Справа № 2-108/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

06 квітня 2010 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої    - судді Омелюх В.М.,

при секретарі – Ращик П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Авіас-2000” про стягнення заборгованості з орендної плати та припинення договору оренди землі шляхом його розірвання,

В С Т А Н О В И В:

    Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати та припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

    На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що їй згідно державного акту на право приватної власності на землю серія Р1 №133243 від 09 жовтня 2001 року належить земельна ділянка площею 10,6279 га на території Дзержинівської сільської ради, що була отримана нею в якості земельної частки (паю), а 10 січня 2006 року здана нею в оренду відповідачу строком на 5 років, про що укладено договір оренди землі. 10 січня 2006 року вона передала відповідачу належну їй земельну ділянку за актом прийому-передачі, а до цього між ними існували договірні відносини на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 28 лютого 2002 року.

    У договорі оренди землі за 2006 рік поєднано грошову, натуральну та відробіткову форму орендної плати та відповідно до умов якого відповідач зобов’язався щорічно сплачувати орендну плату у грошовому виразі у розмірі 1383 гривні, у натуральному виразі 1300 кг зерна, 200 кг відходів зерна, 100 кг насіння соняшника, 200 кг муки, 1 причеп соломи за ціною 50% собівартості, а також здійснювати оранку присадибних ділянок до 0,50 га за ціною 50% собівартості та надавати ритуальні послуги в разі потреби - у відробітковій формі, або 250 гривень щороку.

Відповідач як орендар за період дії договору з 10 січня 2006 року по 07 грудня 2009 року в порушення умов договору не в повному обсязі виконав свої зобов’язання, оскільки щорічно сплачував їй орендну плату лише в натуральній формі по 1300 кг зерна, 200 кг відходів зерна, 100 кг насіння соняшника, 200 кг муки, 1 причеп соломи за ціною 50% собівартості, а також здійснював оранку присадибних ділянок до 0,50 га за ціною 50% собівартості, а щорічну виплату грошових коштів у сумі 1383 гривні та компенсацію ритуальних послуг в сумі 250 гривень не здійснював як з моменту укладення договору, так і з моменту його державної реєстрації. Таким чином за весь період фактичного користування земельною ділянкою, тобто, за 4 роки відповідач не сплатив їй орендну плату у грошовому виразі у сумі 5532 гривні та компенсацію за не отримані ритуальні послуги в загальній сумі 1000 гривень, а її звернення до відповідача з проханням виплатити орендну плату залишилося без відповіді та задоволення, в зв’язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом, в тому числі про розірвання договору оренди землі в зв’язку з невиконання відповідачем своїх обов’язків.

Позивачка у судове засідання не з’явилася. Згідно заяви позов підтримала та просила слухати справу за її відсутності

    У судовому засіданні представник позивачки позов підтримав та просив стягнути з відповідача на користь позивачки невиплачену орендну плату у грошовому виразі у сумі 5532 гривні за 4 роки, компенсацію за не отримані ритуальні послуги в загальній сумі 1000 гривень за 4 роки та судові витрати по справі, а також розірвати договір оренди земельної ділянки внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань за договором оренди землі. Пояснив, що земельна ділянка була здана позивачкою відповідачу в оренду фактично в 2005 році, а договір оренди, текст якого заповнювався представником відповідача, ними підписано у 2006 році. У цьому договорі крім виплати орендної плати у натуральній формі була передбачена компенсація за ритуальні послуги на поховання – продуктами, транспортом, тощо, або грошима в сумі 250 гривень. Позивачка до відповідача за отриманням ритуальних послуг не зверталася, але їй щорічна грошова компенсація за не отримані ритуальні послуги не надавалась. При підписані договору оренди крім виплати орендної плати в натуральній формі була передбачена і грошова форма виплати орендної плати і позивачка як орендодавець з нею погодилась, тому вважає, що орендна плата в грошовому виразі підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в загальній сумі 5532 гривні за чотири роки, починаючи з 2006 року, оскільки протягом всього часу дії договору, не дивлячись на її звернення, в тому числі письмові у 2009 році, вона відповідачем не виплачувалась.

    Представник відповідача у судове засідання 06 квітня 2010 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про вручення його представникові судової повістки, в зв’язку з чим суд вважає можливим продовження розгляду справи за відсутності представника відповідача, визнавши його неявку без поважної причини. У судовому засіданні 03 березня 2010 року представник відповідача позов не визнав та пояснив, що взаємовідносини між позивачкою та відповідачем з приводу оренди належної позивачці на праві власності земельної ділянки регулюються договором оренди від 10 січня 2006 року, що укладений строком на 5 років, відповідно до п.9.2. якого передбачено сплату орендної плати в натуральній формі, яка отримана позивачкою у повному обсязі. На виконання Указу Президента України у п.9.1. договору було зазначено, що розмір орендної плати у відповідному еквіваленті не може бути менше 1,5% нормативної грошової оцінки землі, що було враховано при визначенні об’єму орендної плати в натуральній формі. При укладенні договорів оренди відповідачем орендодавцям пропонувалося вибрати одну з форм оплати, а не дві одночасно, при цьому позивачка вибрала натуральну форму оплати, в той час як невелика частина орендодавців за їх бажанням отримує орендну плату у грошовому виразі, не отримуючи нічого в натуральній формі, а у відповідача немає можливості сплачувати орендну плату у подвійному розмірі. Також пояснив, що договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2006 року було укладено в зв’язку з закінченням дії договору оренди від 15 березня 2002 року, в якому орендна плата передбачалася виключно в натуральній формі і при переукладенні договору сторони не мали на меті змінювати його суттєві умови. З 2006 року і до даного часу позивачка отримувала орендну плату в натуральній формі на суму, що перевищує 1,5 % нормативної грошової оцінки землі, і жодних заперечень у неї з цього приводу не було. Більш того, такий розмір орендної плати обговорювався на зборах власників земельних ділянок в с. Миропіль 15 серпня 2005 року, на якому був присутній позивач, а при виконанні процедури укладення значної кількості договорів оренди земельних ділянок інтереси власників земельних ділянок перед керівним органом відповідача представляв ОСОБА_2, якого колектив власників орендодавців вибрав своїм представником. В той же час у п.11 договору оренди встановлений строк сплати орендної плати саме в натуральній формі, що є істотною умовою договору, а щодо грошової форми такий строк відсутній, що свідчить про те, що сторони при укладенні договору такої форми договору не передбачали. Таким чином, відповідачем умови договору не порушувались, оскільки виплата орендної плати в натуральній формі здійснювалася у відповідності до умов договору. Вважав, що з розрахунком позову погодитись не можна, оскільки він зроблений за 4 роки, в той час як згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тобто, позовні вимоги за 2006 рік задоволенню не підлягають, як не підлягаються задоволенню і вимоги позивачки про стягнення компенсації за не отримані ритуальні послуги, які за умовами договору надаються у разі потреби на суму 250 гривень або їх грошова компенсація. В той же час позивачкою до позову не додано докази, що підтверджують виникнення такої потреби, яка не може виникнути у однієї особи 4 рази. Все це свідчить про те, що відповідачем умови договору не порушувались, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди.

Свідок ОСОБА_2 показав суду, що договір оренди належної позивачці земельної ділянки був укладений між нею та відповідачем 10 січня 2006 року строком на 5 років. Умови договорів оренди обговорювались з орендодавцями на зборах і позивачка при укладенні договору вибрала отримання орендної плати в натуральній формі. Колективом власників орендодавців він був вибраний представником інтересів власників земельних ділянок при виконанні процедури укладення значної кількості договорів оренди земельних ділянок перед керівним органом відповідача. Також показав суду, що ритуальні послуги, передбачені умовами договору оренди, мали надаватись в разі смерті орендодавця – на поховання у вигляді надання ями, труни, транспорту, а також 10 кг м’яса. В 2006 році орендна плата видавалась за умовами нового договору за вказівкою відповідача згідно сформованих у 2006 році списків.

Свідок ОСОБА_3 показала суду, що в кінці 2005 року на початку 2006 року позивачка уклала з відповідачем договір оренди належної їй земельної ділянки, при цьому вона не була присутня при підписанні позивачкою договору оренди, проект якого готувався працівниками бухгалтерії відповідача. Їй відомо, що державна реєстрація договорів оренди була здійснена в листопаді 2006 року. У відомостях на отримання орендної плати позивачка вносилась нею лише на отримання орендної плати в натуральній формі, як і більшість орендодавців, але були і такі, що отримували орендну плату виключно в грошовій формі. При цьому, що конкретно зазначалось в умовах договору оренди позивачки щодо форми орендної плати вона не знає. Підписаний особисто нею договір оренди земельної ділянки передбачав як грошову, так і натуральну форму орендної плати. Восени 2005 року проводились збори, де обговорювались умови майбутніх договорів оренди, але кожен орендодавець укладав свій договір оренди індивідуально і в них могли бути передбачені інші умови договору. Ритуальні послуги на поховання, передбачені умовами договору оренди, мали надаватись в разі смерті орендодавця у вигляді робіт, продуктів, або грошима. У липні 2009 року деякі орендодавці достроково розірвали свої договори оренди та, змінивши орендаря, переуклали їх з ТОВ “Лугівське” на нових умовах зі збільшенням розміру орендної плати.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, показання свідків, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

На період укладення сторонами даного договору оренди спірні правовідносини з приводу оренди земельних ділянок регулювались Законом України “Про оренду землі” від 06 жовтня 1998 року зі змінами та доповненнями на день укладення спірного договору оренди, Цивільним Кодексом України 2003 року та Земельним кодексом України 2001 року, які набрали чинності з 01 січня 2004 року, а типовий договір оренди земельної ділянки  було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220.

У судовому засіданні встановлено, що позивачці на праві приватної власності згідно державного акту на право приватної власності на землю від 09 жовтня 2001 року серія Р1 №133243, виданого Дзержинівською сільською радою Солонянського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №217 (а.с.11), належить земельна ділянка розміром 10,6279 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

Між позивачкою як орендодавцем та відповідачем як орендарем 10 січня 2006 року було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки (а.с.9-10), який було зареєстровано у Солонянському відділі ДРФ “ЦДЗК” 24 листопада 2006 року за №040613202061. 10 січня 2006 року сторонами була складено акт приймання-передачі, згідно якого позивачка передала відповідачу належну їй земельну ділянку (а.с.12), що фактично не мало місце, так як дана земельна ділянка уже знаходилась у користуванні відповідача як орендаря за попереднім договором оренди, який було укладено сторонами в 2002 році строком на три роки, але після закінчення строку його дії орендарем земельна ділянка орендодавцю не поверталась.

Даний договір оренди був прийнятий сторонами до виконання і фактично виконувався на протязі тривалого часу, як продовжує діяти і в період розгляду справи судом, оскільки строк його дії не закінчився, при цьому сторонами як в процесі дії договору, так і при розгляді даної справи умови договору не оспорювались, в тому числі в частині суттєвих умов договору: розміру та способу виплати орендної плати, а позовні вимоги про визнання договору оренди чи окремих його положень не дійсним ними не заявлялись, між сторонами письмові угоди з приводу його розірвання чи припинення не укладались, зміни до умов договору не вносились.

Згідно з п.8 укладеного сторонами 10 січня 2006 року договору оренди земельна ділянка позивачкою була передана відповідачу в оренду строком на п’ять років, при цьому відповідно до п.20,43 договір оренди набирає чинності з дня його державної реєстрації, а земельна ділянка передається орендарю в тижневий строк після здійснення такої реєстрації, але ні початок, ні кінець п’ятирічного терміну строку дії договору оренди в договорі не зазначено, а форма та розмір орендної плати визначені сторонами в п.п. 9,9-1,9-2, з яких вбачається, що сторонами було поєднано грошову, натуральну та відробіткову форми орендної плати, що суперечило ст. 22 чинного в 2006 році Закону України “Про оренду землі”.

