КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/18476/13-ц Головуючий у І інстанції - Шевченко Т.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/3103/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними та скасування рішень, визнання права користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила: визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №818/6205 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва» в частині передання у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки від 0,10 га по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд; визнати за ОСОБА_3 право користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 набули дружина останнього - ОСОБА_3 та його онука - ОСОБА_4 за правом представлення.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у виді частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також частина автомобіля марки «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_1 .

Також вказувала, що 18 липня 1955 року ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 отримав у спадок частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому нумерацію будинку змінено на «10».

У 1965 році зазначений будинок визнано аварійним, капітально-відновлювальному ремонту не підлягав.

У 1967 році ОСОБА_5 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7 , на місці знесеного будинку, побудував новий будинок. Відтак, ОСОБА_5 на момент смерті належала частина будинку.

ОСОБА_3 , будучи дружиною ОСОБА_5 , постійно проживала разом з ним і на момент смерті останнього, а ОСОБА_4 була малолітньою, у зв`язку з чим останні вважаються такими, що прийняли спадщину у виді частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

01 липня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 прийняли спадщину у виді частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 .

20 березня 2009 року ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу відчужила ОСОБА_1 весь будинок, однак мала право на відчуження лише його частини.

31 жовтня 2009 року ОСОБА_1 подаровано ОСОБА_4 частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

04 лютого 2010 року ОСОБА_1 подано до Київської міської ради заяву про передання у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки від 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та рішенням Київської міської ради від 14 липня 2011 року №818/6205 передано у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки від 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Постановою Київською апеляційного суду від 02 червня 2021 року у цивільній справі №752/7256/16-ц окрім іншого визнано недійсним в частині частини домоволодіння договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений 20 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. за реєстровим номером 575; визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаним судовим рішенням встановлено також і ту обставину, що рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 27 листопада 1956 року №1766 виділено ОСОБА_9 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Уважала, що ОСОБА_1 на момент подання та розгляду Київською міською радою заяви про приватизацію земельної ділянки, а також прийняття відповідних рішень, не був власником частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак не мав права користування земельною ділянкою та правових підстав для її приватизації.

На підставі викладеного позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №818/6205 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва» в частині передання у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки від 0,10 га по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Визнано за ОСОБА_3 право користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Не погоджуючись з указаним рішенням представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У мотивування скарги зазначає, що суд послався на частину першу статті 377 ЦК України, але при цьому навів редакцію цієї статті, яка діяла з 05 листопада 2009 року до 28 жовтня 2021 року. При цьому позивач набула право власності на частину будинку в порядку спадкування 01 липня 2004 року.

Зауважує, що право власності чи право користування земельною ділянкою у спадкодавця було відсутнє, а тому до спадкоємців не перейшли такі права.

Посилається на те, що місцевий суд застосував редакцію статті 120 ЗК України, яка діяла з 10 грудня 2009 року, у той час як частина перша вказаної статті, чинна на момент прийняття спадщини, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Тобто автоматичного переходу прав на землю не відбувалося, а відповідного договору не укладалося.

Вказує, що позивачем застосовано неефективний спосіб захисту, який не призводить до відновлення порушених на її думку прав на земельну ділянку, оскільки не дозволяє зареєструвати відповідне право, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Звертає увагу апеляційного суду, що місцевий суд розглянув спір по суті без участі відповідачів та без їх належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

25 січня 2024 року на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, уважаючи апеляційну скаргу необґрунтованою, а оскаржуване рішення таким, що ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, на підставі досліджених доказів та встановлених обставин.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Сторона відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є власницею частини жилого будинку по АДРЕСА_1 , а тому відповідно до правових норм має право і на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку за вказаною адресою. Приватизація всієї земельної ділянки тільки відповідачами порушує право позивача на користування земельною ділянкою і право на приватизацію частини вказаної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 набули ОСОБА_3 - дружина померлого та ОСОБА_4 - онука померлого за правом представлення.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої, окрім іншого, увійшли 1/2 частина будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, установлено, що ОСОБА_5 18 липня 1955 року в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 отримав у спадок частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому було змінено номер домоволодіння на «10».

У 1965 році будинок був визнаний аварійним, цей будинок капітально-відновлювальному ремонту не підлягав.

У 1967 році під час перебування ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 був побудований новий будинок на місці знесеного.

Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 25 березня 2008 року №414 затверджено Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 та прийняття їх до експлуатації. Цим розпорядженням затверджено акт та прийнято в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_2 , сарай з погребом (на плані під літ. «И»), вбиральня (на плані під літ. «К»). З акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 19 вересня 2007 року вбачається, що будівельно-монтажні роботи здійснено в терміни з 1962 по 1967 роки.

Відтак, ОСОБА_5 на момент смерті належала 1/2 частина вищевказаного будинку.

20 березня 2009 року ОСОБА_7 продала ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідченого 20 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. за реєстровим номером 575.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у цивільній справі №752/7256/16-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Київське міське управління юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору дарування недійсним в частині житлового будинку, усунення перешкод у користуванні житловим будинком, визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволено частково.

Визнано недійсним в частині частини домоволодіння договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений 20.03.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. за реєстровим номером 575.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційним судом у справі №752/7256/16-ц встановлено, що оскільки на момент смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_3 постійно проживала разом із спадкодавцем, а ОСОБА_8 була малолітньою, тому позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 вважаються такими, що прийняли спадщину у вигляді частини будинку , що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 і була виділена ОСОБА_9 згідно рішення виконкому Київської міської ради Депутатів трудящих за №1766 від 27 листопада 1956 року.

ОСОБА_7 не мала права розпоряджатися часткою, що була набута ОСОБА_3 01 липня 2004 року в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .

31 жовтня 2009 року ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 , який діяв від імені малолітньої ОСОБА_4 , прийняв у дар на ім?я ОСОБА_11 належну дарувальнику частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 11-2807.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №752/7256/16-ц у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17, провадження №61-26396св18, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження №61-11сво17, зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Таким чином, обставини, встановлені апеляційним судом у справі №752/7256/16-ц, не підлягають доведенню та є обов`язковими при розгляді даної справи.

Також з матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із заявою про передачу безоплатно у спільну часткову приватну власність земельну ділянку площею від 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Крім того, 04 лютого 2010 року ОСОБА_1 , як опікун ОСОБА_4 , звернувся до Київської міської ради із заявою про передачу безоплатно у спільну часткову приватну власність земельну ділянку площею від 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради №134/4946 від 14 жовтня 2010 року передано громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва згідно з додатком.

Відповідно до пункту 10 додатку, ОСОБА_1 та ОСОБА_12 передано у спільну часткову власність по частині від 0,10 га земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради №818/6205 від 14 липня 2011 року внесено зміни та доповнення у додатку до рішення Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946, зокрема в частині по-батькові ОСОБА_1

08 вересня 2016 року державним реєстратором прийнято рішення №31748027 про державну реєстрацію права спільної часткової приватної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_11 по від 0,10 га за кожним на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:256:0030.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_3 указувала на порушення відповідачами її права на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування частини житлового будинку, яка перебуває у її власності на підставі спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_13 .

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частин першої, четвертої статті 120 ЗК України у редакції, чинній станом на час набуття ОСОБА_3 01 липня 2004 року в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_5 частини будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно статті 377 ЦК України (редакція станом на час набуття позивачем права власності на частину житлового будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За змістом частини першої вказаної статті в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно підпунктів ґ, д пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України (2768-14) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК (435-15), а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 05 листопада 2009 року №1702-VI (1702-17);

д) при приватизації державного житлового фонду особи, яким передано у власність жилі приміщення в одноквартирних будинках, набувають право власності на земельні ділянки, де розташований будинок, шляхом їх приватизації згідно із положеннями ЗК України (2768-14). У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників (стаття 42 ЗК України).

Згідно частин першої-четвертої статті 88 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до пункту е) статті 141 ЗК України в указаній редакції підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

За змістом частин першої, другої, пункту г частини третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Таким чином, зважаючи на встановлені судами у справі №752/7256/16-ц обставини щодо того, що ОСОБА_7 не мала права розпоряджатися часткою, що була набута ОСОБА_3 01 липня 2004 року в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , які є преюдиційними при вирішенні даної справи, колегія суддів уважає, що ОСОБА_1 на момент подання та розгляду його заяви про приватизацію земельної ділянки , а також прийняття рішень Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та від 14 липня 2011 року №818/6205 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва» не був власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не мав права користування спірною земельною ділянкою та, як наслідок, і правових підстав для приватизації частини цієї земельної ділянки.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №818/6205 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва» в частині передання у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки від 0,10 га по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно положень статті 116 ЗК України Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої-другої, шостої-сьомої, десятої-одинадцятої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Як зазначено вище, Київським апеляційним судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі №752/7256/16-ц встановлено, що оскільки на момент смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_3 постійно проживала разом із спадкодавцем, а ОСОБА_8 була малолітньою, тому позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 вважаються такими, що прийняли спадщину у вигляді частини будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 і була виділена ОСОБА_6 згідно рішення виконкому Київської міської ради Депутатів трудящих за №1766 від 27 листопада 1956 року.

Вказаним рішенням визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, згідно встановлених судами обставин справи та наведених норм закону у редакціях як станом на час набуття у спадщину ОСОБА_3 частини житлового будинку, так і станом на час виникнення спірних правовідносин та станом на час розгляду справи, позивач має право користування частиною спірної земельної ділянки, також як і право на приватизацію цієї частини земельної ділянки як законний власник частини розташованого на ній житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_3 до органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність або користування, а також отримання нею відповідного прийнятого органом рішення про відмову у передачі їй земельної ділянки у власність або користування.

Таким чином, зважаючи на викладені норми земельного законодавства та обставини справи, позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_3 права користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд задоволенню не підлягають, оскільки згідно закону таке її право на користування земельною ділянкою презюмується за фактом правового закріплення.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Тому, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу вимог закону, на момент виникнення правовідносин, не входило до спадкового майна, а було передбачено законом, але у встановленому законом порядку не оформлено, вимога про визнання права користування земельною ділянкою не підлягає задоволенню з огляду на те, що забезпечення такого права, як користування земельною ділянкою та передання у власність, не належить до компетенції суду.

Зважаючи на викладене, доводи апелянта, що позивачем застосовано неефективний спосіб захисту, який не призводить до відновлення порушених на її думку прав на земельну ділянку, оскільки не дозволяє зареєструвати відповідне право, є обґрунтованими.

При цьому, безпідставними є аргументи сторони відповідача, що право власності чи право користування земельною ділянкою у спадкодавця було відсутнє, а тому до спадкоємців не перейшли такі права.

Також не заслуговують на увагу суду посилання скаржника на те, що місцевий суд розглянув спір по суті без участі відповідачів та без їх належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, оскільки такі аргументи спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно протоколу судового засідання від 19 липня 2023 року в залі суду були присутні представники відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_14 , які відповідно до розписки під особистий підпис повідомлені про наступну дату судового засідання - 26 вересня 2023 року, однак у судове засідання на призначену дату не з`явилися, у зв`язку з чим судом першої інстанції правомірна розглянуто справу у їх відсутність.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення іншого відповідача - ОСОБА_4 не є підставою для скасування оскаржуваного рішення з огляду на те, що ОСОБА_4 з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не зверталася, до поданої ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 апеляційної скарги не приєдналася та не обґрунтовувала свої вимоги такою підставою.

З огляду на викладене, суд першої інстанції на вказані обставини справи та норми закону уваги не звернув, не дослідив належним чином наведені сторонами доводи, заперечення та подані докази, у зв`язку з чим ухвалив помилкове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, не навівши мотивів такого рішення.

Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення суду першої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними та скасування рішень, визнання права користування земельною ділянкою - задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 14 жовтня 2010 року №134/4946 та рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №818/6205 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва» в частині передання у спільну часткову приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки від 0,10 га по АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 8000000000:79:256:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник