ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 317/2783/13

провадження № 61- 39301св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року в складі судді Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У 2013 році ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача 47 958 грн боргу за договором позики від 12 липня 2012 року та 3% річних.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2013 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.

У травні 2018 року представник ОСОБА_3 як особи, яка не брала участь у справі, звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу про забезпечення позову та просив скасувати її, посилаючись на те, що власником квартири з 13 березня 2014 року є ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2013 року про забезпечення позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 набула право власності на квартиру 13 березня 2014 року, тобто на момент прийняття оскаржуваної ухвали в неї не було прав на цю квартиру, отже даною ухвалою її права та законні інтереси не порушені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження до апеляційного суду.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що в 2013 році ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути 47 958 грн боргу за договором позики від 12 липня 2012 року та 3% річних.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2013 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 серпня 2013 року справа за позовом передана за підсудністю до Василівського районного суду Запорізької області.

Заочним рішенням Василівського районного суду Запорізької області позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 47 958 грн боргу та 1264,74 грн у рахунок 3% річних від простроченої суми боргу.

Рішення набрало законної сили 25 жовтня 2013 року.

У травні 2018 року представник ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою на вказану ухвалу та просив скасувати її, посилаючись на те, що власником квартири з 13 березня 2014 року є ОСОБА_3 .

До апеляційної скарги не додано належних і допустимих доказів, що підтверджують право власності ОСОБА_3 на квартиру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвала апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Стаття 16 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зі змісту наведених норм права та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України право на позов (звернення до суду) в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установивши, що на момент прийняття ухвали про забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вона належала ОСОБА_2 , апеляційний суд зробив правильний висновок, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки ОСОБА_3 у даній справі, а тому вона не має права на оскарження ухвали про забезпечення позову й відсутні правові підстави для відкриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук