У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого               Кармазіна Ю.М.,

суддів Гриціва М.І.    та     Міщенка С.М.

за участю прокурора                Яковенко Р.І.,

захисника                ОСОБА_5,

потерпілого                                     ОСОБА_6

і засудженого                                  ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 16 березня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Чернігівської області від 7 грудня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від                  28 липня 2009 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

раніше не судився,

за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1                   ст. 343 КК України, був виправданий, а справу щодо нього було закрито                  з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

    Органом досудового слідства ОСОБА_7 звинувачувався в тому, що він, будучи з 24 червня 1994 року зареєстрованим фізичною особою – підприємцем, займаючись підприємницькою діяльністю у сфері складання меблів та їх торгівлею, використовував працю найманих працівників.

    Порушуючи вимоги ст.ст. 24, 24-1 Кодексу законів про працю України, які зобов’язують фізичну особу – підприємця при прийнятті на роботу найманих працівників обов’язково укладати з ними в письмовій формі трудові договори, які відповідно до ст. 2 «Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою», затвердженого наказом             № 260 Міністерства праці та соціальної політики від 8.06.2001 року, необхідно було у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи подати на реєстрацію до державної служби зайнятості, ОСОБА_7 використовував працю найманих ним працівників без укладення з ними трудових договорів та без їх реєстрації.

    Так, грубо порушуючи вказані норми трудового законодавства, ОСОБА_7 на виробничому об’єкті, яким було колишнє картоплесховище, що належало його синові ОСОБА_8, розташоване в  АДРЕСА_1, без укладення трудових договорів у письмовій формі та без їх реєстрації в державній службі зайнятості використовував працю найманих ним громадян як охоронців: ОСОБА_9 – із 17 травня по 13 листопада 2008 року, ОСОБА_10 – із 2 червня по 31 серпня 2008 року; ОСОБА_11 – із 15 вересня по 10 листопада 2008 року, а також як водія – ОСОБА_6 – із 24 жовтня по 13 грудня 2008 року. При прийнятті вказаних осіб на роботу ОСОБА_7, порушуючи ст. 29 Закону України «Про оплату праці», не ознайомив їх під розписку з умовами праці, розміром, порядком і строками виплати заробітної плати, не вказав підстав, згідно з якими можуть проводитись відрахування у випадках, передбачених законодавством, і на свій розсуд визначав строки та розміри виплати заробітної плати.

    Він же на порушення вимог п. 2.20-1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджених наказом № 58 Міністерства праці України від 29 липня 1993 року, згідно з якими трудові книжки працівників, які працюють у фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності, зберігаються безпосередньо в працівників, прийнявши згаданих осіб на роботу, їх трудові книжки зберігав у себе і при звільненні цих громадян з роботи трудових книжок їх відразу не повернув і будь-яких записів до них про час роботи кожного із них не вніс. У результаті вказаних дій ці працівники були позбавлені права на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших соціальних гарантій.

    Такі дії ОСОБА_7 органом досудового слідства кваліфіковано за ст. 172 ч. 1 КК України.

    9 січня 2009 року ОСОБА_6 і ОСОБА_9 звернулися зі скаргами до Чернігівського РВ УМВС, а потім до прокуратури Чернігівського району з приводу порушення їх трудових прав.

    На підставі вказаних скарг прокуратурою Чернігівського району                    4 лютого 2009 року в порядку ст. 97 КПК України було прийнято рішення про проведення перевірки зазначених скарг на місці. Того ж дня слідчий прокуратури Чернігівського району ОСОБА_12 за участю прокурора цього ж району ОСОБА_13, дільничних інспекторів Чернігівського райвідділу міліції ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16, експерта ОСОБА_17, інспектора територіальної державної інспекції праці в Чернігівської області ОСОБА_18, інспектора територіального управління Держгірпромнагляду по Чернігівській області ОСОБА_19 службовими автомобілями прибули до вказаного вище картоплесховища.

