Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 369/8403/18

провадження № 61-17917св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 ,

третя особа - служба у справах сім`ї та дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бондарем Антоном Вікторовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що 10 грудня 1991 року Шпитьківською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_5 виданий ордер № 000709 на сім`ю із п`яти чоловік на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .

Вказаний ордер видавався на проживання ОСОБА_5 , його дружини ОСОБА_1 , дочок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та сина ОСОБА_9

04 листопада 1994 року шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірваний.

В подальшому в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 зареєстрував місце проживання своїх дітей від іншого шлюбу: дочки ОСОБА_2 , сина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживали у вищевказаній квартирі з часу їхнього народження, що підтверджується відповідними актами обстеження житлових умов, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2019 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі не проживають без поважних причин у квартирі АДРЕСА_1 більше ніж пів року, що відповідно до 71 ЖК Української РСР є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування вказаним приміщенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, врахував, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 , вільного доступу до якої відповідачі не мають, оскільки позивач чинить їм перешкоди, а тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Бондарем А. В., на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій заявник, посилаючись на недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки тому, що відповідачі не звертались до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловою площею, щодо визнання за ними права користування спірною квартирою, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 чинила ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у вільному доступі до неї. Висновок апеляційного суду не ґрунтується на доказах, які містяться у матеріалах справи. Встановивши, що відповідачі зареєстровані, проте не проживають у квартирі тривалий час, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , і представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , мотивований тим, що після розлучення ОСОБА_1 із ОСОБА_5 у сторін склались неприязні стосунки, оскільки позивач вчиняла дії, спрямовані на здійснення перешкод у користуванні квартирою. ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 проживають у гуртожитку, в якому відсутні належні умови для проживання малолітньої дитини.

Відзив ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , мотивований тим, що позивач систематично перешкоджала йому у вільному доступі до спірної квартири, що стало підставою для звернення ОСОБА_5 до правоохоронних органів, Шпитьківської сільської ради.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах сім`ї та дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду відповідає.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 грудня 1991 року Шпитьківською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_5 виданий ордер № 000709 на сім`ю із п`яти чоловік на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .

Вказаний ордер видавався на проживання ОСОБА_5 , його дружини ОСОБА_1 , дочок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та сина ОСОБА_9

04 листопада 1994 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірваний.

У 1997 році ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщення, а ОСОБА_5 звертався до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про його вселення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 1997 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. ОСОБА_5 вселено у квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому ОСОБА_5 зареєстрував у квартирі місце проживання своєї дочки ОСОБА_2 , сина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_3 .

З актів обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складених депутатом Шпитьківської сільської ради від 10 березня 2018 року, 17 квітня 2018 року та 23 травня 2018 року, встановлено, що відповідачі з дня їхнього народження не проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

19 грудня 2017 року ОСОБА_5 звертався до Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області із заявою, у якій вказував, що протягом тривалого часу ОСОБА_1 не допускає його до квартири АДРЕСА_1 .

24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 зверталась до Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області із заявою, у якій вказувала, що ОСОБА_1 не допускає відповідачів до квартири, в якій вони зареєстровані. За результатами розгляду вказаного звернення повідомлено, що під час перевірки обставин, викладених у заяві, встановлено, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини, вирішення яких відноситься до компетенції суду.

Актом обстеження житлових умов, складеним депутатом Шпитьківської сільської ради від 10 лютого 2019 року, встановлено, шо відповідачі проживають з сім`єю у складі шести чоловік на житловій площі 27,5 кв. м в гуртожитку за адресою: кімната АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені

статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, з`ясовуючи причини не проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 , виходив з того, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, що підтверджується зверненням ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_5 з відповідними заявами до Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області, у яких вказано, що ОСОБА_1 не допускає відповідачів до квартири, в якій вони зареєстровані.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спірною квартирою, вільного доступу до якої відповідачі не мають, що також підтверджується поясненнями позивача, які містяться у матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, з урахуванням встановлених обставин і вимог дійшов обґрунтованого висновку про те, що належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців матеріали справи не містять, що виключає можливість визнання їх такими, що втратили право користування житлом відповідно до вимог статті 71 ЖК Української РСР.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, який, слідуючи практиці Європейського Суду з прав людини, та визначаючи співмірність вимог, заявлених у справі, з метою, яка досягається, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для захисту житлових прав відповідачів, які хоча і зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , проте через здійснення позивачем перешкод у її користуванні проживають у складі шести чоловік на жилій площі 27,5 кв. м в гуртожитку.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що відповідачі не звертатись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні нерухомістю та визнання за ними права користування спірною квартирою є безпідставними та такими, що не спростовують встановлену апеляційним судом поважність причин непроживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бондарем Антоном Вікторовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов