Справа № 740/2904/17

Провадження № 2/740/231/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

        28 квітня 2020 року                                        м.Ніжин                        

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді - Ковальової Т.Г.,

за участю секретаря судових засідань – Дьоміною Н.А.,

           розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути 18178045,20 грн заборгованості за договором позики від 25 червня 2015 року, 845653 грн - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов*язання за цим договором, а всього стягнути 19 023 698,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 червня 2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він надав останньому безвідсоткову позику у розмірі 700 000 доларів США, що станом на день укладення вказаного договору становило 14 824 614 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 25 грудня 2015 року. На виконання умов зазначеного договору позики він передав відповідачу 14 824 614,00 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою останнього від 03 серпня 2015 року. ОСОБА_2 у визначений договором позики строк борг не повернув, на вимоги про повернення грошових коштів не реагує. Розмір боргу з урахуванням трьох процентів річних, які відповідач повинен сплатити відповідно до умов договору позики та положень статті 625 ЦК України, складає 19 023 698,00 грн, з яких: 18 178 045 грн 20 коп. - сума основного боргу з урахуванням збільшеного курсу долару США, та 845 653 грн - три процента річних.

       Від відповідача ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що згідно п.1.1 укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику в сумі 700 000 доларів США, а позикодавець зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, але в порушення зазначеного сторони відступили від положень вказаної статті, оскільки не визначили, що ОСОБА_1 передає у власність позику в сумі 700 000 доларів США, що дає підстави стверджувати про змішаний характер договору позики, а тому надання вказаних коштів має розцінюватися як гарантійний платіж ОСОБА_1 , який мав бути повернутий одночасно з відчуженням або передачею ОСОБА_1 на його користь прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРАТТА-АГРО», що складатиме не менше 50% від статутного капіталу товариства (п.2.7. Договору позики).

Крім того, пунктом 2.8 договору погоджено, що сума позики повертається у валюті: долар США. Повернення позики в іншій валюті забороняється. У постанові ВПВС від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Оскільки за договором позики ОСОБА_1 мав надати йому позику в сумі 700 000 доларів США, то і повернути він має позику у валюті – долар США. В свою чергу, ОСОБА_1 просить стягнути із нього 18178045,20 грн заборгованості за договором позики, 845653 грн - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов*язання, а всього 19 023 698,00 грн, що суперечить вимогам договору позики.

Також звертає увагу на те, що п.1.1 договору визначено, що ОСОБА_1 надає, а не надав ОСОБА_2 безвідсоткову позику. Пунктом 2.1 передбачено, що позикодавець зобов`язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього договору. При цьому, підтвердженням отримання позики позичальником є його заява або розписка, видана позикодавцю і засвідчена нотаріально (п.2.3 договору позики). В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договір містить додатки з розпискою чи заявою про отримання ним грошових коштів в сумі 700 000 доларів США.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 посилається на заяву, написану ним та яка була вчинена не відразу при укладенні договору, а через 39 днів – 03.08.2015, отже на дату укладення договору позики не було видано жодної заяви або розписки. Також, всупереч п.2.3 договору заява, написана ним, не засвідчена нотаріально, а нотаріус лише засвідчив справжність його підпису. Отже, вказана заява не підтверджує реальність отримання ним від ОСОБА_1 700 000 доларів США. Крім того, в заяві написано, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 824 614 грн, а тому можна стверджувати, що договір позики від 25.06.2015 та заява ОСОБА_2 від 03.08.2015 не стосуються одних і тих же правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ним - ОСОБА_2 . Позивачем не надано жодного доказу про факт отримання ним 700 000 доларів США.

Крім того, спірним договором передбачено, що повернення позичальником суми позики в сумі 700 000 доларів США має відбутися одночасно з відчуженням або передачею ОСОБА_1 на його користь прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРАТТА-АГРО», що складатиме не менше 50% від статутного капіталу товариства. Оскільки позикодавцем не вчинено дій, які повинні передувати поверненню грошових коштів, то відповідно в силу положень ст.530 ЦК України саме з вини позивача строк виконання зобов*язанння за договором позики від 25.06.2015 не наступив, а тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Представник позивача – адвокат Буряк О.І та представник відповідача – адвокат Аніщенко О.Г. подали заяви про розгляд справи за їх відсутності за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши зібрані докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах: від 18 вересня 2013 року № 6-63 цс 13; від 02 липня 2014 року № 6-79 цс 14.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі за № 61-953св18.

25 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу позику в сумі 700 000 доларів США, що станом на день підписання договору еквівалентно 14 824 614 грн, а відповідач зобов`язувався повернути позику у визначений договором строк - до 25 грудня 2015 року. (а.с.6-9 оригінал договору відсутній).

03 серпня 2015 року ОСОБА_2 підписав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А.С., в якій зазначено, що ОСОБА_2 підтверджує, що 25 червня 2015 року від ОСОБА_1 ним було отримано грошові кошти в сумі 14 824 614 грн, що еквівалентно 700 000 доларів США, відповідно до договору позики від 25 червня 2015 року. (а.с.10).

