Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 755/17770/18

провадження № 61-22834св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Комерційний Індустріальний Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватне підприємство «Мінераліз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бандуристого Руслана Сергійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року у складі судді

Винниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року акціонерне товариство «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - АТ «КІБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватне підприємство «Мінераліз» (далі - ПП «Мінераліза»), про стягнення заборгованості.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 23 серпня

2017 року між АТ «КІБ» та ПП «Мінераліз» було укладено договір № 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком, відповідно до умов якого максимальний ліміт овердрафту встановлено у розмірі 5 000 000,00 грн зі строком користування коштами на протязі 30 календарних днів. 29 березня 2018 року між АТ «КІБ» та ПП «Мінераліз» було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою було збільшено максимальний ліміт овердрафту до

9 000 000,00 грн.

За умовами укладених в подальшому додаткових угод до договору за користування овердрафтом було встановлено відсоткову ставку у розмірі 22 % річних, а за порушення умов щодо максимального 30 денного періоду безперервного користування овердрафтом та/або кінцевого терміну повернення овердрафту було встановлено відсоткову ставку у розмірі 32 % річних з дня виникнення порушення до дня його усунення, кінцевим терміном користування овердрафтом є 22 серпня 2018 року.

З метою забезпечення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 23 серпня 2017 року між АТ «КІБ» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 49/17-П, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився перед позивачем за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами, які будуть укладені до нього у майбутньому у повному обсязі.

За умовами укладеного договору ОСОБА_1 зобов`язався нести солідарну відповідальність за невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

Розмір заборгованості за кредитом становить 1 812 279,90 грн та складається із: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 708 520,24 грн і заборгованості за простроченими процентами у розмірі 112 759,66 грн, яку позивач і просить стягнути з відповідача, як поручителя, на свою користь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КІБ» заборгованість за договором

№ 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком

від 23 серпня 2017 року у розмірі 1 812 279,90.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КІБ» судовий збір в сумі

27 184,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності невиконання боржником простроченого зобов?язання за договором № 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком, у зв?язку із чим станом на 13 лютого 2019 року утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя, як солідарного боржника згідно договору поруки, з урахуванням додаткових угод до нього.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бандуристого Р. С. задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року в частині стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ «КІБ» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КІБ» заборгованість за договором

№ 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком

від 23 серпня 2017 року в розмірі 1 708 520,24 грн.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 13 серпня 2019 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив зі наявності рішення господарського суду Рівненської області від 08 серпня

2019 року, що набрало законної сили, яким встановлено, що станом на день закінчення основного зобов?язання сума заборгованості за договором

№ 49/17 від 23 серпня 2017 року складає 1 708 520,24 грн. Вказана обставина відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, апеляційний суд вказав на незаконність їх нарахування після спливу визначеного договором строку кредитування.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бандуристий Р. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що Київським апеляційним судом було порушено процесуальний порядок розгляду клопотань та безпідставно відмовлено в зупиненні провадження у справі до вирішення іншої справи про визнання поруки припиненою.

Є несправедливим покладення на фізичну особу виконання в повному обсязі зобов?язань юридичних осіб, оскільки підписуючи договір поруки, ОСОБА_1 виходив із того, що працюючи на посаді генерального директора, він матиме змогу сприяти в погашення підприємством кредитної заборгованості. Проте з часом ОСОБА_1 втратив контроль над фінансовою ситуацією ПП «Мінераліз» та був звільнений.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до припинення поруки

ОСОБА_1 , оскільки саме з 24 квітня 2018 року у банка виникло право стягнення з відповідача заборгованості.

Доводи інших учасників справи

05 лютого 2020 АТ «КІБ»подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бандуристого Р. С. залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 13 серпня 2019 року, в незміненій його частині, та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бандуристого Р. С. на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що між 23 серпня 2017 року між АТ «КІБ» та ПП «Мінераліз» укладено договір № 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком, відповідно до умов якого

ПП «Мінераліз» встановлено максимальний ліміт авансового овердрафту у розмірі 5 000 000,00 грн зі сплатою процентів за користування овердрафтом у розмірі 22 % річних та строком користування коштами до 22 серпня 2018 року (далі по тексту - кредитний договір).

Додатковими угодами до кредитного договору № 49/17 від 23 серпня

2017 року, а саме: додатковою угодою № 1 від 29 березня 2018 року, № 2

від 16 квітня 2018 року, № 3 від 11 травня 2018 року, № 4 від 11 червня

2018 року, № 5 від 11 липня 2018 року, № 6 від 31 липня 2018 року, вносились зміни до кредитного договору, відповідно яких серед іншого змінювався графік зниження ліміту овердрафту, максимальний ліміт авансового овердрафту був збільшений та встановлений у розмірі 9 000 000,00 грн.

Позивач виконав свої договірні зобов`язання за кредитним договором, відкривши ПП «Мінераліз» поточний рахунок № НОМЕР_1 з авансуванням овердрафту в межах ліміту, передбаченим договором.

02 квітня 2018 року між ПАТ «КІБ» та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ 49/17-П, за умовами якого відповідач зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання у повному обсязі позичальником ПП «Мінераліз» зобов`язань за кредитним договором № 49/17 від 23 серпня 2017 року, додаткової угоди № 1 від 29 березня 2018 року, додаткових угод (договорів) до нього, що будуть укладені в майбутньому, згідно з яким позичальнику надається кредит на умовах авансового овердрафту в розмірі

9 000 000,00 грн строком до 22 серпня 2018 року зі сплатою процентів в розмірі 22 % річних з погашенням згідно умов кредитного договору та всіх додаткових угод (договорів) до нього.

11 травня 2018 року між АТ «КІБ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду

№ 1 до договору поруки № 49/17-П від 02 квітня 2018 року, яким внесено зміни до пункту 1.1. договору поруки.

11 липня 2018 року між АТ «КІБ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до договору поруки № 49/17-П від 02 квітня 2018 року, яким внесено зміни до пункту 1.1. договору поруки.

31 липня 2018 року між АТ «КІБ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 4 до договору поруки № 49/17-П від 02 квітня 2018 року, яким внесено зміни до пункту 1.1. договору поруки.

Відповідно до умов пункту 1.1. договору поруки № 49/17-П та укладених до нього додаткових угод, ОСОБА_1 зобов`язався в разі невиконання ПП «Мінераліз» взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 49/17

від 23 серпня 2017 року, виконати в повному обсязі кредитні зобов`язання та погасити наявну заборгованість та відсотки у строк до 22 серпня 2018 року включно.

У зв`язку із невиконанням позичальником ПП «Мінераліз» своїх зобов`язань за кредитним договором, 11 вересня 2018 року АТ «КІБ» на адресу ОСОБА_1 , як поручителя, направляло повідомлення-вимогу про негайне погашення заборгованості станом на 11 вересня 2018 року у розмірі 1 727 111,99 грн, яка була відповідачем проігнорована. Заборгованість не погашена.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08 серпня 2019 року, що набрало законної сили, було задоволено частково позов АТ «КІБ» до ПП «Мінераліз», товариства з обмеженою відповідальністю «Світовид», про стягнення заборгованості в сумі 1 821 279, 90 грн.

Стягнуто у солідарному порядку з ПП «Мінераліз» та ТОВ «Світовид» на користь АТ «КІБ» прострочену заборгованість за кредитом в сумі

1 708 520,24 грн.

Стягнуто з ПП «Мінераліз» на користь АТ «КІБ» 12 813,91 грн судового збору.

Стягнуто з ТОВ «Світовид» користь АТ «КІБ» 12 813,91 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 112 759,66 грн процентів відмовлено.

Вказаним рішенням встановлена та обставина, що станом на день закінчення основного зобов`язання сума заборгованості за кредитним договором

№ 49/17 від 23 серпня 2017 року складає 1 708 520, 24 грн.

Таким чином та обставина, що станом на день закінчення основного зобов`язання сума заборгованості за кредитом складає 1 708 520,24 грн в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України при розгляді даної справи доказуванню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

За нормою частини першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Приписами статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2662цс15).

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за договором, яку позичальник був зобов`язаний згідно з умовами договору повернути до 22 серпня 2018 року, має обчислюватися з моменту настання строку погашення такого зобов?язання.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що кошти згідно договору № 49/17 про надання авансового овердрафту за поточним рахунком надавались строком до 22 серпня

2018 року. Відповідно до умов пункту 1.1. договору поруки № 49/17-П та укладених до нього додаткових угод, ОСОБА_1 зобов`язався в разі невиконання ПП «Мінераліз» взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 49/17 від 23 серпня 2017 року, виконати в повному обсязі кредитні зобов`язання та погасити наявну заборгованість та відсотки у строк до 22 серпня 2018 року включно. Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , як поручителя є правильним, та відповідає вимогам закону.

Касаційна скарга банку не містить доводів щодо незгоди з висновком суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру заборгованості.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 13 серпня 2019 року, в нескасованій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 13 серпня 2019 року, в нескасованій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бандуристого Руслана Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року, в нескасованій його частині, та постанову Київського апеляційного суду

від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 13 серпня 2019 року, в нескасованій його частині, та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко