Ухвала

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 554/6777/17

провадження № 61-19494св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос Олег В`ячеславович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року у складі судді Гальонкіної Ю. С., та постанову апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л. Кузнєцової О. Ю., Триголова В. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 передала йому 500 000 грн у борг строком до 31 грудня 2015 року.

У січні 2017 року ОСОБА_1 дізнався про те, що 02 червня 2016 року постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області Дукою О. С. відкрито виконавче провадження № 51270820 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики у розмірі 533 991,10 грн відповідно до виконавчого напису, вчиненого 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., за реєстровим номером 623 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 533 991,10 грн, з яких 500 000 грн - сума позики, 2 700 грн - витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису, 25 250 грн - сума боргу, нарахована відповідно до індексу інфляції за час прострочення повернення позики, 6 041,10 грн - 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 01 січня 2016 року по 26 травня 2017 року.

Позивач вважав, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог закону та порядку його вчинення, оскільки заборгованість не була безспірною, оскільки доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором, однак нотаріус цього не перевірив, а надані відповідачкою документи не свідчили про безспірність боргу.

Крім цього, виконавчий напис вчинено без повідомлення боржника про наявність боргу та вчинення виконавчого напису. Також позивач зазначив, що у лютому 2017 року він оспорював договір позики у Новосанжарському районному суді Полтавської області, вважаючи його недійсним, що також свідчить про наявність спору між позикодавцем і боржником і спірність суми боргу, яка стягнута за виконавчим написом.

ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., за реєстровим номером 623 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 533 991,10 грн за договором позики від 24 березня 2015 року.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на час вчинення виконавчого напису сума боргу була безспірною, про що свідчили подані нотаріусу та оформлені у встановленому порядку документи, нотаріус вчинив виконавчий напис правомірно, відповідно до вимог діючого законодавства і підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню, відсутні. Нотаріус при вчиненні виконавчого напису виконав умови вчинення виконавчого напису, передбачені статтею 87, частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат», перевірив належним чином безспірність боргу за переліком документів, який затверджений КМ України і пунктом 1 цього переліку не передбачено надання будь-яких зустрічних підтверджень чи заперечень боржника щодо безспірності боргу.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі судді Гальонкіної Ю. С., стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 640 грн судового збору.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що питання про розподіл судових витрат не було вирішено при винесенні рішення.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 подала нотаріусу всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису і нотаріус при вчиненні виконавчого напису перевірив безспірність заборгованості за переліком документів, затвердженим КМ України 29 червня 1999 року за № 1172. Апеляційний суд зазначив, що ні нотаріус ні позикодавець не був зобов`язаний повідомляти боржника письмово про вчинення виконавчого напису за договором позики, ні умовами договору ні вимогами закону таких дій не передбачено. Умовами договору позики було передбачено, що повернення грошових коштів повинно відбутися до 31 грудня 2015 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця, чого боржник не зробив, а у випадку невиконання позичальником зобов`язань за договором позикодавець мав право звернути стягнення на грошові кошти на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Додатковою постановою апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Триголова В. М., заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати (пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції), а саме - витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції необхідно покласти на ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус не з`ясував у боржника наявності заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Суди не надали оцінки діям нотаріусу, які свідчать не тільки про неможливість вчинення виконавчого напису за відсутності «безспірності», а і про безпідставне збільшення суми заборгованості та неправильне визначення суми боргу та незаконне включення до виконавчого напису грошових коштів.

У травні 2018 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала заяву, в якій заперечувала проти касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 500 000 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_2 ці кошти без нарахування процентів до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до пунктів 5, 7, 8 договору позики позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок позикодавця в ПАТ «Креді Агріколь Банк».

У разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за договором позики позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У випадку невиконання позичальником зобов`язання за цим договором він може бути поданий до стягнення. Звернення стягнення здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.

ОСОБА_1 до встановленого у договорі позики строк 31 грудня 2015 року грошові кошти ОСОБА_2 не повернув та не перерахував їх на банківський рахунок позикодавця в ПАТ «Креді Агріколь Банк».

У зв`язку із невиконанням боржником взятих на себе зобов`язань за договором позики та неповерненням грошових коштів позикодавцю у встановлений у договорі позики строк, 26 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення боргу.

ОСОБА_2 надала нотаріусу заяву про вчинення виконавчого напису: оригінал договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. від 24 березня 2015 року за реєстровим №219, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості за договором позики та банківську виписку за рахунком ОСОБА_2 щодо відсутності надходження коштів від платника ОСОБА_1 для підтвердження безспірності заборгованості.

На підставі цієї заяви та доданих до неї документів 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В. за реєстровим номером 623 вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 533 991,10 грн за договором позики від 24 березня 2015 року, з яких 500 000 грн - сума позики, 2 700 грн - витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису, 25 250 грн - сума боргу, нарахована відповідно до індексу інфляції за час прострочення повернення позики, 6 041,10 грн - 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 01 січня 2016 року по 26 травня 2017 року.

02 червня 2016 року постановою державного виконавця Октябрського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого напису нотаріуса.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , дізнавшись про вчинений виконавчий напис, звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., про визнання правочину недійсним.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України)

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-887цс17 зроблено висновок, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності».

