Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 641/7033/18

провадження № 61-16628св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року у складі судді Фанди О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з жовтня 2002 року позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 спочатку за адресою: АДРЕСА_1 , а з кінця жовтня 2006 року за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3 24 листопада 2007 року шлюбні відносини між ними були офіційно зареєстровані.

27 жовтня 2006 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу продала квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності. Грошові кошти отримані від продажу квартири у сумі 166 650,00 грн були передані нею цього ж дня за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , проте право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири було оформлено на відповідача. Вказані обставини були викликані тим, що ціна двокімнатної квартири становила 191 900,00 грн. Решта коштів, яких не вистачало, була отримана у кредит, який був оформлений на відповідача. Позивач, в свою чергу, виступила поручителем за вказаним кредитним зобов`язанням.

ОСОБА_1 зазначала, що пропозиція ОСОБА_2 оформити право власності на квартиру за договором купівлі - продажу двокімнатної квартири на його ім`я не викликала в неї недовіри, оскільки вони вже тривалий час проживали однією сім`єю та мали спільну дитини. В неї не було підстав не довіряти відповідачу, якого вона вважала своїм чоловіком.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу та до грудня 2017 року ОСОБА_1 разом із сином проживала у вказаній квартирі та до цього часу там зареєстрована. Про намір відповідача продати спірну квартиру та про порушення свого права позивач дізналася у вересні 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 86/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року 14/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/100 частини квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .. Визнано, що ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 7/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 598,79 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доведеним є факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2002 року до 24 листопада 2007 року. Частка квартири, яка відповідає сумі грошових коштів переданих позивачкою від продажу своєї квартири - 86/100, має бути визнана за нею на праві особистої приватної власності. Інша частка у спірній квартирі - 14/100 є спільним майном сторін, яке набуте ними за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та має бути розподілена між сторонами у справі в рівних частках. При цьому, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася з наміру відповідача восени 2018 року продати спірну квартиру, до грудня 2017 року позивачка проживала у спірній квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при вирішенні спору помилково встановили факт проживання сторін в період часу з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На думку заявника факт реєстрації відповідача у квартирі позивача не може свідчити про ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету.

Заявник вказує, що виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю не можуть свідчити, що між сторонами протягом певного часу склались якісь усталені відносини. Таким чином ОСОБА_2 вважає, що суди, встановивши, що його мати певний час проживала у квартирі позивача дійшли до помилкових висновків про наявність між сторонами прав та обов`язків, які притаманні подружжю.

Вказує, що наявні у матеріалах справи фотографії та квитанції про сплату комунальних послуг, підключення до квартири позивача інтернету не можуть бути доказами ведення спільного господарства, адже ними може бути лише доведено факт того, що у сторін є спільна дитина, а із рахунків та квитанцій неможливо встановити, що платником був саме ОСОБА_2 . Зазначення у договорі купівлі-продажу та договорі поруки адреси відповідача - квартира АДРЕСА_1 не є належним доказом для встановлення спірного юридичного факту, оскільки цими документами не посвідчується факт проживання особи за певною адресою, а факт користування автомобілем батьків позивача та отримання він них продуктів харчування теж не є належним доказом спірного факту.

Касаційна скарга містить посилання стосовно того, що в кредитному договорі та договорі іпотеки. Які були укладені між ОСОБА_2 та Акціонерними комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» вказано, що спірна квартира є власністю саме ОСОБА_2 та була придбана виключно за його кошти. Окремо відповідач зазначав, що на момент укладення договору купівлі-продажу (27 жовтня 2006 року) окрім спільної дитини, його та позивача нічого не пов`язувало.

Доводом касаційної скарги є також те, що судом першої інстанції було помилково здійснено посилання на статтю 74 СК України, адже спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просила відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позивач вказує, що твердження касатора стосовно того, що суди при вирішенні спору встановили фактичні обставини справи на підставі неправильно оцінених доказів, наданих сторонами у справі не заслуговують на увагу, адже зводяться до переоцінки доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з 24 листопада 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно договору купівлі-продажу від 17 березня 2000 року ОСОБА_1 на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

За заявою позивача, 17 жовтня 2006 року рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної в місті Харкові ради дозволено ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) у нотаріальній конторі оформити договір міни однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

04 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_5 - власником квартири АДРЕСА_2 укладено попередній договір про намір ОСОБА_1 укласти договір купівлі -продажу спірної квартири. Вказаним договором визначено істотні умови договору купівлі - продажу квартири, а саме: визначена ціна договору 191 900,00 грн, строки укладення договору тощо. Відповідно до п. 3.2 попереднього договору покупець ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) передала ОСОБА_5 в рахунок ціни договору аванс в розмірі 5 050,00 грн.

