Справа № 127/29085/19

Провадження № 22-ц/801/572/2020

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року, ухвалене суддею Бойко В.М., повний текст якого складено цього ж дня

в справі №127/29085/19

за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості,-

встановив:

АТ «Перший український міжнародний банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого посилалося на те, що 14.01.2014 між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є ПАТ «Перший український міжнародний банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір GP-5860310 за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 18732,68 грн.

Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору належно не виконував, станом на 23.07.2019 виникла заборгованість у розмірі 46910,22 грн, яка відповідно до розрахунку банку складається із: заборгованості за кредитом - 8601,29 грн, заборгованості за процентами - 1878,40 грн, заборгованості за комісією - 7279,72 грн та штрафних санкцій на суму 29150,81 грн.

Посилаючись на вказані обставини, банк просив стягнути з ОСОБА_1 всю суму заборгованості за кредитним договором - 46910,22 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у сумі 46910,22 грн, а також судовий збір 1921,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову банку.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на подвійне нарахування банком штрафних санкцій і комісії, а також пропуск ним строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості.

Позивач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується - 46910,22 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210200 грн), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення таким вимогам не відповідає.

Вирішуючи спір суд першої інстанції вважав встановленими обставини, якими банк обґрунтовує вимоги та прийшов до висновку про задоволення позову.

Проте з такими висновками суду не можна повністю погодитися з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного з ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є ПАТ «Перший український міжнародний банк», кредитного договору №GP- 5860310 від 14.01.2014 відповідач отримав кредит у розмірі 18732,68 грн. Кредитний договір складається із Заяви Позичальника, Загальних умов договорів кредитування відкриття та ведення рахунків (а.с 7-9).

Як вбачається із розрахунку заборгованості, складеного банком, через неналежне виконання зобов`язань за позичальником виник борг в сумі 46910,22 грн, з яких: 8601,29 грн - заборгованість за кредитом; 1878,4 грн - заборгованість процентами; 7279,72 грн - заборгованість за комісією; 29150,81 грн - штрафні санкції.

На адресу відповідача направлялась вимога про необхідність погашення боргу по кредиту, відповіді на яку боржник не надав.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормами частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір був ознайомлений з умовами надання банківських послуг, тарифами банку, істотними умовами надання кредиту, графіком погашення кредиту, строком кредитування, який становить 36 місяців (а. с. 8-13).

Так, відповідно до п.5.1 кредитного договору, позичальник зобов`язувався щомісячно частинами погашати суму кредиту, оплачувати нараховані проценти на суму кредиту та комісію і сумах та терміни, що передбачені графіком платежів.

Стаття 633 ЦК України передбачає , що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що він впродовж певного строку частково сплачував заборгованість за користування кредитними коштами, тобто виконував свої зобов`язання за договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Укладений сторонами кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, а тому незалежно від визначення у договорі загального строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки розрахунковим днем коли відповідач мав виконувати зобов`язання, є 15 число кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

За таких обставин встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Відповідно до довідки про стан та історію заборгованості складеною банком, останній платіж на погашення тіла кредиту відповідач здійснив у розрахунковий період з 18.10.2016 по 14.11.2016.

Оскільки АТ "ПУМБ" здало до поштового відділення позов 21 жовтня 2019 року, то строк позовної давності не пропущено ним лише відносно вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором (тіла кредиту та процентів), які підлягали погашенню відповідачем після 21 жовтня 2016 року, але були не погашені.

Тобто посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск банком строку позовної давності є обґрунтованим лише щодо вимог про сплату заборгованості за тілом кредиту та процентами, які підлягали погашенню у термін до 21 жовтня 2016 року.

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 732,58 грн (364,03 грн + 368,55 грн) та процентами 16,02 грн у межах трирічного строку позовної давності.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовом та доданими до нього доказами, відповідач ОСОБА_1 не отримав, що підтверджується наявним у справі поштовим конвертом, який повернувся суду першої інстанції з відміткою причин повернення «за закінченням строку зберігання». Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 не мав можливості скористатись правом подання відзиву на позовну заяву, а також подати суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, яку він включив до змісту апеляційної скарги.

В частині вимог про стягнення неустойки, апеляційний суд зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

У постанові від 06.11.2013 у справі №6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини 2 статті 258 ЦК України, дійшов висновку про те, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Доказів укладання договору про збільшення строку позовної давності, який підлягає застосуванню до вимог про стягнення неустойки позивач до суду не надав.

Разом з тим, у позовній заяві банк просить стягнути з відповідача на свою користь штрафні санкції за період з 15.10.2016 по 14.11.2016, 15.11.2016 по 14.12.2016, 15.12.2016 по 15.01.2017 та з 16.01.2017 по 16.01.2017. Так само до суми неустойки банком включено витрати (без зазначення конкретного розміру), начебто здійснені ним як плату за вчинення виконавчого напису, докази проведення яких в матеріалах справи відсутні.

Оскільки з позовом про стягнення заборгованості, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, штрафні санкції, АТ «ПУМБ» звернувся до суду 21 жовтня 2019 року, тобто поза межами річного строку позовної давності для вимог про стягнення штрафних санкцій, то в цій частині позовних вимог слід також відмовити.

Підлягають залишенню без задоволення і вимоги банку в частині стягнення комісії.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі N 524/5152/15-ц (провадження N 61-8862сво18) сформовано правовий висновок такого змісту: "Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику".

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення кредитного договору від 14 січня 2014 року №GP 5860310 про сплату позичальником на користь банку комісії не відповідає вимогам закону, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в договорі не визначено, що які саме послуги включає «комісія за обслуговування кредиту».

Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають, а висновок суду першої інстанції про задоволення цих вимог ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ «ПУМБ» підлягають задоволенню частково на суму 748,60 грн (заборгованості за тілом кредиту 732,58 грн та 16,02 грн процентів за користування ним), то з відповідача на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Так, банком понесені витрати по сплаті судового збору в сумі ?1981 грн й заявлено до стягнення 46910,22 грн, тоді як апеляційним судом задоволено позовні вимоги на суму 748,60 грн. Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 30,65 грн (748,60/46910,22*1921)???.??

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 відповідно до ухвали суду про зменшення розміру судового збору з урахуванням його майнового стану, було сплачено за подання апеляційної скарги 720,40 грн (1/4 від суми, яку належало сплатити), то з позивача на його користь підлягає до стягнення 708,90 грн судового збору, а 2126,70 грн (3/4 належного до сплати судового збору), від сплати яких було звільнено відповідача, слід стягнути в дохід держави з позивача пропорційно до частини позовних вимог, в задоволенні яких банку відмовлено.

Неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитом за договором № GP-5860310 від 14.01.2014 в розмірі 748 грн 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 30,65 грн судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 708,90 грн судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» в дохід держави 2126,70 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин