ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 376/684/17

провадження № 61-1784св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Віговського С. І., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року, постановлене колегією у складі суддів: Фінагєєва В. О., Лівінського С. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - ТУ ДСА України в Київській області) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), про стягнення 7 308 грн, виплачених відповідачу з порушенням вимог закону.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати. Вказаним Законом внесено зміни до частини шостої статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме доповнено її абзацом другим такого змісту: «Загальна чисельність працівників апаратів судів не може перевищувати величину, визначену із розрахунку 3,7 посади працівників на одну посаду судді, виходячи із загальної кількості посад в цілому у місцевих та апеляційних судах».

Листом ДСА України від 15 січня 2015 року повідомлено, що у разі скорочення чисельності працівників суду у межах, необхідних для належного організаційного забезпечення суду, суддів та судового процесу, з урахуванням бюджетних асигнувань на оплату праці, розмір заробітної плати та суддівської винагороди після проведення такого скорочення обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

На підставі наказу начальника ТУ ДСА України в Київській області від 2 лютого 2015 року територіальним управлінням проведено скорочення штатних одиниць працівників місцевих загальних судів Київської області. Водночас, у Законі не було передбачено скорочення працівників в кожному суді певного регіону України окремо для отримання підстав виплачувати суддівську винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Рада суддів України 5 лютого 2015 року прийняла рішення, за яким у разі скорочення чисельності працівників суду у межах, необхідних для належного організаційного забезпечення суду, суддів та судового процесу, з урахуванням бюджетних асигнувань на оплату праці, розмір заробітної плати та суддівської винагороди після проведення такого скорочення обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати. У зв`язку з цим територіальним управлінням проведено скорочення у місцевих загальних судах області та на підставі наказу начальника територіального управління № 13 від 10 лютого 2015 року виплачено суддям суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

У подальшому після проведення ДСА України у ТУ ДСА України в Київській області фінансового аудиту та аудиту відповідності виявлено недотримання вимог пункту 10 розділу III Прикінцевих положень Закону № 76-VIII та перевищено максимальний місячний розмір суддівської винагороди, внаслідок чого у лютому-березні 2015 року суддям понад встановлених обмежень виплачено суддівської винагороди на загальну суму 919 059 грн. Тобто ДСА України визнала виплату суддівської винагороди суддям у розмірі 10 мінімальних заробітних плат порушенням, тому просило позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що виплата суддям суддівської винагороди, яка обмежувалася 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідає вимогам чинного на час здійснення таких виплат законодавства України. Виплата суддівської винагороди відповідачу проведена ТУ ДСА України в Київській області добровільно, не в результаті рахункової помилки і недобросовісності відповідача, тому до правовідносин слід застосувати статтю 1215 ЦК України, за якою виплачені позивачу кошти поверненню не підлягають.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року апеляційна скарга ДСА України залишена без задоволення, а судове рішення без змін. Апеляційний суд визнав, що рішення суду від 27 квітня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, оскільки виплачена відповідачу суддівська винагорода у розмірі 7 308 грн не є безпідставно набутими коштами та поверненню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ДСА України звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року і рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що в ході проведення планового фінансового аудиту та аудиту відповідності за період діяльності з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2015 року у ТУ ДСА України в Київській області виявлено порушення, зокрема, безпідставне нарахування та виплату суддівської винагороди, ці кошти підлягають поверненню до бюджету. Позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не мають можливості повернути безпідставно виплачені кошти до бюджету, відповідач - відмовляється їх повернути, стягнути кошти з особи, винної в їх виплаті, не має можливості у зв`язку з невстановленням такої.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ДСА України подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року.

Відповідно до пункту 6 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення «Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Учасники справи відзив на касаційну скаргу не подавали.

Обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до наказу ТУ ДСА України в Київській області від 10 лютого 2015 року № 13 «Про виплату суддівської винагороди у 2015 році» з лютого 2015 року максимальний місячний розмір суддівської винагороди суддям місцевих судів Київської області обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплату часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).

Суддівська винагорода відповідачу позивачем виплачена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності з боку відповідача.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

За статтею 1215 ЦК України не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 частини першої статті 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151ц-13 та від 2 липня 2014 року у справі № 6-91/цс-14, підстав для відступлення від якої колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним ДСА України у апеляційній скарзі, та не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та узвали апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов