УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

                                                                               Справа № 676/4331/19

Провадження № 22-ц/4820/771/20

Категорія: 19.27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя – доповідач), П`єнти І.В.,Талалай О.І.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №676/4331/19 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2019 року (суддя Швець О.Д.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказувало, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт б/н від 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9011,10 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Умовами та Правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач вказує, що свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти, тоді як ОСОБА_1 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 19 червня 2019 року наявна заборгованість у розмірі 26893,36 грн., з яких: 6465,81 грн. – заборгованість за кредитом; 5987,23 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 10568,65 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 3871,67 грн. – штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди. Враховуючи викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 26893,36 грн. за кредитним договором №б/н від 18 лютого серпня 2013 року.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що заборгованість відповідача у цій справі виникла саме з Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, в якій сторони погодили істотні умови договору, а саме – суму кредиту, розмір процентів за користування кредитом, строк кредитування, відповідальність за порушення зобов`язань, порядок погашення заборгованості та ін., однак суд першої інстанції вказані факти та обставини проігнорував. Апелянт також вважає, що суд безпідставно не врахував висновки Верховного Суду, що викладені в постановах від 18 вересня 2013 року по справі №6-63цс13 та від 07 березня 2018 року по справі №у3у755/18246/15-ц, відповідно до яких письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того, відсутність підпису боржника на відповідних Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки в даному випадку фактично укладено договір приєднання і жодного підпису відповідача під Умовами та правилами, які були чинними під час укладення договору - закон не вимагає.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В зв`язку із неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду щодо відмови у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.03.2015 року по 19.06.2019 року і за пенею та комісією судове рішення в зазначених частинах підлягає до скасування із постановленням нового рішення в цих частинах.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2013 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт (надалі Генеральна угода) з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №DNII4KP33850021 SAMDN500ОТС002856060 від 23.06.2006 року.

За умовами Генеральної угоди (п. 2.1.) ОСОБА_1 отримав строковий кредит в сумі 9011,1 грн. на строк 24 місяці з 18.02.2013 року по 28.02.2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 9011,1 грн. в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку по кредиту. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 450,92 грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, а також других витрат відповідно з Умовами та Правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 28.02.2015 року (а. с. 7).

Звертаючись до суду позивача зазначав, що в зв`язку із невиконанням відповідачем кредитних зобов`язань станом на 19.06.2019 року утворилася заборгованість, що за розрахунком банку складає 26893,36 грн., з яких: 6465,81 грн. - заборгованість за кредитом, 5987,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 10568,65 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 3871,67 грн. – штраф.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із підставності позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даними вимогами.

Однак, з такими висновками в повному обсязі судова колегія не погоджується, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що у пункті 2.1. Генеральної угоди сторони узгодили розмір кредиту, процентів за користування кредитними коштами (1,5% в місяць на суму залишку заборгованості), а пунктом 2.2 Генеральної угоди узгодили розмір штрафу (5425,07 грн.) за порушення строків погашення заборгованості.

Згідно п. 2.5. Генеральної угоди позичальник взяв на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту, процентів, винагороди відповідно до Генеральної угоди і Умовам та правилам.

Колегія суддів вважає, що з врахуванням умов підписаної сторонами Генеральної угоди суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості по кредиту в розмірі 6465,81 грн., процентів за користування кредитними коштами за період з 18.02.2013 року по 28.02.2015 року (визначений договором строк кредитування) у сумі 908,34 грн. і штрафу в розмірі 3871,67грн. Та, враховуючи подану заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, обґрунтовано відмовив у стягненні зазначених сум.

Разом з тим, відмовляючи у стягненні з відповідача відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.03.2015 року по 19.06.2019 року з підстав пропуску строку, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, адже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

А тому позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 01.03.2015 року по 19.06.2019 року до задоволення не підлягає за безпідставністю.

Також, судова колегія вважає, що помилковим є висновок суду про відмову у стягненні з відповідача заборгованості по пені та комісії в розмірі 10568,65 грн., виходячи із наступного.

Так, відповідно до п. 2.8. Генеральної угоди при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах і правилах за кожний день прострочки.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №б/н від 18.02.2013 року, Банком було нараховано саме комісію в розмірі 10568,65 грн., а сплата комісії не передбачена умовами Генеральної угоди.

Також встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 саме по пені в розмірі 10568,65 грн., а в силу ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, не підлягає до задоволення позовна вимога позивача про стягнення із відповідача заборгованості по пені та комісії в розмірі 10568,65 грн. за недоведеністю.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права (неврахування вимог ст. ст. 270, 630, 1048, 1054 ЦК України) є такими, що не заслуговують на увагу.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовані висновки Верховного Суду, що викладені в постановах від 18.03.2013 року (справа №6-63цс13), від 07.03.2018 року (справа №755/18246/15-ц), від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) є такими, що не заслуговують на увагу, адже Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, тому і при застосуванні норм права до спірних правовідносин слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17.

Також, посилання в апеляційній скарзі на те, що саме Виписка про рух коштів є належним доказом, що підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів не спростовує висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 – 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2019 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 01.03.2015 року по 19.06.2019 року і пені та комісії скасувати та ухвалити в цих частинах нове судове рішення.

В стягненні із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 01.03.2015 року по 19.06.2019 року і пені та комісії відмовити.

В решті рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повне судове рішення складено 13 квітня 2020 року.

Судді                                                        А.П. Корніюк

                                                               І.В. П`єнта

                                                               О.І. Талалай