Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 202/339/17

провадження № 61-35871св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2017 року, постановленою суддею

Слюсар Л. П., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 02 квітня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 , Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про визнання права власності на майно та скасування арешту.

В обґрунтування позову вказувала, що 28 червня 2014 року вона придбала автомобіль Merсеdes-Benz ML 350, 2010 року випуску.

01 липня 2014 року вказаний автомобіль зареєстрований за нею Центром ДАІ 1203, після чого вона отримала новий номерний знак НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

В подальшому їй стало відомо, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року в справі № 757/15689/15-к накладено заборону на користування та розпорядження вказаним автомобілем. Арешт був накладений в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014100060007246 від 20 грудня 2014 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, за заявою ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що на час придбання нею вказаного транспортного засобу, останній не перебував під арештами чи заборонами, в розшуку не знаходився та інших обмежень щодо укладення договору купівлі-продажу не існувало, позивач просила визнати за нею право власності на автомобіль Merсеdes-Benz ML 350,

2010 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 та скасувати арешт на вказаний автомобіль накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня

2017 року позов повернуто позивачу.

Ухвала мотивована тим, що позивач не усунула недоліки вказані в ухвалі Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада

2017 року, а саме не надала доказів місцезнаходження автомобіля, відносно якого ставиться питання про зняття арешту.

Місцевий суд зазначив, що із долученої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , автомобіль Merсedes-Bens ML 350,

2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований Центром ДАІ 1203, який розташований по вулиці маршала Малиновського, 130 в місті Дніпро. Однак цей факт та факт реєстрації місця проживання позивача в Індустріальному районі міста Дніпро, суд вважав такими, що не підтверджують знаходження автомобіля за місцем її реєстрації

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня

2018 року ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2017 року про повернення позову залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що ухвалою суду першої інстанції

від 27 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху і надано строк на усунення недоліків. На виконання цієї ухвали позивачу необхідно було надати докази місцезнаходження автомобіля марки Mercedes-Benz ML 350, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є предметом даного позову, оскільки відповідно до частини другої статті 114 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час постановлення вказаної ухвали

(далі - ЦПК України 2004 року) позови про зняття арешту з майна пред`являються в суд за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Вказана інформація щодо місцезнаходження майна була необхідна суду для вирішення питання про відкриття провадження та визначення підсудності справи, з метою запобігання порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що із поданих позивачем документів на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, не вбачається інформація про фактичне місцезнаходження спірного рухомого майна, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права просить скасувати ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року і направити справу до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

У вересні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 202/339/17 передано

судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема частини другої статті 114

ЦПК України 2004 року.

Вказує, що на виконання вимог ухвали Індустріального районного суду

міста Дніпропетровська від 27 листопада 2017 року нею було надано докази фактичного знаходження транспортного засобу в Індустріальному районі міста Дніпро, а саме копію технічного паспорта, в якому вказано місце реєстрації автомобіля в Центрі ДАІ 1203 по вулиці маршала Малиновського ,

130 міста Дніпро та копію паспорта позивача, як громадянки України, яким підтверджено зареєстроване місце проживання в Індустріальному районі м. Дніпро. Крім того до апеляційного суду нею було надано фотознімки транспортного засобу біля будівлі Індустріального районного суду міста Дніпропетровська та квитанції, що підтверджують факт паркування автомобіля у вказаному районі міста.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили вказані докази та дійшли помилкового висновку про повернення позову.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 , Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про визнання права власності на майно та скасування арешту.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня

2017 року позовна заява повернута позивачу у зв`язку з непідсудністю справи цьому суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року ухвала Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня

2017 року скасована, а справу направлено для вирішення питання по суті.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня

2017 року відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада

2017 року ухвала Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 29 червня 2017 року скасована. Справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 27 листопада 2017 року позовна заява залишена без руху та встановлено строк для усунення недоліків, якими на думку суду першої інстанції, є відсутність доказів місцезнаходження майна відносно якого ставиться питання про зняття арешту та доказів належності цього майна позивачу.

15 грудня 2017 року представником позивача на виконання ухвали суду

від 27 листопада 2017 року надана копія паспорту ОСОБА_1 , як громадянки України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Індустріальному районі м. Дніпро та копію свідоцтва про реєстрацію спірного автомобіля, власником в якому зазначена ОСОБА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня

2017 року позовна заява ОСОБА_1 на підставі частини третьої

статті 185 ЦПК України визнана неподаною та повернута позивачу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у

справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Згідно зі статтею 119 ЦПК України 2004 року позовна заява подається в письмовій формі та повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача і відповідача, а також ім`я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв`язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. До позовної заяви, що подається у випадках, визначених частиною третьою статті 118 цього Кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу. У разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.

За змістом статті 120 ЦПК України 2004 року позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Постановляючи 27 листопада 2017 року ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є автомобіль марки Mercedes-Bens ML 350, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , на який накладено арешт державним виконавцем в порядку виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року, проте в матеріалах справи відсутні належні докази місцезнаходження майна, щодо якого ставиться питання зняття арешту та докази належності цього майна.

При цьому, суд виходив з необхідності доведення позивачем обставин, які б слугували підставою для пред`явлення позову до Індустріального районного суду

міста Дніпропетровська відповідно до частини другої статті 114 ЦПК України 2004 року, якою встановлено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

На час постановлення судом першої інстанції 21 грудня 2017 року оскаржуваної ухвали про повернення позову набув чинності Закон України від 03 жовтня

2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цим Законом.

Постановляючи ухвалу від 21 грудня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі

від 27 листопада 2017 року, а саме не надано доказів знаходження на території Індустріального району міста Дніпро рухомого майна, про зняття арешту з якого заявлено вимоги.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції.

Так, залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , ухвалою

від 27 листопада 2017 року, суд першої інстанції не зазначив, яким саме вимогам статей 119 і 120 ЦПК України 2004 року не відповідає позовна заява.

Крім того, фактично повертаючи позов з підстав непідсудності справи Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська суд не врахував, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України, яка була чинною станом на 21 грудня 2017 року, у випадку, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд передає справу на розгляд іншому суду.

Аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що станом на 21 грудня 2017 року процесуальним законом не була передбачена можливість повернення позову внаслідок непідсудності справи суду до якого його подано, оскільки саме цей суд має перевірити підсудність справи та у разі встановлення, що справа не підсудна цьому суду передати її на розгляд іншого суду за відповідною територіальною юрисдикцією (підсудністю) в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України.

Отримавши від позивача докази місцезнаходження спірного автомобіля, суд першої інстанції, повинен був визначити, до підсудності якого суду належить справа та у випадку непідсудності її Індустріальному районному суду

міста Дніпропетровська передати справу на розгляд іншому суду, а не повертати позов позивачеві.

Таким чином повернення позовної заяви із визначених судом першої інстанції підстав суперечить положенням ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час вирішення питання про повернення позову.

Апеляційний суд залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції не зазначив, які ще докази крім свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; відомостей про зареєстроване місце проживання особи зазначеної власником транспортного засобу в такому свідоцтві; квитанцій відповідних організацій, що надають послуги зі зберігання автомобіля; фотознімків автомобіля має надати позивач для того, щоб підтвердити запитувану судом інформацію про місцезнаходження спірного майна.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а

статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення

від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1

статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом

(пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»).

Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії», пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведеного, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Згідно частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

У зв`язку з допущеними судами попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позову, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, а також висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 461/1054/17-ц (провадження

№ 14-464цс18) щодо юрисдикції справ про скасування арешту на майно, накладеного за правилами кримінального судочинства.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 02 квітня 2018 рокускасувати, справу направити для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович