Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 466/7115/18

провадження № 61-19175св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова, у складі судді Єзерського Р. Б., від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 26 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона передала відповідачу у позику 17 300 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 25 вересня 2009 року, що підтвердив власноручно написаною розпискою. Незважаючи на її численні звернення та неодноразові обіцянки про повернення коштів, відповідач отриманих коштів так і не повернув.

Вона є матір`ю чотирьох дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , які після розірвання шлюбу з відповідачем проживають разом з нею та перебувають повністю на її утриманні. На даний час вона не може працювати та заробляти кошти необхідні для утримання себе та дітей, оскільки здійснює постійний догляд за малолітньою дитиною та витратила усі свої заощадження.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 17 300 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України в гривневому еквіваленті станом на день подання позову становить 488 657, 82 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківським районним судом м. Львова від 24 квітня

2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17 300 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на день подання позову становить 488 657, 82 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана позивачем розписка від 08 серпня 2009 року підтверджує укладення між сторонами договору позики та засвідчує отримання відповідачем грошових коштів в сумі 17 300 доларів США. ОСОБА_2 своїх зобов`язань відповідно до договору позики не виконав, отримані кошти не повернув.

Суд також дійшов висновку, що договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 регулює майнові відносини між подружжям, його зміст не суперечить вимогам ні Сімейного кодексу України (далі - СК України), ні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування наслідків пропуску трирічного строку позовної давності, суд виходив з того, що при вирішенні майнових відносин з чоловіком ОСОБА_1 , як мати, в першу чергу виходила з інтересів дітей, а тому не мала об`єктивної можливості подати позовну заяву про стягнення заборгованості, оскільки такі дії могли б призвести до розпаду сім`ї та негативно вплинути на інтереси дітей, що б порушувало основні принципи сімейного законодавства. Зазначені причини пропуску строку позовної давності суд визнав поважними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 26 вересня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для відмови у задоволені позову. Встановивши існування між сторонами позикових відносин, які підтверджуються наявною у позивача розпискою відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу.

Також колегія суддів вважала, що висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду, відповідає завданням цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , поданій його представником - адвокатом Станкевич Х. З., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

В жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/7115/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

У лютому 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 466/7115/18 передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій щодо поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності. Місцевий та апеляційний суди безпідставно вказали на відсутність у позивача об`єктивної можливості звернутися до суду з позовом протягом

6 років.

Звертає увагу касаційного суду, що суд першої інстанції ухвалив рішення та встановив обставини справи на підставі пояснень представника позивача, які в силу положень статті 76 ЦПК України не можуть бути належними та допустимими доказами.

В порушення вимог частини першої статті 57 СК України суди віднесли начебто передані у позику грошові кошти в сумі 17 300 доларів США до особистої приватної власності ОСОБА_1 .

Стверджує, що позивач не володіла та не могла володіти грошовими коштами зазначеними в розписці від 08 серпня 2009 року.

Посилання судів в оскаржуваних судових рішеннях на сімейні правовідносини не стосується предмету доказування і не може бути предметом розгляду в цій справі.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_1 , поданий її представником - адвокатом

Поронюком І. Б.,на касаційну скаргу, в якому представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 червня 2001 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

Вільхова- ОСОБА_7 передала ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 17 300 доларів США із кінцевим строком повернення позики

до 25 вересня 2009 року, що підтверджено розпискою відповідача

від 08 серпня 2009 року.

Відповідач ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконав, отриману позику повністю чи частково не повернув.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 судами надано належну оцінку змісту розписки, складеної відповідачем 08 серпня 2009 року, згідно якої ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути

ОСОБА_1 борг у розмірі 17 300 доларів США у строк

до 25 вересня 2009 року, та зроблено правильний висновок про те, що зазначена розписка підтверджує існування між сторонами зобов`язань, які виникають із договору позики.

ОСОБА_6 не заперечував факт власноручного написання розписки

від 08 серпня 2009 року.

Оригінал розписки знаходився у позивача, що з урахуванням змісту розписки та положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_2 про безгрошовість позики, як недоведені.

Разом з тим, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 просив застосувати до спірних правовідносин, передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Встановивши, що строк дії укладеного договору позики встановлено сторонами до 25 вересня 2009 року та у визначений строк відповідачем позику не повернуто, а із позовом до суду позивач звернулась лише у вересні 2018 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, який сплив 25 вересня

2012 року.

Вирішуючи заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин, а саме при вирішенні майнових відносин з чоловіком позивач

ОСОБА_1 , як мати, в першу чергу, виходила з інтересів дітей, а тому не мала об`єктивної можливості подати позовну заяву про стягнення заборгованості, оскільки такі дії могли б призвести до розпаду сім`ї та негативно вплинути на інтереси дітей, що б порушувало основні принципи сімейного законодавства.

Окрім того, судом апеляційної інстанції враховано, що після написання відповідачем в серпні 2009 року розписки у сторін по справі народилось двоє дітей.

З урахуванням зазначених обставин, суди дійшли висновку про наявність правових підстав передбачених частиною п`ятою статті 267 ЦК України для захисту порушеного права ОСОБА_1 та задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів враховує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення

від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що існування між сторонами правовідносин, відмінних від тих, що випливають з договору позики від 08 серпня 2009 року не є, у розумінні частини п`ятої статті 267 ЦК України, поважною причиною значного (на майже шість років) пропуску позивачем позовної давності.

Позивач, укладаючи із відповідачем договір позики, мала б розуміти, що такі правовідносини виходять за межі сімейних, та будуть врегульовані нормами цивільного права, у тому числі й щодо строку позовної давності.

Доказів наявності об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлювали неможливість позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом тривалого часу із 25 вересня 2009 року до 03 вересня

2018 року суду не надані.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення, підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову за спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у справі.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Разом з тим, оскільки оскаржувані судові рішення скасовані із відмовою у позові, то підстави для поновлення їх виконання відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 квітня

2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня

2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович