Справа № 2-а-605/09 (2-а-954/08)

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 березня 2009 року 16:47 м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Харченко СВ., при секретарі: Зінов'євій А.С.,

за участю позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі

Київської області про стягнення недоотриманих сум доплати до пенсії як дитині війни. -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті їй підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги неправомірними та зобов'язання відповідача виплатити на її користь недоотриману суму доплати за період 2006 - 2008 pp. у розмірі 3352 грн. 65 коп.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є "дитиною війни" у розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області діяло у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. У зв'язку з цим відповідач робить висновок, що мінімальний розмір пенсії за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, для розрахунків сум соціальних доплат та пенсій, призначених відповідно до інших нормативно-правових актів ніж зазначений закон, не застосовується.

В запереченнях відповідач посилається також на те, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат згідно положень

цього Закону проводиться з Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовом.

У судове засідання з'явився позивач. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, однак явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заперечення відповідача, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, " а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правовий статус дітей війни, визначення основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності, шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, визначає Закон України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 01 січня 2006 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже є дитиною війни у розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Крім того, факт віднесення позивача до категорії „дітей війни"

підтверджується відбитком штампу у пенсійному посвідченні НОМЕР_1, виданого 11 березня 1986 року (а.с. 6). Таким чином, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", у тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, статтею 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

У 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Протягом 2006 року зазначена норма була чинною.

Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у тому числі, п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" якими було внесено зміни до статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».

Пунктом 41 розділу II Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік" від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни у статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та викладено її в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у тому числі, положення пункту 41 розділу II Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік" від 28.12.2007 №107-VI, якими було внесено зміни до статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, з дня прийняття Конституційним Судом України рішень про неконституційність положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки», якими, відповідно, було зупинено дію та внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме - за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року підлягає застосуванню ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо невиплати позивачу

щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року є неправомірними.

Визначення мінімального розміру пенсії за віком встановлено ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Суд не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується лише при визначенні розмірів пенсій, призначених за цим Законом, оскільки відповідно до приписів ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.

За таких обставин суд, враховуючи, що ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлює розмір доплат у відсотковому співвідношенні до мінімальної пенсії за віком, визначення розміру якої регулюється ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вважає за необхідне застосувати положення вказаної норми.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може залежати від бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Посилання відповідача щодо застосування до спірних відносин Постанови КМУ від 28.05.2008 № 530 „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" не приймається судом до уваги, з огляду на наступне.

Принцип законності закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції України, є визначальним для дій органів державної влади.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Розмір доплати до пенсії дітям війни, визначається статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова КМУ від 28.05.2008 № 530 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та інших законів України.

Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Цією ж статтею встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до

адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 10 листопада 2008 року. Вимоги позивача, що випливають з права на отримання щомісячного підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, як різновиду соціальної, виплати, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.

Представник відповідача в письмових запереченнях на адміністративний позов просив суд застосувати положення частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Виплати, передбачені статтею 6 Закону України від 18.11.2004 року № 2195-IV. мають періодичний характер і повинні здійснюватися щомісячно. Отже, позивач, кожного місяця отримуючи пенсію, не міг не знати про порушення наданого йому законом права.

Таким чином право позивача, що підлягає захисту судом, обмежується проміжком часу в один рік, а саме - з 10 листопада 2007 року.

Позивачем не доведено суду обставини, які б дозволили відраховувати цей строк від іншої дати або вважати причини пропуску строку на звернення до суду поважними.

Зазначені позивачем обставини не можуть бути визнані судом поважними, оскільки вони не є об'єктивно непереборними і не пов'язані з істотними перешкодами для звернення до суду в строк, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, вимоги позивача, що випливають з права на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії підлягають задоволенню лише за період з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позивачем не надано суду документальних доказів здійснення ним судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.   1.     Адміністративний позов задовольнити частково.

2.   2.     Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги неправомірними.

3.   3.     Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області здійснити дії по перерахунку та виплаті ОСОБА_1 доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням раніше здійснених виплат. 4.   У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набира» законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.