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

У пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 (далі - Перелік) передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), подається: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що:

для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення за іпотечним договором, нотаріусу обов`язково подається письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання із доказами її відправкиіпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

для одержання виконавчого напису за іншими нотаріально посвідченими договорами, зокрема позики та кредиту, нотаріусу подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника;

У Переліку не розкрито які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Тому існують підстави для застосування частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» за аналогією закону, в тому числі й при вчиненні виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Колегія суддів вважає, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Необхідно зазначити, що у дещо схожій ситуації Велика Палата Верховного Суду вказала про необхідність застосування частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» за аналогією закону. Зокрема, у пунктах 80-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін».

Окрім цього, у практиці касаційних судів існує неоднакове застосування пункту 1 Переліку для стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса:

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17 зазначено, що: «відповідно до положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМ України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Господарські суди при дослідженні матеріалів нотаріального провадження з вчинення спірного виконавчого напису встановили, що при його вчиненні нотаріус не отримував первинних документів щодо видачі позики та здійснення її часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нього не було підстав вважати, що розмір заборгованості НВ ТОВ «Агро-Інтер» перед ПП «Воронівка Агро» є безспірним».

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) зазначено, що:

«для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ТОВ «ФК «Рантье» не було надано приватному нотаріусу необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача. Для вчинення виконавчого напису нотаріусу надано кредитний договір у вигляді заяви позичальника, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором, а також копію письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором від 17 вересня 2014 року № Z 19.232.70861. Не отримання позивачкою вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило її можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ТОВ «ФК «Рантье». Позивачка не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Таким чином, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що не отримання вимоги про усунення порушень за кредитним договором не є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є безпідставним. Оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачкою відповідного повідомлення не містять».

Тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, та вказати, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Крім того колегія суддів вважає, що існує необхідність вирішення й питання про те, яку редакцію Переліку необхідно застосовувати при вирішення спорів про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року у справі № 826/20084/14 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до КМ України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5 , ПАТ «Комерційний банк «Надра», ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», ПАТ «Комерційний банк «Альфа-Банк», про визнання нечинними та скасування пунктів 1, 2 постанови КМ Украни № 662 від 26 листопада 2014 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.

Визнано незаконною та нечинною Постанову КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме:

п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»;

доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту:

«1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу».

п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

«Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Зобов`язано КМ України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року касаційні скарги КМ України та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у задоволенні заяви ПАТ «КБ «ПриватБанк» про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами відмовлено та залишено відповідне судове рішення в силі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «КБ «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Таким чином на сьогодні є чинною постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, якою визнано незаконною та нечинною постанову КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, пунктів 1, 2.

У постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зазначено: «При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Таким чином пункти 1, 2 постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» визнано незаконними та нечинними з моменту її прийняття.

Разом із тим у практиці касаційних судів у складі Верховного Суду існує неоднакове визначення моменту, з якого пункти 1, 2 постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року визнані незаконними та нечинними.

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1144/17-ц (провадження № 61-12876св18) зазначено, що:

«момент, з якого постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 у відповідній частині втрачає чинність, згідно з резолютивною частиною постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року не визначений. Оскільки постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року набрала законної сили з моменту проголошення, а оскаржуваний виконавчий напис вчинений 21 листопада 2016 року, ця постанова не свідчить про вчинення виконавчого напису із порушенням встановленої законодавством процедури. Порушень судами першої і апеляційної інстанцій цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено».

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 910/13233/17 вказано, що:

«у зв`язку з наявністю у позичальника простроченої непогашеної заборгованості за кредитним договором № DNH2LKI05491 від 08 квітня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва A. A. із заявою про вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору № DNH2LKI05491 від 08 квітня 2014 року. На підставі зазначеної заяви 20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим A. A. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером № 1474 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором № DNH2LKI05491 від 08 квітня 2014 року у сумі 810 743 249,87 грн, з урахуванням заборгованості за тілом кредиту у розмірі 181 080 000 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 41 546 206,03 грн, заборгованості з пені у розмірі 179 101 781,37 грн, переоцінки кредиту у розмірі 408 815 262,47 грн. Відповідно до виконавчого напису стягнення здійснюється за період з 08 квітня 2014 року по 16 лютого 2017 року. Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова КМ України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29 листопада 2001 року, про що правильно зазначив господарський суд апеляційної інстанції у цій справі № 910/13233/17».

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 644/6221/16-ц (провадження № 61-24496св18) зазначено, що:

«17 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинено виконавчий напис № 89 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 липня 2011 року № 150102027067003/І для задоволення вимог, ПАТ «Дельта Банк» у сумі 112 499, 85 грн за період з 02 грудня 2013 року по 21 листопада 2014 року, який на теперішній час знаходиться на примусовому виконанні у Орджонікідзевському відділі державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області. […] У пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, доповнення пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу». З огляду на зазначене, відповідні положення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не підлягають застосуванню».

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про визнаннявиконавчого напису таким, що не підлягає виконанню: процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису; етапи процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису, а також вирішення питання про те, яку редакцію Переліку необхідно застосовувати при вирішення спорів про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Передати справу № 554/6777/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук