справа № 2-3403/08

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 листопада 2008 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Грушицького А.І., при секретарі Шиловій О.М., з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Комунальник» про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди. Заяву мотивує тим, що придбав у дочірнього підприємства «Комунальник» квартиру площею 27, 1 кв.м. у бувшому гуртожитку по вул.  Володимирській, 102/20 у м. Луцьку. Згідно умов договору заплатив вартість квартири у розмірі 5400 грн. і заборгованість по оплаті комунальних послуг попереднього мешканця в розмірі 3000 грн. Договір купівлі-продажу від 2 січня 2004 року був укладений на підставі рішення спільного засідання адміністрації і профкому ДП «Комунальник» від 29 грудня 2003 року. Позивачеві був виданий ордер на вселення в квартиру.

Після укладення договору купівлі-продажу, оплати вартості квартири та заборгованості за комунальні послуги, позивач вселився в квартиру з дочкою і двома малолітніми онуками, зробив у квартирі капітальний ремонт.

У 2006 році попередній мешканець цієї квартири ОСОБА_3 подала до суду позов про визнання недійсним ордеру і виселення позивача ОСОБА_1п. 3 дочкою і її неповнолітніми дітьми. ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання права власності на житло і визнання свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_3 недійсним.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 червня 2007 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Під час судових засідань позивач дізнався про те, що на той час, коли ДП «Комунальник» укладало з ним договір купівлі-продажу квартири, видавався ордер на квартиру, спірна квартира була приватизована ОСОБА_3 і їй було видане свідоцтво про право власності на житло від 22 листопада 2000 року.

На час укладення договору купівлі-продажу квартири її власником був не ДП «Комунальник», а ОСОБА_3

В результаті цих неправомірних дій ДП «Комунальник» позивач втратив 5400 грн. - вартість квартири та 3000 грн. сплачених коштів за борг по комунальних послугах, а також кошти на капітальний ремонт квартири.

Крім того, позивачеві була завдана моральна шкода, яка виразилася в нервовому стресі, моральних переживаннях, втраті житла. На даний час позивач вже не в змозі придбати аналогічне житло у зв'язку з підвищенням цін на нерухомість.

Просить суд стягнути з відповідача 5400 грн. оплати вартості квартири, 3000 грн. оплати попереднього боргу за комунальні послуги та 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також покласти на відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, зазначених в заяві. Пояснив, що безпосередньо в касу відповідача вніс грошові кошти в сумі 5400 грн.

Представник відповідача в попередньому судовому засіданні позов визнав частково, в розмірі 5400 грн. В судовому засіданні позов не визнає в цілому за його безпідставністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно умов договору від 2 січня 2004 року, укладеного в простій письмовій формі, ДП «Комунальник» продає, а ОСОБА_1 оплачує та приймає кімнату площею 27, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 зобов'язується сплатити вартість кімнати в сумі 5400 грн. та заборгованість по комунальних платежах даної кімнати в строк до 1 квітня 2004 року (а.с. 10).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 серпня 2007 року, постановлено визнати недійсним ордер № 2 від 29 грудня 2003 року, який виданий ДП «Комунальник» ОСОБА_1 на вселення в кімнату № 20 по вул.  Володимирській, 102 у м. Луцьку.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_4, неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Як встановлено ухвалою апеляційного суду від 21 серпня 2007 року, договір купівлі-продажу від 2 січня 2004 року не посвідчений нотаріально та не здійснена його державна реєстрація, отже він є нікчемним.

Позивач як на підставу своїх вимог про стягнення грошових коштів покликається на ст. 1166 ЦК України, проте дана норма регулює позадоговірні правовідносини. Як пояснив позивач в судовому засіданні, він є юридично необізнаним. На думку суду, посилання в тексті позовної заяви на норму, що не регулює спірні правовідносини не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права позивача.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами ст. ст. 215, 216, 220 ЦК України.

Зокрема, як визначено ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може

бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Судом встановлено, що на виконання договору від 2 січня 2004 року позивач сплатив (у тому числі через свою дружину - ОСОБА_7Ф.) в касу відповідача 5400 грн. Вказаний факт визнав в судовому засіданні представник відповідача.

А тому на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 5400 грн.

Позивачем не доведено, що на виконання правочину відповідач одержував ще якісь суми.

Тому в позові про стягнення грошових коштів в сумі 3000 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено позову в частині відшкодування моральної шкоди. Не доведено причинного зв'язку між діями відповідача та захворюваннями і інвалідністю позивача. Крім того, з пояснень позивача та представника відповідача вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу позивач працював бухгалтером вищестоящої організації ДП «Комунальник» і про те, що дочірнє підприємство не було власником квартири, а отже не мало права її відчужувати, позивачеві повинно було бути достовірно відомо.

Оскільки позов підлягає до задоволення частково, до стягнення з відповідача підлягає 54 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 209, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 23, 215, 216, 220, 258 ч. 4, 657, 1167 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Комунальник» в користь ОСОБА_1 5400 (п'ять тисяч чотириста) грн. коштів, сплачених згідно договору купівлі-продажу від 2 січня 2004 року, 54 (п'ятдесят чотири) грн. судового збору та 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Комунальник» про стягнення 3000 грн. боргу за комунальні послуги та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна

скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.