскарженню не підлягає .

Крім того частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Головного управління ДФС у місті Києві на вказані судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

У зв`язку з вищевикладеним, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки Головним управлінням ДФС у місті Києві подано касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року, яка прийнята за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року у справі № 15/172-б, яка відповідно до вимог ст. 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 234, 235, 255, 287, 293 Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Головного управління ДФС у місті Києві на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.11.2019 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року у справі № 15/172-б.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.