09.04.20

22-ц/812/658/20

Провадження №22-ц/812/658/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 квітня 2020 року м. Миколаїв

Справа № 489/289/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О., Лівінського І.В.

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

до

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

ОСОБА_3

про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування записів про право власності

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену суддею Рум`янцевою Н.О. 3 лютого 2020 року в приміщенні цього ж суду, повний текст ухвали складено 3 лютого 2020 року,

у с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ ФК «Довіра та гарантія»), ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним та скасування записів про право власності.

30 січня 2020 року представник позивачки звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшої перереєстрації права власності на спірну квартиру та ускладнить виконання рішення суду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 лютого 2020 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала перешкоджає господарській діяльності ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», оскільки юридично обмежує реалізацію законних прав компанії, а також на думку апелянта відсутні достатні підстави для забезпечення позову.

У судовому засіданні представник ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» - адвокат Бурлаков М.О. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Від представника позивача - Харченка Д.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі в Херсонському апеляційному суді.

Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, оскільки представником позивача не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують поважність причин неявки у судове засідання.

Представник позивачів був завчасно повідомлений про час та місце судовому розгляду , що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням ( а.с.110,113 ), що відповідно до положень ч. 5 ст. 130 ЦПК України є належним повідомленням й позивачів.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином ( а.с. 111).

За такого, апеляційний суд розглядав справу у відсутність позивачів та їх представника, а також відповідача ОСОБА_3 , відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ ФК «Довіра та гарантія» перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).

Необхідність вирішення цього питання випливає також з положень статті 10 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Таким чином, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З позовної заяви вбачається, що позивачами оспорюється договір купівлі-продажу належної їм квартири АДРЕСА_1 укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_3 . На думку позивачів була порушена процедура відступлення права вимоги ПАТ «Кредобанком» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним та іпотечним договором, порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки та спірність суми заборгованості за кредитним договором, що призвело до порушення закону при укладенні спірного договору купівлі-продажу.

Отже, зі змісту позовних вимог вбачається, що спір між сторонами є реальним, а квартира АДРЕСА_1 є предметом спору.

Звертаючись з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру, представник позивачів зазначав, що невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до повторного незаконного відчуження спірної квартири, що зробить вподальшому неможливим виконання судового рішення.

Отже, збереження нерухомого майна зможе забезпечити виконання рішення суду в разі задоволення вимог.

В свою чергу невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно може призвести до відчуження спірного майна відповідачем та переходу права власності до третіх осіб, що в свою чергу призведе до утруднення або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, арешт майна відповідача дійсно є заходом забезпечення позову спроможним забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Доводи апелянта про те, що вжиті судом першої інстанції заходи можуть перешкоджати господарській діяльності юридичної особи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки власником спірної квартири є фізична особа - відповідач ОСОБА_3 , який придбав зазначену квартиру у ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а тому арешт спірної квартири не може перешкоджати господарській діяльності відповідача - юридичної особи.

До того ж, застосування такого виду забезпечення позову як арешт спірного майна, забезпечить збереження нерухомого майна до розгляду справи по суті, та не порушить права інших осіб на володіння та користування цим майном.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий : Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

І.В. Лівінський

Повний текст постанови складено 9 квітня 2020 року