Справа № 761/1054/18

Провадження № 2/761/344/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Позднякова В.С., Борисенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

09 січня 2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року було закрито провадження у справі до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Сведбанк».

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «ДельтаБанк» за яким Публічне акціонерне товариство «ДельтаБанк» отримало усі права вимоги за кредитним договором в частині передачі боргу по кредитному договору №1506/0508/45-017 на купівлю житлової нерухомості від 16.05.2008 року;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «АльфаБанк» за яким ПАТ «Альфа Банк» отримало усі права вимоги за кредитним договором в частині передачі боргу по кредитному договору №1506/0508/45-017 на купівлю житлової нерухомості від 16.05.2008 року.

Вимоги обгрунтовані тим, що 16.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та позивачем було укладено кредитний договір №1506/0508/45-017 на купівлю житлової нерухомості. За умовами кредитного договору позивачу було надано кредит в розмірі 50 000,00 доларів США на строк до 16.05.2028 року зі сплатою 11,90% річних.

Як зазначає позивач, правонаступником ВАТ «Сведбанк» є ПАТ «Сведбанк», який потім змінив назву на ПАТ «Омега Банк» та знаходиться в стані припинення.

За договорами від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року були укладені договори купівлі-продажу прав вимоги за якими до відповідача -3 перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

Позивач вважає спірні договори недійсними на тій підставі, що умови укладених договорів відступлення прав вимоги місять безумовні ознаки договору факторингу і відповідають положенням статті 1077 ЦК України. Вказані договори були укладені для приховання іншого правочину, тому є удаваними правочинами у відповідності до положень ст.235 ЦК України. На момент вчинення правочину відповідачі не мали ліцензій на надання фінансових послуг факторингу.

Також позивач зазначає, що його належним чином не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором, а також реквізити нових рахунків для сплати кредиту та відсотків, що в свою чергу унеможливило належне й своєчасне погашення кредиту.

06.04.2018 року до суду надійшов відзив ПАТ «Альфа Банк» на заявлені позовні вимоги в яких представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що умовами п.11.5 Кредитного договору передбачено право Банку перевести свої права та зобов`язання по Договору, а також угодам, пов`язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди Позичальника. Укладені між сторонами договори не є договорами факторингу, оскільки за ними жодна із сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення договору є отримання прибутку. Крім того, позивач не є стороною договору та позивачем не було доведено порушення його прав укладенням спірних договорів.

26.10.2018 року до суду надійшла відповідь на відзив ПАТ «Альфа-Банк» в якій представник позивача наполягає, що спірні договори по своїй суті є договорами факторингу.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходила.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, звернулись до суду із заявою про слухання справи у їх відсутність.

Відповідачі представників в судове засідання не направили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

А тому у відповідності до положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, врахувавши заяви сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 16.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) був укладений Кредитний договір №1506/0508/45-017 за умовами якого Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США для придбання нерухомості зі сплатою 11,90% річних строком користування по 16.05.2028 року.

За договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - Покупець) Продавець продає (відступає) Права вимоги та передає їх Покупцю, а Покупець погоджується купити Права вимоги, прийняти їх і сплатити Загальну купівельну ціну.

Аналогічний договір 15.06.2012 року був укладений між ПАТ «ДельтаБанк» та ПАТ «АльфаБанк».

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що договір є недійсним, оскільки фактично укладено договір факторингу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Судом встановлено, що за спірними договорами право вимоги до боржника передано від ПАТ «Омега Банк» (раніше «Сведбанк») до ПАТ «Дельта Банк», а в подальшому до ПАТ «Альфа-Банк» за умови отримання грошової компенсації (винагороди).

Отже, у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги до фізичної особи на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право вимоги за кредитним договором, укладеним із позивачем 16 травня 2008 року, перейшло до відповідачів на підставі договорів купівлі-продажу права вимоги, які за своєю суттю є договорами відступлення права вимоги (цесії).

Крім того, відповідно до пункту 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсними, укладених 25 травня 2012 року та 15 червня 2012 року між відповідачами договорів купівлі-продажу права вимоги, за умовами яких право вимоги за кредитним договором, укладеним із позивачем 16 травня 2008 року перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Керуючись ст. ст. 3-5, 7, 8, 10-13, 17, 76-81, 89, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; суд, -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Притула