Ухвала

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 127/19300/18

провадження № 61-6409ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до представників держави Україна - Управління науки та освіти Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації про визнання права інтелектуальної власності та визнання винахідником,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до представників держави Україна - Управління науки та освіти Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації про визнання права інтелектуальної власності та визнання винахідником.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 09 березня 2018 року він, працюючи над 21 прийомом створення власної мови, створив дві нові букви українського алфавіту і 13 березня 2018 року звернувся із заявою до комітету науки та освіти Верховної Ради України.

23 квітня 2018 року він отримав відповідь директора інституту української мови Національної академії наук України ОСОБА_2 , в якій останній ухилився від якісної відвертої відповіді. Мотивом ухилення є те, що нові букви, новий порядок створені не доктором, професором, кандидатом, доцентом, а особою, яка уважна до питань українського правопису. Крім того, ОСОБА_2 не зважає на те, що український алфавіт не міг остаточно скластися у ладі російськомовної, комуністичної, диктаторської влади 20-х років 20-го століття, який зараз засуджено ладом і законами незалежної України.

Позивач вказує, що нові букви, новий порядок, нова класифікація, нові ритми створені ним завдяки умовам розвитку, які він створював собі самостійно.

З урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач просив суд визнати за ним право інтелектуальної власності на дві нові букви українського алфавіту, новий порядок букв українського алфавіту, нову цифрову класифікацію віршових ритмів, нові віршові ритми; включити в український алфавіт дві нові букви, прийняти до користування нового порядку букв українського алфавіту; включити в програму середньої освіти в теорію віршування нову цифрову класифікацію віршових ритмів, яка включила в себе як колишні ритми (ямб, хорей, дактиль, анапест, амфібрахій, коломийкові), так і нові.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Відмовляючи у задоволені позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що статтею 432 Цивільного кодексу України не передбачено способи захисту права інтелектуальної власності, зазначені у позові ОСОБА_1 , а саме: визнання права інтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності, визнання його винахідником, також цією нормою не передбачено такі способи захисту права інтелектуальної власності як включення в український алфавіт двох нових букв, прийняття до користування нового порядку букв українського алфавіту; включення в програму середньої освіти, в теорію віршування, нову, цифрову, класифікацію віршових ритмів, яка включила в себе як колишні ритми (ямб, хорей, дактиль, анапест, амфібрахій, коломийкові), так і нові.

31 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 31 березня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до представників держави Україна - Управління науки та освіти Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації про визнання права інтелектуальної власності та визнання винахідником вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак