ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2010 р. Справа № 2-а-1058/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю:
представника позивача : Чернюк Миколи Васильовича
відповідача : ОСОБА_2
перекладача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Ленінського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області
до: громадянина Узбекистану ОСОБА_2
про: примусове видворення за межі України
Обставини справи:
В березні 2010 року Ленінський районний відділ Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Ленінський РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до громадянина Узбекистану ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що громадянин Узбекистану ОСОБА_2 прибув в Україну по приватних справах 11.01.2010 року. При проведенні заходів, направлених на протидію нелегальній міграції, ОСОБА_2 був виявлений працівниками СГІРФО Ленінського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області. В зв’язку з чим, 16.02.2010 року прийнято рішення про видворення його за межі України з подальшою забороною в'їзду на територію України терміном на 6 місяців. Відповідач повинен був покинути територію України 16.03.2010 року, однак у зазначений термін цього не зробив, чим порушив встановлений порядок перебування в Україні. Таким чином, посилаючись на те, що дозволу на працевлаштування в Україні відповідача немає, власного житла, приймаючої сторони, законних джерел існування на території України працівниками Ленінського районного відділу в цілому не виявлено, а також посилаючись на те, що у шлюбі з громадянкою України відповідач не перебуває, ніхто з його близьких родичів не є громадянами України, –просив примусово видворити його за межі України.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги підтримав, надавши пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав.
Заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд -
ВСТАНОВИВ :
Громадянин Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну 11 січня 2010 року через контрольно-пропускний пункт “Сімферополь” з приватною метою.
16 лютого 2010 року ОСОБА_2 виявлений працівниками СГІРФО Ленінського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області за адресою: АДРЕСА_1. Перебуваючи на території України, змінив статус свого перебування, займаючись торгівельною діяльністю на ринках м. Вінниці та Вінницької області
16 лютого 2010 року начальником Ленінського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області затверджено рішення про видворення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_2 із забороною в’їзду терміном на шість місяців та зобов’язано покинути територію України у термін до 16 березня 2010 року. З прийнятим рішенням та порядком його оскарження відповідач ознайомлений у той же день, про що свідчить його підпис на рішенні (а.с. 8).
У визначений термін дана особа територію України не залишила. На даний час перебуває на нелегальному становищі в Україні офіційно не працює, дозвіл на працевлаштування в Україні відсутній. Власного житла, приймаючої сторони, законних джерел існування в Україні в цілому та у м. Вінниці зокрема, не виявлено. У шлюбі з громадянкою України не перебуває, ніхто з його близьких родичів не є громадянином України.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі- Закон №3929), відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.
Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Наявність прав іноземців прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
А саме, це: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
За наявності інших вище перелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Частиною восьмою статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Такі спори, відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), відносяться до компетенції адміністративних судів.
Примусове видворення здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду.
Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (ч. 5 ст. 32 Закону №3929).
Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення з України.
Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв’язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду або є обґрунтовані підстави вважати, що він буде ухилятися від добровільного виїзду, рішення про затримання і примусове видворення може ухвалювати суд.
Рішення начальника Ленінського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області від 16 лютого 2009 року про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано, фактично по причині небажання покидати Україну. При цьому, зазначене рішення, як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем не оскаржено.
В судовому засіданні відповідач позов визнав.
Суб'єкт владних повноважень - Ленінський РВ ВМУ ГУ УМВС України у Вінницькій області затвердив рішення від 16 лютого 2010 року про примусове видворення громадянина Узбекистану ОСОБА_2 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, але вказаний громадянин, який ознайомлений із прийнятим рішенням територію України у визначений в рішенні строк (16 березня 2010 рік) не покинув та продовжує ухилятися від виїзду з України, що відповідно до статті 32 Закону №392 є підставою для його примусового видворення з України.
Відповідно до частини першої статті 136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву, якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Відповідно до частини третьої статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Таким чином, зважаючи на відсутність приймаючої сторони, джерел доходу, законних підстав для перебування на території України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, більше того, визнаються відповідачем, а отже підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71,72, 79, 86, 94, 136, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задоволити повністю.
Видворити в примусовому порядку за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 24.03.10
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
23.03.2010