Згідно п.9.1 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі не менше 1,5 % нормативної грошової оцінки землі, яка складала 92178 гривень, - в розмірі 1383 гривні, а відповідно до п.9.2.  натуральна та відробіткова форми орендної плати складались з видачі 1300 кг зерна, 200 кг відходів зерна, 100 кг соняшника, 200 кг муки, при цьому їх вид та якість в договорі не зазначена, 1 причепу соломи по ціні 50 % собівартості заготовку та доставку до двору, оранки присадибної земельної ділянки по ціні 50% собівартості за зорану сотку площею до 0,50 га, та ритуальних послуг в разі потреби на суму 250 гривень, або грошима, при цьому відповідно до п.п. б) п.11 договору оренди визначено строк внесення орендної плати у натуральній формі 1 грудня, що підтверджується також і відомостями на видачу орендної плати по видам натуральної сільськогосподарської продукції (а.с.37-67), сторонами та показаннями свідків, а строк внесення орендної плати у грошовій формі визначено згідно п.п. а) - кожного року, при цьому конкретна дата (числа та місяць) не зазначені.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про оренду землі”, в редакції , що була чинна на період виникнення спірних правовідносин, та п.43 договору оренди земельної ділянки цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, при цьому реєстрація спірного договору була проведена не в день укладення договору, а фактично через десять місяців після його укладення 24 листопада 2006 року в Солонянському відділі ДРФ “ЦДЗК” за №040613202061 (а.с.10). Факт державної реєстрації Дзержинівською сільською радою посвідчено без зазначення дати, але весь цей час земельна ділянка фактично знаходилась у користуванні відповідача як орендаря, так як не поверталась орендодавцю після закінчення строку дії попереднього договору оренди, який було укладено сторонами в 2002 році строком на три роки, що не оспорювалось сторонами в судовому засіданні. Зазначене свідчить про те, що спірний договір оренди земельної ділянки є чинним не з моменту його укладення 10 січня 2006 року, а з моменту його державної реєстрації 24 листопада 2006 року і саме з даного періоду відповідачу як орендарю необхідно здійснювати розрахунки за оренду належної позивачці як орендодавцеві земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки в умовах договору крім виплати орендної плати в натуральній формі, яка отримувалась позивачкою своєчасно та у повному обсязі, що підтверджується як сторонами, показаннями свідків так і розрахунковими відомостями на її виплату (а.с.37-67), сторонами була передбачена виплата орендної плати і в грошовій формі у розмірі 1383 гривні, що становить 1,5 % нормативної грошової оцінки землі, яка відповідачем позивачці з дня державної реєстрації договору оренди земельної ділянки не виплачувалась, що свідчить про те, що відповідач як орендар належним чином своїх зобов’язань в цій частині не виконав, з нього необхідно стягнути на користь позивачки не виплачену орендну плату у грошовій формі відповідно до умов договору, Закону України “Про оренду землі”, відповідно до ст. 23 якого орендна плата за земельні ділянки, які знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб, могла переглядатися лише за згодою сторін, та вимог ЦК України 2003 року, оскільки саме такі умови в частині форми орендної плати та способу її виплати були визначені сторонами при укладенні договору та протягом строку дії договору за взаємною згодою сторін не змінювались, а відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судом не можуть бути прийняті як підстава відмови в задоволені позову доводи представників відповідача про те, що грошова форма орендної плати в спірному договорі зазначена помилково та є такою, що не відповідала попереднім домовленостям сторін щодо умов договорів оренди, які пропонувались представниками відповідача при обговорені на зборах співвласників земельних ділянок, а відсутність зазначення строку її виплати як суттєвої умови договору свідчить про не укладення договору в цій частині, що повинно враховуватись судом при постановленні рішення по справі, оскільки це суперечить встановленим в судовому засіданні обставинам та спростовується змістом письмового договору оренди, який діє на протязі трьох років з моменту його державної реєстрації, яка на день розгляду справи судом не скасована, і протягом строку дії договору та розгляду справи судом сторони його умов не оспорювали, за взаємною згодою сторін змін до договору не вносили,  тлумачення умов договору ними не здійснювалось, з позовом про визнання недійсним договору чи окремих його частин, щодо тлумачення умов спірного договору не дивлячись на роз’яснення суду відповідач не звертався, а суд з власної ініціативи не може вийти за межі заявленого позову. Більш того, само по собі попереднє обговорення умов майбутнього договору оренди не свідчить про те, що сторони позбавлені можливості їх змінити, як і зазначити при укладені договору в передбаченій законом формі інші умови договору, на які є згода обох сторін, що і має місце при укладені сторонами спірного договору оренди, який підписаний обома сторонами, та проект якого підготовлено саме відповідачем, як і здійснена його державна реєстрація.

В той же час, розрахунок заборгованості по орендній платі в грошовій формі позивачкою здійснено за 4 роки, в тому числі за 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік та 2009 рік в загальній сумі 5532 гривні з розрахунку 1383 гривні щорічно, а з позовом до суду позивачка звернулася 24 грудня 2009 року (а.с.4), а державна реєстрація договору оренди поведена 24 листопада 2006 року, що свідчить про те що з дня державної реєстрації відповідач зобов’язаний виплатити позивачці орендну плату за три роки оренди земельної ділянки з 24 листопада 2006 року по 24 грудня 2009 року. Таким чином, невиплачена орендна плата складає 4149 гривень з розрахунку 1383 гривні щорічно, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в примусовому порядку, а в задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення орендної плати в грошовій формі за 2006 рік необхідно відмовити.

Також суд вважає необхідним відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог про стягнення компенсації за не отримані ритуальні послуги за 4 роки в сумі 1000 гривень, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як за умовами договору ритуальні послуги надаються орендарем орендодавцю одноразово у разі потреби (смерті орендодавця) на суму 250 гривень або  грошима, що визнав у судовому засіданні і представник позивачки, підтвердив 03 березня 2010 року представник відповідача та свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а позивачкою не надано суду будь-яких доказів виникнення такої потреби, в тому числі у однієї особи 4 рази.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивачки в частині припинення договору оренди землі від 10 січня 2006 року шляхом його розірвання, оскільки судом встановлено, що умови договору оренди в частині виплати відповідачем як орендарем орендної плати в визначеній договором формі були невиконані частково лише в частині невиплати орендної плати в грошовій формі, при цьому інші умови договору виконувались своєчасно та в повному обсязі на протязі трьох років, а позивачка не була позбавлена можливості своєчасно здійснювати захист своїх прав на отримання своєчасно та в повному обсязі орендної плати шляхом спонукання відповідача до повного виконання умов договору оренди.

В зв’язку з частковим задоволенням позову відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати по оплаті судового збору при зверненні з позовом до суду та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В той же час, суд вважає необхідним відмовити в стягненні понесених позивачкою витрат на оплату послуг свого представника згідно укладених між ними трудових угод від 05 лютого та 03 березня 2010 року (а.с.71,72), оскільки згідно ч.2 ст. 79 ЦК України до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу, але не передбачено стягнення витрат, понесених позивачкою на оплату послуг свого представника, оскільки стягнення таких витрат відповідно до вимог ч.1 ст. 56 УПК України можливе лише в разі надання такої допомоги особою, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання такої допомоги, що ні позивачка, ні її представник не підтвердили в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 257, 267, 509-510, 526, 530, 792 ЦК України 2003 року; ст.ст. 93, 95, 96 Земельного Кодексу України 2001 року; Законом України “Про оренду землі”; ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Авіас-2000” про стягнення заборгованості з орендної плати та припинення договору оренди землі шляхом його розірвання задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Авіас-2000” на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату в сумі 4149 (чотири тисячі сто сорок дев’ять) гривень, судовий збір в сумі 51 (п’ятдесят одна) гривня та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) гривень, відмовивши в задоволенні іншої частини позову.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання протягом десяти днів після його проголошення заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів з дня подання заяви, поданням апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.    

Текст повного рішення складено 12.04.2010 року.                            

    Головуюча: суддя             підпис