ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       14 квітня 2020 року                                                                м. Чернівці

                        Справа № 727/4574/19

       Провадження №22-ц/822/326/20

 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.                         

секретар – Тодоряк Г.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, головуючий у І-й інстанції – ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ: 

У квітні 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до  ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18 травня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1251, за умовами якого банк надав останньому кредит в сумі 75 000 доларів США.

На забезпечення зобов`язань за зазначеним кредитним договором між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком 18 травня 2007 року був укладений договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Предметом іпотеки є житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 78,30 кв.м, в тому числі житловою - 48,10кв.м.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку) та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за кредитним договором №1251 від 18 травня 2007 року, укладеного із ОСОБА_2 .

Зазначало, що станом на 01 березня 2019 року за вказаним кредитним договором існує прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 75 000 доларів США, що складає 2 014 437,38 грн, по відсотках - 92 519,40 доларів США, що складає 2 484 993,83 грн, комісії - 9 619,95 доларів США, що складає 258 383,79 грн, та пені – 136 131,58 доларів США, що складає 3 656 380,57 грн.

Просило звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 08 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хоменко М.О., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом в сумі 962 703 грн. 

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.  

На зазначене рішення ТОВ «Кредитні ініціативи» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.  

Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано строк позовної давності, оскільки кредитним договором та іпотечним договором встановлено строк позовної давності тривалістю 10 років. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчать про направлення на адресу позичальника або вручення позичальнку вимоги від 09 січня 2009 року. Перебіг десятирічного строку позовної давності за договором іпотеки бере свій початок з 01 листопада 2009 року, а позов подано в травні 2019 року, тобто за півроку до закінчення строку позовної давності.

Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником терміну погашення кредиту, позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 24 % доларів США.  Отже, умовами кредитного договору передбачена сплата відсотків окремо за правомірне користування кредитними коштами та за неправомірне понад встановлені договором строки користування кредитними коштами в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На апеляційну скаргу відзив не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, що згідно з п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 18 травня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ТОВ «Кредитні Ініціативи», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1251, за умовами якого банк надав кредит в сумі 75 000 доларів США.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина пер статті 546 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Соломко В.В. 18 травня 2006 року, зареєстрованим в реєстрі за номером 1057.

Відповідно до п.1.2. наведеного договору іпотеки, предметом іпотеки є житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 78,30 кв.м., в тому числі житловою - 48,10 кв.м.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2011 року у цивільній справі №2-848/11 за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість у розмірі 781 093, 86 грн.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Кредитні Ініціативи» 17 грудня 2012 року укладено договори відступлення права вимоги та про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якихТОВ «Кредитні Ініціативи» набуло прав кредитора за договором кредиту від 18 травня 2007 року №1251 та договором іпотеки, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Соломко В.В. 18 травня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за номером 1057.

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 травня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Хоменко М.О., власником житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 В будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її діти: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 11 травня 2017 року, та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за даною адресою з 23 червня 2017 року.

 Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 4.3.4. Кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника (незалежно він настання кінцевого погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, сум неустойки і збитків, передбачених договором, у випадках, які визначаються згідно з цим договором істотними та можуть негативно вплинути на стан кредитної заборгованості Позичальника, а саме: позичальник прострочив свої зобов`язання по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць відповідно до умов цього договору. При цьому, банк письмово повідомляє позичальника (поштою з повідомленням, вручення Банком особисто Позичальнику під розписку) про необхідність дострокової сплати суми заборгованості.

Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами, первісний кредитор АК Промислово-інвестиційний банк скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 4.3.4. Кредитного договору правом та пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань.

Надіславши 09 січня 2009 року відповідачу ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання у сторону зменшення до 09 лютого 2009 року.

З огляду на викладене, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту в повному обсязі були змінені банком та настали 09 лютого 2009 року, після спливу 30 днів з часу вручення ОСОБА_2 листа-попередження від 09 січня 2009 року.

Доводи апелянта про те, що позичальнику така вимога була направлена 30 вересня 2009 року і з 01 листопада 2009 року бере початок перебіг десятирічного строку, є безпідставними, спростовуються матеріалами справи, в яких міститься оригінал листа-попередження від 09 січня 2009року. І як правильно встановлено судом першої інстанції, наяність вказаного попередження у ОСОБА_2 свідчить про те, що цей лист був вручений йому особисто, відповідно до п.4.3.4. договору.

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хоменко М.О., власником житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 В будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її діти: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 11 травня 2017 року, та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за даною адресою з 23 червня 2017 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ОСОБА_1  подано заяву про застосування спливу строку позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Частинами 2 та 3 статті 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно п. 6.4. договору іпотеки, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 , строк позовної давності встановлюється тривалістю у 10 років.

Аналогічне положення визначено у п.5.6. кредитного договору №1251 від 18 травня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 .   

Пред`явивши позов про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 , як позичальника за кредитним договором № 1251 від 18 травня 2007 року, у березні 2011 року, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» перервав строк позовної давності, який почав свій перебіг з цієї дати заново та мав спливти у березні 2021 року.

Отже, строк позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки сторонами встановлено тривалістю у 10 років.

