Ухвала

04 травня 2020 року

м. Київ

справа № 198/780/19

провадження № 61-7367ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н.Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О.М., Білоконь О. В.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 46 824,95 грн.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 16 березня 2011 року № б/н в розмірі 4 950,70 грн, що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині та ухвалити в скасованій частині нове судове рішення.

Касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 23 квітня 2020 року.

У прохальній частині касаційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Так, заявник стверджує, що отримав оскаржувану постанову 24 березня 2020 року, про що надає відповідні докази,.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що у касаційній скарзі містяться докази поважності пропущення строку на касаційне оскарження судового рішення, вважаємоза можливе його поновити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 46 824,95 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами а) і в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Заявник стверджує, що викладені в оскаржуваних рішеннях висновки не узгоджуються з правовими висновками Верховного суду України, а тому існує необхідність забезпечення єдності судової практики. Також заявник зазначає, що винятковість цієї справи обумовлена тим, що неповернення коштів перешкоджає стабільній роботі банку, обмежує його права та порушує майнові інтереси.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Так, на даний момент існує єдина правова позиція, що стосується предмета спору у даній справі, сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, статтями 175, 176, пунктом 2 частини третьої статті 389, 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

О. В. Білоконь