28.04.20

22-ц/812/820/20

Єдиний унікальний номер судової справи 490/9823/19

Номер провадження 22-ц/812/820/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «КредоБанк» ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 18 листопада 2019 року, під головуванням судді Чулупа О.С., в приміщені цього ж суду, за заявою Акціонерного товариства «КредоБанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «КредоБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2019 року Акціонерне товариство «КредоБанк» (далі - АТ «КредоБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 травня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «КредоБанк» (далі - ПАТ «КредоБанк»), правонаступником якого є АТ «КредоБанк», та ОСОБА_1 укладено у простій письмовій формі кредитний договір №12Ф-2015, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 1 400 000 грн. зі строком повернення кредитних коштів до 27 вересня 2033 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 28 травня 2015 року між ПАТ «КредоБанк», правонаступником якого є АТ «КредоБанк», та ОСОБА_2 укладено у простій письмовій формі договір поруки №12Ф-2015/S-1, відповідно до якого останній зобов`язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань в повному обсязі.

Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань за договором не дотрималась, у зв`язку із чим станом на 09 серпня 2019 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 1 405 714 грн. 26 коп., з яких: 1 367 476 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 32 617 грн. 56 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 620 грн. 05 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «КредоБанк» просило позов задовольнити, стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь зазначену заборгованість за судовим рішенням, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Одночасно із позовною заявою АТ «КредоБанк» подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просило:

накласти арешт на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;

накласти арешт на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_3 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що є підстави вважати, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2019 року у задоволені заяви АТ «КредоБанк» про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «КредоБанк», посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просило ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач - Галущенко О.І., судді: Кушнірова Т.Б., Лівінський І.В.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року справу призначену до розгляду в апеляційній інстанції на 28 квітня 2020 року.

24 квітня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, оскільки суддя-доповідач Галущенко О.І. починаючи з 15 квітня 2020 року перебуватиме у щорічній відпустці. Замінено суддю-доповідача Галущенка О.І. на суддю Серебрякову Т.В.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є необґрунтованими обставини необхідності вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Колегія суддів з таким висновком районного суду погоджується виходячи з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим у цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладанням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії або забороною іншим особам вичиняти дії щодо предмета спору.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.

Процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред`явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Також, відповідно до роз`яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим.

Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

З матеріалів справи убачається, що матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, щодо якої він просить ухвалити судове рішення, зводиться до стягнення з останніх в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 1 405 714 грн. 26 коп.

Тобто предмет спору визначений в позовній заяві дає підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, але при цьому апеляційний суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті. За такого, аргументи апеляційної скарги стосовно суті спору при вирішенні даного питання є недоречними.

Для забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивач просив накласти арешт на нерухоме майно, належне на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; та накласти арешт на нерухоме майно, належне на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_3 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

При цьому, у своїй заяві позивач, посилається на те, що є підстави вважати, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.

Разом з тим, така заява не має обґрунтування як необхідності застосування заходів забезпечення позову, так і необхідності застосування саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, яке не є предметом спору, а має лише посилання щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

До того ж, заява позивача не містить ані посилання на наміри відповідачів розпорядитися майном, на яке бажає накласти арешт позивач, ані намірів чинити перешкоди у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Більш того, в своїй заяві АТ «КредоБанк» зазначає, що в забезпечення виконання умов кредитного договору №12Ф-2015 від 28 травня 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 29 травня 2015 року укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 162 кв.м., що розташований по АДРЕСА_5 , із ринковою вартістю 2 368 246 грн. (заставна вартість 1 487 020 грн.), та земельну ділянку площею 0.0427 га, кадастровий номер 4810136300:03:009:0016, яка розташована за цією ж адресою, із ринковою вартістю 509 471 грн. (заставна вартість 356 629 грн. 70 коп.).

Зазначені обставини ставлять під сумнів твердження позивача про неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості, оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ, в тому числі у справах: Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року, Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Ґаші проти Хорватії від 13 грудня 2007 року, визначені критерії, які слід оцінювати про сумісність заходів втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Отже, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову є правильним.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ЦПК України, є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «КредоБанк» - залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: Т.Б. Кушнірова

І.В. Лівінський

Повний текст судового рішення

складено 28 квітня 2020 року