    Здійснюючи перевірку, слідчий ОСОБА_12 виявив сліди безпосереднього скоєння ОСОБА_7 грубого порушення трудового законодавства і з метою фіксації таких слідів та переслідування порушника почав проводити огляд місця події за участю понятих ОСОБА_20 та ОСОБА_21

    Приблизно об 11-ій годині, коли дільничний інспектор міліції                ОСОБА_15 та водій прокуратури ОСОБА_22 залишилися надворі біля автомобіля, а решта учасників перевірки зайшли до картоплесховище, туди ж прибув ОСОБА_7, який почав вимагати припинити перевірку.                           У відповідь на відмову виконати його вимогу він вийшов із приміщення та, бажаючи перешкодити виконанню працівниками правоохоронних органів своїх службових обов’язків і унеможливити проведення вказаних дій, замкнув двері складу ззовні, вимкнув світло та викликав працівників спецпідрозділу міліції «Беркут».

    Такі дії ОСОБА_7 органом досудового слідства кваліфіковані за              ч. 1 ст. 343 КК України.

    Розглядаючи справу ОСОБА_7, суд першої інстанції дійшов висновку, що відносини між ним з одного боку та ОСОБА_6,           ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 з іншого по виконанню ними робіт і наданню певних послуг мали цивільно-правовий характер, а відтак не могли розцінюватись як трудові, що виключало наявність в його діях передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України складу злочину. Не знайшов суд у діях ОСОБА_7 також і складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України, оскільки той в ситуації, що склалась, діяв, за його висновком, у стані необхідної оборони.

    На вирок місцевого суду було внесено апеляційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та подана апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_6, в яких ставилось питання про скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 та постановлення нового вироку і визнання його винним в інкримінованих йому злочинах. Зміст апеляцій зводився до того, що судове слідство в справі було проведено однобічно й неповно, внаслідок чого залишились нез’ясованими такі обставини справи, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи.

    За результатами розгляду апеляцій і проведеного судового слідства в повному обсягу апеляційний суд Чернігівської області своїм вироком від                7 грудня 2009 року вирок Куликівського районного суду від 28 липня 2009 року, яким ОСОБА_7 в обвинуваченні у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 343 КК України, було виправдано за відсутністю в діяннях складів злочинів, скасував та визнав його винним і призначив за ч. 1 ст. 172 КК України йому покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., за ч. 1 ст. 343 КК України – в розмірі 2550 грн., а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань визначив остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 2800 грн.

    Цим вироком постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2400 грн. матеріальної і 1000 грн. моральної шкоди.

    Цивільний позов ОСОБА_10 залишено без розгляду.

    Доля речових доказів судом вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

    На вирок апеляційного суду подані касаційні скарги, в яких:

- засуджений ОСОБА_7 просить вирок скасувати, а справу закрити з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України. На обґрунтування свого прохання наводить доводи, зміст яких зводиться до того, що судове слідство апеляційним судом проведено однобічно, неповно і не об’єктивно, внаслідок чого залишились нез’ясованими такі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи. Стверджує, що порушень законодавства про працю не вчиняв, оскільки наймані працівники, в т.ч. і ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, працювали в нього на підставі договорів підряду на виконання певних робіт, а відтак укладення трудових договорів необхідністю не зумовлювалось. Вважає, що в ситуації, що склалася 4.02.2009 року в приміщенні картоплесховища, діяв правомірно, оскільки перевіряючі особи діяли з порушенням закону, який передбачає недоторканість приватного володіння;

- захисник ОСОБА_5 також просить вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю в діяннях ОСОБА_7 складів злочинів, за вчинення яких його засуджено. Вмотивовуючи своє прохання, наводить такі ж як і її підзахисний доводи.

    Як засуджений так і його захисник стверджують, що при постановленні обвинувального вироку за ч. 1 ст. 343 КК України суд апеляційної інстанції не врахував судового рішення судді цього ж суду про скасування постанови судді місцевого суду про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП за відсутністю в його діях складу цього правопорушення, яке є, на їх думку, преюдиційним.

    Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_7 і його захисника на підтримання касаційних скарг, заперечення на них потерпілого ОСОБА_6, думку прокурора, який вважав вирок апеляційного суду законним і обгрунтованим, а касаційні скарги безпідставними, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

    Висновки суду про винність ОСОБА_7 у злочинах, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом належно досліджені та правильно оцінені.

    Доводи касаційних скарг про необґрунтованість засудження     ОСОБА_7 на матеріалах справи не ґрунтуються і спростовуються наступними доказами.

    Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_7 вини в пред’явленому обвинуваченні не визнавав і в своїх показаннях при розслідуванні справи та її розгляді в суді давав показання, зміст яких зводився до того, що з ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_6, які допомагали йому здійснювати підприємницьку діяльність, у нього мали місце не трудові, а цивільно-правові відносини. Свої дії стосовно учасників перевірки дотримання ним норм законодавства про працю та огляду місця події розцінював як такі, що були спрямовані на захист приватної власності від незаконного проникнення на її територію сторонніх осіб.

    Обґрунтовуючи винність ОСОБА_7 в грубому порушенні законодавства про працю, суд послався на показання потерпілих                 ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, з яких видно, що всі вони в різний час були найняті ОСОБА_7 на роботу і кожний із них виконував певний вид робіт як за його вказівкою, так і за вказівкою його сина. Для укладення трудового договору вони віддали ОСОБА_7 трудові книжки, однак наказу чи розпорядження про зарахування їх на роботу він не видав і після припинення з ним трудових відносин відповідних записів до трудових книжок не вніс, у день звільнення з роботи цим документів їм не повернув і розрахунку не провів.

    Такі показання зазначених вище осіб підтверджуються даними протоколів огляду трудових книжок, виданих на ім’я ОСОБА_6,            ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, із яких видно, що в зазначених документах записи про їх зарахування до ОСОБА_7 як до фізичної особи на роботу та звільнення з неї відсутні (т. 1, а.с. 170-171; 230-231, 244-245, 257-258).

    Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних  осіб – підприємців вбачається, що ОСОБА_7 зареєстрований як фізична особа – підприємець із 24 червня 1994 року, а з повідомлення Чернігівського міського центру зайнятості видно, що між ним, як фізичною особою – підприємцем, та найманими працівниками трудових договорів у 2008 році зареєстровано не було (т. 1, а.с. 160).

    Факт існування між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 трудових відносин підтверджується, крім їх показань, даними протоколу огляду місця події від 4 лютого 2009 року, згідно з якими в автомобілі «Мерседес-410», що знаходився у приміщенні картоплесховища, було виявлено подорожній лист, виписаний на ім’я ОСОБА_6, з відбитком печатки на ньому                          «ФОП ОСОБА_7» (т. 1, а.с. 99-111).

    Відповідно до даних Чернігівського відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ОСОБА_7 є власником автомобілів «Мерседес-Бенц», держномер НОМЕР_1 та «Зіл 133 ГЯ», держномер НОМЕР_2 (т. 2, а.с. 225).

    Даними, що містяться в обліку реалізації газу ТОВ «Чернігівресурси», підтверджується факт заправки ОСОБА_6 газом автомобіля «ЗІЛ                   133 ГЯ», який належав ОСОБА_7

    Відповідно до даних журналу чергувань ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у період із 30 травня по 14 вересня 2008 року несли службу по охороні картоплесховища та іншого майна ОСОБА_7, що також свідчить про наявність між ними та ОСОБА_7 трудових відносин (т. 1, а.с. 210-222).

    Відповідно до даних акта перевірки територіальною державною інспекцією праці в Чернігівській області від 5 лютого 2009 року                   ОСОБА_7 при використанні праці найманого ним працівника     ОСОБА_6 були допущені порушення вимог ч. 1 ст. 24, ст.ст. 24-1, 29, які, в свою чергу зумовили порушення ст.ст. 253, 256 Кодексу законів про працю України та ст. 30 Закону України «Про працю».

    Дослідивши наведені вище докази в їх сукупності, суд дійшов обгрунтованого висновку, що такі порушення трудового законодавства є грубими, бо істотно обмежили право ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на їх соціальний захист та правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 172 КК України.

    Аналіз відносин, які виникли між ОСОБА_7 з одного боку та зазначеними  вище особами з іншого, дали суду підстави вважати, що вони були трудовими, а не цивільно-правовими, як про це стверджується в касаційних скаргах. На підтвердження такого висновку суд у вироку навів обґрунтування, правильність якого сумнівів не викликає.

    Винуватість ОСОБА_7 у втручанні в діяльність працівників правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків суд обгрунтував показаннями свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13, зміст яких зводиться до того, що при перевірці ними заяв ОСОБА_6 і ОСОБА_9 про порушення ОСОБА_7 трудового законодавства з виїздом на місце вчинення таких порушень, яким було колишнє картоплесховище, яке ним використовувалось як цех для складання меблів та як приміщення для зберігання в ньому різних товарно-матеріальних цінностей, в якому працювали заявники, виникла необхідність провести огляд місця події для фіксації доказів наявності порушень трудового законодавства. Проте зробити це перешкоджав ОСОБА_7, який вів себе агресивно, висловлював на їх адресу погрози, а потім зачинив їх у приміщення на замок і погасив у ньому світло, позбавивши їх у такий спосіб можливості провести слідчу дію.

    Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні свідки             ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_22 та                      ОСОБА_16, а також на досудовому слідстві свідок ОСОБА_19, показання якого досліджувались судом у порядку, встановленому ст. 306 КПК України.

    Із показань свідка ОСОБА_23 видно, що 4 лютого 2009 року за повідомленням прокурора району по мобільному телефону він як начальник Чернігівського РВВС виїжджав із слідчо-оперативною групою райвідділу міліції на місце події, де зобов’язав ОСОБА_7 відчинити двері картоплесховища, в якому перебували прокурор, слідчий прокуратури, працівники міліції, інспектори територіальної державної інспекції праці та Держгірпромнагляду і поняті, за участю яких проводилась перевірка заяв про порушення трудового законодавства та у зв’язку з цим оглядалось місце події.

    Доводи касаційних скарг про те, що слідчим при огляді приміщення були порушені права власника на недоторканість приватної власності, на матеріалах справи не ґрунтуються, оскільки із них видно, що як слідчий, так і прокурор діяли в межах своїх повноважень. Підстав вважати, що цими службовими особами були порушені права і законні інтереси як власника картоплесховища так і ОСОБА_7, який використовував цю будівлю для зайняття підприємницькою діяльністю, немає, бо сам ОСОБА_7 своїми діями зумовив необхідність проведення перевірки заяв найманих ним працівників про порушення трудового законодавства з виїздом на місце їх вчинення, оскільки вимоги прокурора про їх припинення, яку той висунув в бесіді з ним, він не виконав.

    Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи касаторів про те, що ОСОБА_7 в ситуації, що склалася, діяв у стані необхідної оборони, бо нападу на нього з боку працівників правоохоронних органів не було.

    Суд апеляційної інстанції обгрунтовано відхилив посилання засудженого і його захисника на постанову судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2009 року, відповідно до якої суддя, закриваючи адміністративну справу щодо ОСОБА_7 за ст. 185 КУпАП, послався на те, що той діяв у стані необхідної оборони, оскільки дане судове рішення преюдиційного значення при розгляді кримінальної справи для суду не мало, і з цього приводу у вироку навів переконливі мотиви.

    Зазначені вище докази суд належно дослідив і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за цим епізодом обвинувачення за ч. 1 ст. 343 КК України.

    Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки при вирішенні цього питання судом враховані як ступінь тяжкості вчинених злочинів, так і дані про особу засудженого.

    Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли б перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, при касаційному розгляді справи не встановлено.

    Керуючись ст.ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

                    у х в а л и л а:

    касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника               ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Чернігівської області від 7 грудня 2009 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

                                                        С у д д і:

Ю.М. Кармазін М.І. Гриців С.М. Міщенко