Відповідно до п. 1.2. договору позики остаточний розрахунок між сторонами щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 грудня 2015 року з урахуванням обставин, передбачених п. 2.7. цього договору.

Згідно з п. 2.7. договору позики сторони погодили, що повернення позичальником суми позики відбуватиметься одночасно зі здійсненням позикодавцем усіх, необхідних і достатніх відповідно до вимог чинного на момент повернення позики законодавства, дій щодо відчуження та/або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРРАТА-АГРО», що складатиме не менше 50 % від статутного капіталу ТОВ «АРРАТА-АГРО».

Позивачем зазначено, що станом на день звернення до суду з позовом боржник не розрахувався і сума боргу в гривневому еквіваленті становить 18 178 045,20 грн.

Так, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Також, потрібно ретельно досліджувати текст самої розписки, оскільки не завжди сам текст розписки свідчить про факт отримання грошей.

З тексту договору не вбачається момент передання грошових коштів, що є обов*язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним, сторони по суті оформили інші правовідносини, а саме попередню домовленість про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АРРАТА-АГРО», що безпосередньо пов`язується з умовами договору позики (п. 2.7. договору). Крім того, згідно з п. 1.1. договору позики ОСОБА_1 у порядку і на умовах, визначених цим договором, надає, а не надав,  ОСОБА_2 позику.

Разом з тим, пунктом 2.1. договору позики передбачено, що позикодавець зобов`язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього договору. При цьому підтвердженням отримання позики позичальником є його заява або розписка, видана позикодавцю і засвідчена нотаріально (п. 2.3. договору). Проте, вказаний договір позики не містить додатків з розпискою чи заявою про отримання грошових коштів. 

Оцінивши договір від 25.06.2015 суд дійшов висновку, що він не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 25.06.2015, як то передбачено п.2.1, 2.3 спірного договору.

Сумнівним видається факт передачі грошей ще й і з тих причин, що наявна розписка ОСОБА_2 від 03 серпня 2015 року прямо підтверджує позицію сторони позивача стосовно передачі грошових коштів, обумовлених спірним договором позики від 25 червня 2015 року, у день укладення цього договору.

Заплутаний текст договору можна тлумачити і з іншого боку, наприклад, таким чином, що ОСОБА_1 зобов*язується дати 700 000 доларів США ОСОБА_2 .

Умовами договору позики щодо строку повернення позики (п. 1.2., 2.7. договору) обумовлені дії позикодавця, з вчиненням яких настає строк повернення позики. Водночас таких дій позикодавця, які полягали у відчуженні та/або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРРАТА-АГРО», що складатиме не менше 50 % від статутного капіталу ТОВ «АРРАТА-АГРО», матеріали справи не містять.

Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між сторонами 25 червня 2015 року договору позики, за умовами якого ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у борг ( тобто з обов`язком повернути) 700 000 доларів США у певний строк. При цьому суд не вбачає, що надана позивачем розписка є доказом укладення між сторонами договору позики на певних умовах, оскільки не вбачається, що ОСОБА_2 є позичальником, який отримав 25 червня 2015 року грошові кошти з умовою їх повернення у визначений строк.

Зі змісту вказаного договору не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 700 000 доларів США саме у борг та не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу. В свою чергу, відповідач не заперечував факту написання ним заяви, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, та зазначав, що договір був укладений з метою вирішення питання щодо укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АРРАТА-АГРО».

Таким чином, судом встановлено, що зміст наданого договору позики є суперечливим та не відповідає вимогам чинного законодавства, що пред*являється до договорів позики, а саме: не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, не встановлено строк повернення позики та спірним договором по своїй суті оформлено не факт передачі грошових коштів, а попередню домовленість про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АРРАТА-АГРО».

Оскільки моменту передання грошей судом не встановлено, то договір позики вважається таким, що не укладений і юридичні наслідки між сторонами за ним не настають.

Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також Верховним Судом - у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 04 березня 2020 року у справі №632/2209/16.

Крім того, ОСОБА_1 при поданні позовної заяви зазначив про наявність у нього оригіналу договору позики, проте суду не надав його оригінал.

Наявна в матеріалах справи копія договору позики належним чином не завірена, а отже, відсутні підстави вважати цю копію договору допустимим доказом по справі.

 Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17.

Будь-яких інших доказів отримання відповідачем у позику грошових коштів у позивача суду не надано.

 Таким чином, суд повинен уникнути формальної правової оцінки наявності відповідної боргової розписки, та в кожному окремому випадку встановити реальний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, що в даному випадку унеможливлено відсутністю належних доказів укладення сторонами договору позики.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та таким, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.202, 203, 207, 253, 526, 610-638, 1046-1050 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 263 - 265 ЦПК України, суд

                                                                    УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо  до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       Відповідно до п.15 п.п.15.5 перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду подається учасниками справи через суд першої інстанції – Ніжинський міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Т.Г. Ковальова