Ухвала

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/7856/17

провадження № 61-6421ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 61 481,20 грн.

Позов мотивовано тим, що 20 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про отримання кредиту у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач неналежним чином виконує умови договору внаслідок чого, станом на 31 жовтня 2017 року виникла заборгованість у розмірі - 61 481,20 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 7 160 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 47 967,33 грн, заборгованості з пені та комісії - 2 950 грн, штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 2 903,87 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 7 160 грн заборгованості за кредитом та 186,30 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у даній справі становить 61 481,20 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100 = 210 200).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами

а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявником підстави є такими, що становлять виняткове значення для учасника справи та, що розгляд цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи

до категорії малозначних, касаційна скарги не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко