Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 305/1659/17

провадження № 61-15878св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відділ комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської районної ради Закарпатської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська міська рада Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позов мотивований тим, що 26 квітня 2007 року відділом комунального майна та з питань захисту прав споживачів, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу № 1. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору, ОСОБА_1 було передано у власність вбудовані приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даних техпаспорту розмір вбудованих приміщень 140,8 кв. м. та складаються з двох торгових залів, складського приміщення, морозильної камери, двох коридорів, підсобного приміщення. Вказані вбудовані приміщення збудовані в 1928 році.

За технічним паспортом від 17 жовтня 2017 року, спірна господарська будівля є невід`ємною частиною вбудованих приміщень, та зазначена у ньому як пічна. Даною господарською будівлею позивач користується безперервно вже 16 років, починаючи з 2000 року, оскільки до купівлі вищевказаних приміщень вона була ним орендована та використовувалась як склад. Позивачем протягом 10 років здійснювались витрати на утримання вказаної будівлі в належному технічному стані, зокрема неодноразово проводився поточний ремонт будівель, були встановлені вхідні двері.

Відповідно до довідки, виданої КП «БТІ» Рахівської районної ради від 26 квітня 2017 року № 96, на вказану будівлю, а саме на будівлю сараїв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня реєстрація.

Просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 62,75 кв. м.).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 62, 75 кв.м.).

Вирішено питання стосовно судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно, відкрито, безперервно, протягом встановленого законом строку користувався спірною господарською будівлею.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу Рахівської міської ради Закарпатської області задоволено.

Рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що приміщення, розташоване біля будинку АДРЕСА_1 , позивачем зайнято самовільно, про що позивач повинен був знати. ОСОБА_1 не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й добросовісності такого володіння.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив всі необхідні умови набуття ним права власності за набувальною давністю. Під час заволодіння спірною господарською будівлею позивач не знав та не міг знати, що у нього відсутні підстави для набуття права власності на спірне майно, оскільки в 2000 році він взяв в оренду нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 разом з підсобними і допоміжними спорудами. На той час вважав, що спірна господарська будівля і є допоміжною спорудою до орендованого ним приміщення. За весь період користування позивачем будівлею ніхто не пред`являв до нього претензій. Сторонами не надано жодних доказів, що господарська будівля перебуває у власності інших осіб. Рахівська міська рада не надала доказів про перебування господарської будівлі на її балансі, вона не є ані власником, ані користувачем даної будівлі.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2010 року Рахівська міська рада Закарпатської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що позивач не підтвердив доказами добросовісне безперервне володіння чужим майном.

У вересні 2019 року відділ комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської районної ради подав відзив на касаційну скаргу, у якій просить залишити постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2019 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що у судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що він добросовісно, безперервно 16 років користувався майном, яке є предметом спору. Право власності за набувальною давністю на спірну будівлю не може бути визнана судом, так як вона є об`єктом самочинного будівництва.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 305/1659/17, витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року цивільна справі № 305/1659/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 1 від 26 квітня 2007 року, укладеного між відділом комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської районної ради та ОСОБА_1 , останній придбав у власність вбудовані приміщення, загальною площею 140,80 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно договору оренди від 08 листопада 2000 року, ОСОБА_1 орендував нежитлове приміщення з підсобними (допоміжними) спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 140,8 кв. м.

Як вбачається з технічного паспорта на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеного по АДРЕСА_1 , загальна площа приміщення становить 140,8 кв. м, та складається з: двох торгових залів, складського приміщення, морозильної камери, двох коридорів, підсобного приміщення.

Згідно технічного паспорту, виготовленого у 2017 році на господарську будівлю біля АДРЕСА_1 , така будівля складається з трьох приміщень площею 16,79 кв. м., 18,36 кв. м. та 17,82 кв. м., загальна площа будівлі - 52,97 кв. м.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності».

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду Харківської області від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат