Справа № 22- 348 - 2010 р. Головуючий у 1-й інст. – Довгий І. І.
Категорія № 51, 53 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2010 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
При секретарі - Омельчук А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ЗАТ КБ « ПриватБанк» та ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 12 січня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про зміну формулювання причин звільнення , стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Сарненського районного суду від 12 січня 2010 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково : змінено формулювання причини звільнення позивачки з посади керівника Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів у м. Сарни ЗАТ КБ « ПриватБанк» із « звільнити керівника Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів в м. Сарни ОСОБА_1 за прогули ( відсутність на роботі більше 3 –х годин протягом робочого дня) без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України» на « звільнити керівника Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів в м. Сарни ОСОБА_1 за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України », датою звільнення встановити 12.01.2010 р.
Стягнуто з відповідача на користь позивачки 10 402 грн. 56 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач вважає його незаконним, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно листа Приватбанку від 12.01.2009 р. № 14 « Про безвідкладне закриття відділень та офісів неефективних Центрів персонального обслуговування індивідуальних клієнтів (надалі ЦПОІК) і припинення оплат» вказані відділення закривалися.
Наказом по Рівненській філії Приватбанку « Про проведення передачі справ в ЦПОІК у м. Сарни « від 22.01.2009 р. № 17-11 була створена робоча група для прийняття та передачі матеріальних цінностей.
Наказом Головного офісу Приватбанку від 6.02.2009 р. № 488 (розділ 8) зокрема зазначалося на протязі з-денного строку забезпечити створення наказів про переміщення працівників ЦПОІК.
Згідно із службовою запискою Головного офісу Приватбанку від 12.02.2009 р. № 4 – 2726 до керівників регіональних підрозділів було зазначено, що працівники ЦПОІК, які не увійшли до складу А-Банку, переходять у підпорядкування регіональних підрозділів, тобто, у підпорядкування філій.
Наказом Головного офісу Приватбанку від 2.04.2009 р . у зв»язку із виведенням організаційної структури Приватбанку бізнесу персонального обслуговування клієнтів, ОСОБА_1 було запропоновано переміщення в Сарненське відділення Приватбанку і надіслано повідомлення про умови праці, а листом по Рівненській філії Приватбанку від 8.05.2009 р. № 2835 ОСОБА_1 було повідомлено про надання їй робочого місця в Сарненському відділенні Приватбанку , однак позивачка відмовилась приступити до роботи. У наданому 25.05.2009 р. на вимогу від 19.05.2009 р. поясненні , позивачка зазначила, що вона не підпорядковується Рівненській філії Приватбанку та не з»ясувавши, чи змінюються фактично для неї умови праці, відмовилася вийти на роботу. Тому 20.05.,21.05. та 22.05.2009 р. було складено акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі і Наказом Головного офісу Приватбанку від 15.06.2009 р. № 1-37 вона була звільнена за прогул.
Окрім того, згідно ст. 32 КЗпП України, не вважається переведення на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій самій місцевості у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
ЦПОІК у м. Сарни є структурним підрозділом Приватбанку, до складу якого входять як Рівненська філія, так і Сарненське відділення. Тому запропонована позивачці робота – це робота у тій же установі - Приватбанку, у тій же місцевості – у м. Сарни, що відповідає її кваліфікації та спеціальності. Будь-які протипоказання у ОСОБА_1 за станом здоров»я – відсутні.
Також ч. 3 ст. 32 передбачено, що зміна підпорядкованості установи не припиняє трудового договору. Вимоги позивачки про зміну формулювання причин звільнення на п. 1 ст. 40 КЗпП, безпідставні, оскільки ні скорочення чисельності чи штату працівників, ні ліквідації установи не відбувалося.
Оскільки позивачка без поважних причин була відсутня на роботі у зазначені дні, звільнення її за п. 4 ст. 40 КЗпП є законним. Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в позові.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивачка вказує на його незаконність в частині обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який значно занижено , а відповідно занижено і загальну суму середнього заробітку. Їй не було доплачено зарплату в сумі 633 грн. 78 коп. за 4 дні жовтня 2008 р. , а у 2009 р. зарплата виплачувалася з порушенням строків. Також, суд не відшкодував їй у повній мірі моральну шкоду, яку їй завдано незаконним звільненням не за п. 1 ст. 40 КЗпП , вона позбавлена можливості перебувати у Центрі зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю , а також сплачувати заборгованість за кредитними договорами яка складає 36 177 грн. 30 коп. Просить рішення змінити, стягнути на її користь з відповідача моральну шкоду в розмірі 36 177 грн. 30 коп. та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка працювала керівником ЦПОІК у м. Сарни, який був створений наказом КБ « Приватбанк» м. Дніпропетровська від 10.08.2007 р. та безпосередньо підпорядковувався Керівнику Бізнесу персонального обслуговування Головного офісу КБ « Приватбанк». ( а.с. 5-6 )
Наказом від 15.06.2009 р. за № Є.28.0.0.0/ 1 -37 була звільнена з 15.06.2009 р. за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули ( а.с. 7-9 ).
Оскільки вважає своє звільнення незаконним, 8.07.2009 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до КБ «Приватбанк « про зміну формулювання причин звільнення з роботи з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 40 КЗпП України та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв»язку з цим.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що 29.12.2008 р. КБ « Приватбанк» наказом № КТ-БТ-СП- 2008 -135, ( а.с. 10 -12 ) було вирішено відділення ЦПОІК закрити, а подальшими розпорядженнями і наказами, наказом КБ « Приватбанк» від 2.04.2009 р. № КТ-БТ-СП-2009 -20 КБ її було попереджено про виведення з 2.06.2009 р. із організаційної структури « Приватбанку» Бізнесу персонального обслуговування індивідуальних клієнтів, якому підпорядковується ЦПОІК у м. Сарни та попереджено про наступне переміщення в інші структурні підрозділи із змінами істотних умов праці з 1.06.2009 р. Також на її адресу повідомлення від 8.05.2009 р. про загальні умови роботи та зазначено адресу її нового місця роботи , однак не вирішено конкретно питання її переведення.
Оскільки її не ознайомили про переведення на роботу і вона не мала уявлення про умови праці, позивачка 26.05.2009 р. подала на ім»я Голови Правління КБ «Приватбанку» у м. Дніпропетровську заяву про звільнення її з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. ( а.с. 24 ). За таких обставин вважає, що її незаконно звільнено за прогули .
Відповідач не мав права без видання наказу переміщувати на роботу в агентську мережу та переводити без її згоди, суттєво змінювати умови праці та оплати, з якими вона не була ознайомлена, а тому її звільнення мало відбутися за п. 1 ст. 40 КЗпП , і їй повинна бути виплачена зарплата за час вимушеного прогулу.
4.08.2009 р. подала до суду заяву про збільшення позовних вимог ( а.с. 62 ) та просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 36 177 грн. 30 коп., завдану ним несвоєчасною виплатою зарплати, невизначеністю її статусу, як працюючої , та у зв»язку з цим, заборгованістю за кредитними договорами , що виникла у неї перед банком.
У відповідності до вимог ст. 32 КЗпП України , переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому є підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором ( ч. 2 статті)
У зв»язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою . Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці ( ч. 3 статті).
Якщо колишні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.
З наказу КБ « Приватбанк» від 2.04.2009 р. № КТ-БТ-СП-2009 -20 КБ « Про зміну умов праці працівників БПОІК « ( а.с. 19) вбачається, що мали місце відповідні зміни посад та умов їх оплати у зв»язку з необхідністю реорганізації ЦПОІК банку та було зобов»язано протягом двох місяців довести їх до відома вказаних працівників , підготувати накази про переведення останніх в Агентську мережу відповідних відділень банку.
Як зазначено вище, позивачка працювала керівником ЦПОІК у м. Сарни , який фактично було ліквідовано , її середній заробіток становив у середньому 2 000 грн. на місяць ( згідно з довідкою від 9.07.2009 р. а.с. 33) .
Лист від 8.05.2009 р., на якій посилається відповідач, і якій вважає попередженням позивачки про зміну істотних умов праці, не заслуговує на увагу, оскільки на адресу ОСОБА_1 було надіслано типовий бланк повідомлення щодо загальних умов роботи та повідомлено адресу її нового робочого місця у Сарненському відділенні ПриватБанку по вул. Широкій, 22 ( а.с. 20-21 ).
У матеріалах справи взагалі відсутні дані про те, яку саме посаду було запропоновано позивачці у зв»язку з фактичною ліквідацією Центру банку, керівником якого вона працювала, чи надавала позивачка згоду на це, чи була це посада керівника іншого підрозділу банку, чи відповідала вона кваліфікації ОСОБА_1, чи істотно змінився розмір її заробітної плати, режим роботи .
Згідно з поясненнями представника відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції , позивачці взагалі будь-якої конкретної посади запропоновано не було, а відповідно й не було визначено інших істотних умов, передбачених законом.
Таким чином, судом встановлено, що в даному випадку фактично не було ні переміщення ( ч. 2 ст. 32 КЗпП ), ні переведення позивачки ( ч. 1 ст. 32 КЗпП ), яке допускається лише за згодою працівника і яка відсутня, і доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.
У зв»язку з наведеним не заслуговують на увагу і посилання відповідача на те, що мало місце продовження роботи позивачкою за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою , однак зі зміною істотних умов праці при неможливості збереження колишніх умов .
Отже судом встановлено, що фактично відбулася ліквідація Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів , керівником якого працювала ОСОБА_1, і з боку відповідача мало місце суттєве порушення норм діючого трудового законодавства при звільненні позивачки , а тому вимоги останньої про зміну формулювання причин звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є обгрунтованими.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та змінюючи формулювання причин її звільнення з роботи з п. 4 ст. 40 на ч. 1 ст. 38 КЗпП України та дату звільнення -з 15.06.2009 р. на 12.10.2010 р., суд 1-ї інстанції порушив вимоги ч. 1 с. 11 КЗпП України, оскільки позивачка ствердила в судовому засіданні апеляційної інстанції, що з такими позовними вимогами вона до суду не зверталась, хоча рішення в цій частині не оскаржувала.
Згідно пояснень ОСОБА_1, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов»язана з неможливістю її влаштування на інше місце роботи через запис у її трудовій книжці про звільнення за прогули.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 235 КЗпП України, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір , одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч. 2 цієї статті.
Постановляючи рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення рішення, суд 1-ї інстанції такі вимоги закону залишив поза увагою, не встановив і не зазначив у рішенні обставин та доказів, які свідчать про те, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 перешкоджало її працевлаштуванню.
Окрім того, доказів на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 суду надано не було, і як ствердила сама позивачка в судовому засіданні , у неї вони відсутні.
За таких обставин, позовні вимоги останньої в цій частині є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що їй несвоєчасно та не у повному обсязі було виплачено відповідачем заробітну плату, то вони не заслуговують на увагу, оскільки з вимогами про стягнення заборгованості по зарплаті або про виплату розрахунку при звільненні вона до суду не зверталася і вказані обставини вона не заперечила.
Доводи позивачки про те, що суд незаконно відмовив їй у стягненні моральної шкоди в розмірі , ідентичному сумі заборгованості за кредитними договорами, є безпідставними, оскільки передбачене ст. 237-1 КЗпП України стягнення такої шкоди , провадиться працівнику у разі , якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитними договорами будь-якого відношення до завдання останній моральної шкоди відповідачем порушеннями вимог закону при її звільненні, не мають.
Також, враховуючи характер порушення трудового законодавства відповідачем, ступеню моральних страждань, завданих у зв»язку з цим позивачці, виходячи із засад розумності і справедливості, апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди , який визначив суд 1-ї інстанції, підлягає зменшенню з 3000 грн. до 1000 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, п. 1ч. 1 ст. 40 , ст.ст. 231-233, 237-1, ч. 3 ст. 235 КЗпП України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ЗАТ КБ « ПриватБанк» та ОСОБА_1 –задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду від 12 січня 2010 року – скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ЗАТ КБ « Приватбанк « про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 36 177 грн. 30 коп. – задовольнити частково .
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у п. 1 наказу ЗАТ КБ «Приватбанк» № Э. 28.0.0.0/1 – 37 від 15.06.2009 р. та зобов»язати відповідача внести наступні зміни у її трудову книжку серії БТ-І № 1609989 :
із «звільнити керівника Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів у м. Сарни ОСОБА_1 за прогули (відсутність на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня) без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України « на «звільнити керівника Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів у м. Сарни ОСОБА_1 за п. 1ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( у зв»язку з ліквідацією Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів у м. Сарни ЗАТ КБ «ПриватБанк» ).
Стягнути із ЗАТ КБ « ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В решті позовних вимог – відмовити.
Стягнути із ЗАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в доход держави в розмірі 17 грн. та витрати з ІТЗ розгляду цивільних справ в сумі 37 грн.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий Судді