27 жовтня 2007 року за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. А., реєстраційний номер 4200, позивачем була продана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 за 166 650,00 грн.

Того ж дня, 27 жовтня 2007 року, за договором купівлі-продажу, який також посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального Чуприною Г. А., реєстраційний номер 4209, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Спірна квартира придбана на суму еквівалентну 38 000 доларів США, що станом на 27 жовтня 2006 року складало 191 900,00 грн.

Судами з наявної в матеріалах справи копії паспорта відповідача встановлено, що він з 19 квітня 2006 року був зареєстрований за адресою належної позивачу на той час квартири АДРЕСА_1 і знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою лише 01 листопада 2006 року з одночасною реєстрацією у спірній квартирі.

Також в паспорті міститься відмітка про розірвання попереднього шлюбу відповідача у 2000 році.

Судами зі змісту договору купівлі-продажу спірної квартири, договору іпотеки та договору поруки встановлено, що місцем свого проживання на час придбання спірної квартири ОСОБА_2 зазначав саме адресу належної позивачу на той час квартири АДРЕСА_1 , де, за словами ОСОБА_1 , вони і проживали однією сім`єю із відповідачем.

Після придбання спірної квартири, 08 листопада 2006 року позивач зареєструвалася у спірній квартирі та стала там проживати разом із відповідачем і їх сином ОСОБА_3 , 2003 року народження.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у липні 2006 року отримав сертифікат на абонентський ввід послуг телекомунікаційної мережі за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції були допитані свідки, які повідомили наступне.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 повідомила суду, що знайома з позивачем та відповідачем з 1999 року. ОСОБА_1 на праві приватної власності належала однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач проживав в однокімнатній квартирі своєї сестри та її родини, яка складалася з трьох осіб. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрічалися та підтримували близькі стосунки. Після того як ОСОБА_1 завагітніла, вони стали проживати однією сім`єю у квартирі позивача. Крім цього, мати відповідача приблизно в 2001-2002 роках (до народження спільної дитини у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) декілька місяців проживала також у квартирі позивача на АДРЕСА_1 . Батьки позивача, до офіційної реєстрації шлюбу, подарували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль, який останні використовували для потреб своєї родини. Свідок зазначала, що після того, як ОСОБА_1 завагітніла, вони постійно проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Після народження дитини, для покращення житлових умов, позивач продала свою квартиру щоб придбати двокімнатну квартиру. Мала намір укласти договір міни, однак повної суми грошових коштів їй не вистачило, тому було укладено договір купівлі - продажу. В нову квартиру вселилися всією родиною та проживали там разом до того часу, як відповідач покинув родину.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що познайомилася в 2003 році з ОСОБА_1 у лікарні під час вагітності. Протягом всього часу перебування ОСОБА_1 у лікарні відповідач відвідував її кожного дня, приносив необхідні речі, продукти харчування. ОСОБА_2 їй був представлений як чоловік позивача. Відповідач проявляв теплі почуття та турботу відносно ОСОБА_1 ОСОБА_8 зазначала, що зустрічалася з ОСОБА_1 вже в новій квартирі. Позивач їй повідомила, що продала свою однокімнатну квартиру щоб придбати більшу квартиру, однак повної суми не вистачило, тому вони з відповідачем були змушені взяти кредит.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що познайомилася з ОСОБА_1 в 2007 році та бачилася з нею майже щодня під час прогулянок з дітьми, оскільки до 2015 року вони проживали в сусідніх будинках по АДРЕСА_2 . Свідок зазначала, що неодноразово була в гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в яких були дуже добрі сімейні стосунки. Через деякий час після знайомства у 2007 році, позивач повідомила їй, що вони офіційно зареєстрували шлюб.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з наявної в матеріалах справи копії паспорта відповідача убачається, що він з 19 квітня 2006 року був зареєстрований за адресою належної позивачу на той час квартири АДРЕСА_1 і знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою лише 01 листопада 2006 року з одночасною реєстрацією у спірній квартирі. Також в паспорті міститься відмітка про розірвання попереднього шлюбу відповідача у 2000 році.

Зі змісту договору купівлі-продажу спірної квартири, договору іпотеки та договору поруки вказано, що місцем свого проживання на час придбання спірної квартири ОСОБА_2 зазначав саме адресу належної позивачці на той час квартири АДРЕСА_1 , де, за словами ОСОБА_1 , вони і проживали однією сім`єю із відповідачем.

Після придбання спірної квартири, 08 листопада 2006 року позивач зареєструвалася у спірній квартирі та стала там проживати разом із відповідачем та їхнім сином ОСОБА_3 , 2003 року народження.

Судами встановлено, що доводів на спростування зазначених обставин ОСОБА_2 суду не надав.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у липні 2006 року отримав сертифікат на абонентський ввід послуг телекомунікаційної мережі за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі досліджених у справі доказів та встановлених обставин суди дійшли висновку, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі, що належала позивачці матеріалами справи підтверджений.

Суди встановили, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтвердили також свідки, допитані у суді першої інстанції, показанням яких судом надано належну оцінку.

На підставі встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що доказів на спростування того, що з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідачем суду не надано. Відповідачем не спростовано, а показаннями свідків підтверджено, що за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторони мали спільний бюджет, мало місце взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особами, вели спільне господарство, в іншому шлюбі не перебували.

З огляду на правильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права та фактично встановлені обставини справи колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 24 листопада 2007 року та відхиляє доводи касаційної скарги в частині того, що на думку відповідача, судом було встановлено спірний факт на підставі неналежних доказів.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в частині встановлення судами спірного факту зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судом першої інстанції було помилково здійснено посилання на статтю 74 СК України, адже спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року колегія суддів зазначає таке.

СК України набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України та статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

До 01 січня 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України, який не передбачав правової можливості встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не встановлював юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані сторонами докази і показання свідків, встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2002 року до листопада 2007 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу..

Встановивши вказані обставини і врахувавши, що правові підстави для звернення з позовом про визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу виникли у ОСОБА_1 з 1 січня 2004 року, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 315 ЦПК України, у взаємозв`язку зі статтями 3, 74 СК України і обґрунтовано встановили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року .

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира купувалася виключно за кошти відповідача у зв`язку із тим, що судами було встановлено, що 27 жовтня 2006 року (день придбання квартири), ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу, посвідченим приватним нотаріусом Чуприною Г. О. за реєстраційним номером № 4200 продала квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності за 166 650,00 грн, які були передані позивачкою цього ж дня за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , оскільки ціна двокімнатної квартири становила 191 900,00 грн. Сторонами в цей же день було одержано кредит на суму 10 000 доларів США, який був оформлений на відповідача. Разом з тим ОСОБА_1 виступила поручителем за вказаним кредитним зобов`язанням відповідача.

Договори купівлі-продажу укладені в один і той саме день, посвідчені одним і тим саме нотаріусом. При цьому договір продажу ОСОБА_1 своєї квартири укладений першим.

Також з наявного в матеріалах справи договору від 04 жовтня 2006 року про взяття на себе зобов`язань укласти договір купівлі-продажу встановлено, що 04 жовтня 2006 року ОСОБА_1 (після шлюбу - ОСОБА_1 ) взяла на себе зобов`язання укласти договір купівлі-продажу спірної квартири у строк до 15 листопада 2006 року за суму 191 900,00 грн., на підтвердження чого нею було передано власнику квартири, майбутньому продавцю, грошові кошти в сумі 5 050,00 грн, які будуть зараховані при укладенні договору купівлі-продажу в рахунок вартості квартири.

Отже на підставі вищенаведеного, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, що вищезазначені докази свідчать про те, що позивач мала намір придбати спірну двокімнатну квартиру для себе та своєї родини за рахунок коштів, одержаних від продажу належної їй однокімнатної квартири та частково за кредитні кошти.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо зупинення виконання та дії рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 6 598,79 грн судового збору до закінчення касаційного провадження у справі та зупинено дію рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року в іншій частині та постанови Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі, тому виконання та дія судових рішень на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягають поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання та дію рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська