Справа № 161/20665/19 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.

Провадження № 22-ц/802/481/20 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 19.08.2015 між банком та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7410,81 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з визначенням порядку внесення щомісячних платежів.

Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 13.11.2019 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 15508,83 грн., з яких: 7135,51 грн. - заборгованість за кредитом, 3047,69 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 5325,63 грн. - заборгованість по пені, яку позивач просив стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 7135,51 грн. заборгованості за кредитним договором та 1921 грн. судового збору.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині відмови у позові щодо стягнення 3047,69 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом і 5325,63 грн. - заборгованості по пені та ухвалити у цій частині нове судове рішення - про задоволення позову.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Із матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7410,81 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з визначенням порядку внесення щомісячних платежів та підстав нарахування пені. Строк дії угоди - по 31.08.2016 (а.с.8).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по процентах і по пені нарахована по 13.11.2019 включно (а.с.5-6).

У Генеральній угоді сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - 31 серпня 2016 року (а.с.8).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося із закінченням строку кредитування - 31 серпня 2016 року, у зв`язку з чим, починаючи із 01.09.2016 банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 01.09.2016 по 13.11.2019 не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31.08.2016 заборгованість по процентах за користування кредитом становить 788,12 грн.. Разом із тим, після закінчення строку кредитування відповідачем вносилися кошти на погашення кредиту, загальний розмір яких значно перевищує розмір заборгованості по процентах, нарахованої станом на 31.08.2016 (а.с.5-6).

Ураховуючи наведене, позивач не довів наявності у відповідача перед банком заборгованості по процентах за користування кредитом, відповідно до укладеної 19.08.2015 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт.

Відповідно до п. 2.8 підписаної сторонами Генеральної угоди від 19.08.2015, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначено в Умовах і правилах за кожен день прострочення.

Відмовляючи у стягненні заборгованості по пені, суд першої інстанції правильно виходив з того, що наданий банком витяг з Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем не підписаний. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами Генеральної угоди діяли Умови і Правила надання банківських послуг саме в такій редакції, а тому не можна вважати їх складовою частиною укладеної сторонами Генеральної угоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення в оскаржуваній частині, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду в частині задоволення позову сторонами не оскаржується, а тому і не переглядається апеляційним судом.

Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, а саме, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий - суддя

Судді