ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 240/3805/19

адміністративне провадження № К/9901/2094/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Стародуба О.П., Чиркіна С.М., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Боровицького О.А. (головуючий), суддів: Матохнюка Д.Б., Шидловського В.Б. у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У березні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непризначені та невиплаті пенсії, починаючи з 7 жовтня 2009 року.

- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком починаючи з 7 жовтня 2009 року.

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії за віком у розмірі згідно діючого законодавства згідно заяви, поданої 30 січня 2016 року.

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплатити різницю пенсії з 7 жовтня 2009 року.

2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 9 липня 2019 року позов задовольнив.

Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо не відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком з 7 жовтня 2009 року (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

Зобов`язав ГУ ПФУ в Житомирській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком починаючи з 7 жовтня 2009 року (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

Зобов`язав ГУ ПФУ в Житомирській області привести розмір пенсії за віком ОСОБА_1 у відповідність до висновків суду у вказаній справі та здійснити перерахунок і виплату пенсії починаючи з 7 жовтня 2009 року (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

2.1 Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що як перерахунок так і призначення/поновлення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листі №М-80 від 27 вересня 2018 року є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Пічкур проти України».

3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2019 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позовні вимоги залишив без розгляду.

3.1 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обставини справи щодо поновлення строку виплати пенсії позивачу вже встановлювалися судом.

Так, постановою Богунського районного суду від 22 лютого 2017 року у справі №295/67/17 залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року залишено без розгляду. Вказане рішення набрало законної сили.

Позивач зверталась до відповідача за роз`ясненнями в травні 2015 року, на її заяву було надано відповідь, проте з позовом звернулась лише 30 грудня 2016 року, тому позов в частині відновлення виплати пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), підлягає залишенню без розгляду.

4. Судами попередніх інстанцій встановлено що:

4.1 ОСОБА_1 проживала в Україні та з 2004 року перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира, правонаступником якого є Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та отримувала пенсію за віком.

4.2 З 1 серпня 2005 року виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини .

4.3 З 6 вересня 2005 року позивач проживає в Федеративній Республіці Німеччина, 19 вересня 2005 року прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджується змістом копії паспорта для виїзду за кордон.

4.4 Постановою Богунського районного суду від 22 лютого 2017 року у справі №295/67/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року визнано неправомірними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити, нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , яка була їй призначена відповідно до Закону №1058-IV, починаючи з 30 червня 2016 року. Позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року залишено без розгляду.

4.5 30 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою, у якій повідомила, що на виконання судового рішення їй відновлено виплату пенсії, проте її розмір в грошовому еквіваленті не відповідає вимогам законодавства. Просила терміново привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсійного забезпечення та здійснити доплату невиплаченої різниці починаючи з 30 червня 2016 року.

4.6 Листом від 27 вересня 2018 року №М-80 позивачу повідомлено, що згідно статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така пенсія перерахунку не підлягає. Розмір пенсійних виплат станом на 30 червня 2016 року становить 342,42 грн розмір поновленої пенсії обчислено згідно вимог чинного законодавства.

4.7 Позивач, уважає, що пенсія їй має бути відновлена та приведена у відповідність до чинного законодавства саме з 7 жовтня 2009 року (з дня виникнення права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 7 жовтня 2009 року), тому звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , звернулася із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Уважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

10. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

11. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

12. Пенсійні правовідносини регулюються Законом №1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

13. Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

14. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

15. Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

16. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

17. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

18. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

21. Частинами першою та другою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

22. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

24. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

25. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

26. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

27. Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

28. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

29. При цьому, законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

30. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

31. Однак, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

32. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 щодо застосування процесуальних норм, які регулюють питання строків звернення до суду, до вимог щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 7 жовтня 2009 року виплату пенсії позивачу не було відновлено з вини відповідача.

34. За обставинами цієї справи обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

35. Колегія суддів зазначає, що положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

36. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

37. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 14 липня, 13 жовтня, 24 листопада 2020 року (справи №№160/10737/19, 120/2276/19-а, 815/460/18, відповідно).

38. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права та залишив позовні вимоги без розгляду. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку.

39. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами в частині відновлення виплати пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року , призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, тому є необґрунтованими, а відтак доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 122 КАС України знайшли своє підтвердження.

40. Що стосується постанови Богунського районного суду від 22 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року у справі №295/67/17, якою позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року залишені без розгляду і це рішення набрало законної сили, то наявність цього рішення не є перешкодою для розгляду цих вимог при новому розгляді справи.

41. Згідно частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

42. З урахуванням наведеного колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив позовні вимоги без розгляду.

43. Згідно частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

44. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції не розглядав позовні вимоги по суті, тому справа підлягає направленню для продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, скасувати, справу направити для продовження розгляду до цього ж суду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: О.П. Стародуб

С.М. Чиркін