За таких обставин, ТОВ «Кредитні Ініціативи» подало позов про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах строку позовної давності, а тому висновок суду першої інстанції та доводи відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду з даним позовом не відповідають обставинам справи і є безпідставними.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Пунктами 7.1, 7.2 договору іпотеки від 18 травня 2007 року встановлено, що договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Даний договір діє до повного виконання іпотекодавцем зобов`язання за кредитним договором або припинення іпотеки у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством. 

Розділом 8 договору іпотеки від 18 травня 2007 року визначено, що у разі часткового виконання зобов`язань іпотекодавцем іпотека зберігається в початковому вигляді. У разі переходу права власності на предмет іпотеки до третіх осіб з указаних у цьому договорі підстав (незалежно від наявності згоди іпотекодержателя на таких перехід) право  іпотеки зберігається, а така третя особа несе усі обов`язки іпотекодавця.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця за іпотечним договором від 18 травня 2007 року, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 .  

 Щодо визначення суми заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право позивача нараховувати відсотки за кредитним договором, то після 09 лютого 2009 року позивач не міг нараховувати такі відсотки.

Також безпідставним є включення в розмір заборгованості пені та комісії. Якщо в рішенні про стягнення заборгованості за кредитом така заборгованість указана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, пені, визначених договором за користуванням кредитом.

Встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної винагороди за управління кредитними коштами, Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

За таких обставин, відсутні підстави для сплати комісійної винагороди за управління кредитними коштами.

У той же час, перевіряючи правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості та розмір її складових, які підлягають стягненню з позичальника, колегія суддів бере до уваги, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2011 року, яке не оскаржено і не скасовано, стягнуто з  ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 781 093,86 грн. Виконавче провадження ВП 35896390 за виконавчим листом від 23 березня 2012 року №2-848/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерним комерційним промислово-інвестиційний банк» заборгованості в розмірі 782 003,86 грн повернуто 30 жовтня 2014 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). 

Враховуючи наведене, що з позичальника ОСОБА_2 стягнуто кредитну заборгованість у визначеному розмірі, яка встановлена преюдиційним судовим рішенням, колегія суддів вважає, що у рахунок цієї ж суми заборгованості та за той самий період слід звернути стягнення на предмет іпотеки даним рішенням суду.

Що стосується доводів позивача в апеляційній скарзі стосовно обґрунтування позовних вимог нарахованими відсотками понад строку дії договору, тобто відповідно до статті 625 ЦК України, апеляційний суд визнає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Із змісту позовної заяви вбачається, що позов не містить мотивів застосування   статті 625 ЦК України. Крім того, при поданні позовної заяви до суду позивачем не було надано розрахунку заборгованості по відсотках, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Також колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що заборгованість по відсотках, нарахованих за статтею 625 ЦК України не забезпечена укладеним сторонами договором іпотеки з огляду на те, що нарахування таких відсотків за статтею625 ЦК України є позадоговірним нарахуванням, а вказаним договором іпотеки забезпечено лише відсотки, які нараховано відповідно до договору, яким обумовлено основне зобов`язання, тобто відсотків, що нараховані за укладеним сторонами кредитним договором.  

Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що самостійної вимоги про стягнення грошової суми при застосування статті 625 ЦК України позивачем заявлено не було. При цьому, позивач не скористався наданим йому правом на збільшення позовних вимог під час судового розгляду справи  в суді першої інстанції, а тому вказана вимога не була предметом самостійного розгляду місцевим судом.

Відповідно до частини 6 статті 367 ЦК України  в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вище викладеного та приписів статей 11-13 ЦПК України, керуючись принципами пропорційності - завдання цивільного судочинства; диспозитивності - межі розгляду заявлених вимог; змагальності - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій; апеляційний суд позбавлений права виходу за межі позовних вимог та вирішення питання стягнення цієї суми заборгованості на користь банку при відсутності відповідних позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового щадоволення апеляційної скарги, скасування рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення вимог ТОВ  «Кредитні ініціативи» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 1251, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 травня 2007 року – житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

07 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон N 1304-VII), згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону N 1304-VII.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 14 440,55 грн, а за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 21 660,83 грн (14 440,55 + 21 660,83 = 36 101,38).

У зв`язку з тим, що за результатами розгляду апеляційною інстанцією скасовано ухвалене в справі судове рішення та прийнято  нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, то понесені позивачем судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції  підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 в розмірі, пропорційному задоволеним вимогам.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги, слід стягнути 3 350,21 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В: 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково. 

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 18 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Соломко В.В. за реєстровим № 1057, а саме: житловий будинок л. «А», загальною площею 78,30 кв.м, житлова площа 48,10 кв.м., гараж л. «Б», криниця, який знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253 п/р НОМЕР_1 в АТ «Альфа-Банк», МФО 300346, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікнтія Хвойки, 21, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1251 від 18 травня 2007 року у розмірі, яка станом на 09 лютого 2009 року складає 781 093 гривні 86 копійок, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253 п/р НОМЕР_1 в АТ «Альфа-Банк», МФО 300346, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікнтія Хвойки, 21, витрати зі сплати судового збору у сумі 3 350 гривень 21 коп.

Зупинити виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

 Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року.

Головуючий                                                        І.М. Литвинюк                                                         

Судді:                                                                 Н.К. Височанська

                                                                       А.І. Владичан