Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 466/2481/18

провадження № 61-48109св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство Міністерства оборони України «Готель «Власта»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Білінської Г. Б. від 26 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 06 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Власта» ( далі - ДП МОУ «Готель «Власта») про визнання недійсними наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказав, що 07 квітня 2017 року він був прийнятий на роботу на посаду першого заступника директора ДП МОУ «Готель «Власта».

Наказом від 22 грудня 2017 року № 53-Р «Про скорочення» скорочено посаду першого заступника директора з 28 лютого 2018 року.26 грудня 2017 року був виданий наказ № 55-Р «Про попередження про заплановане звільнення», з яким його належним чином не було ознайомлено. Наказом від 09 березня 2018 року № 20-К «Про звільнення» його звільнено з посади 12 березня 2018 року.

Оскільки підписувати накази, розпорядження на підприємстві може лише уповноважений керівник, а станом на 15 січня 2018 року особа, яка видала оспорювані ним накази - тимчасово виконуючий обов'язки директора (далі - т.в.о. директора) ДП МОУ «Готель «Власта» Адамчук С. М. не був уповноваженою особою керівника підприємства, ці накази видані всупереч вимогам трудового законодавства. Окрім цього, із наказом про звільнення він не був належним чином ознайомлений, йому не була запропонована інша посада на підприємстві.

За таких обставин позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора ДП МОУ «Готель «Власта» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; визнати недійсним наказ від 22 грудня 2017 року Л733-Р «Про скорочення»; визнати недійсним наказ від 26 грудня 2017 року МУ5-Р «Про попередження про заплановане звільнення»; визнати недійсним наказ від 09 березня 2018 року № 20-К «Про звільнення»; визнати недійсним запис № 26 від 12 березня 2018 року у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку зі скороченням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, поновити його на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 6 209,93 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю порушень роботодавцем чинного законодавства при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, а також підстав для визнання оспорюваних наказів недійсними. Відповідач надав суду належні докази на підтвердження виконання обов`язку щодо персонального попередження позивача про наступне вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Матеріали справи містять відомості щодо законності призначення Адамчука С. М. на посаду т.в.о. директора ДП МОУ «Готель» Власта».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності відповідний відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, т.в.о. директора ДП МОУ «Готель «Власта» Адамчук С. М. не був уповноваженою особою керівника підприємства на видачу оскаржуваних наказів, а тому вони є незаконними. Свідок ОСОБА_3 надала суду суперечливі показання щодо відмови позивача у ознайомленні з наказом про звільнення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 грудня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника ДП МОУ «Готель» Власта» з 07 квітня 2017 року по 12 березня 2018 року (а.с. 7, 50).

Т.в.о. директора ДП МОУ «Готель» Власта» Адамчук С. М. призначений на посаду наказом Міністерства оборони України № 42-ДП від 10 листопада 2017 року (а.с. 48).

22 грудня 2017 року т.в.о. директора ДП МОУ «Готель» Власта» Адамчук С. М. видав наказ від 22 грудня 2017 року № 53-Р «Про скорочення», який обґрунтований необхідністю внутрішньої оптимізації фінансових ресурсів і підвищення економічного стану готелю, поліпшення надання послуг, забезпечення працівників гідною заробітною платою, зменшенням заборгованості та фінансовими зобов'язаннями (а.с. 8-9).

Перед видачею наказу складено техніко-економічне обґрунтування необхідності проведення скорочення чисельності працівників, у якому зазначалось, що посада першого заступника директора є дублюючою і не несе впливу на зміну рівня роботи підприємства (а.с. 62-63).

26 грудня 2017 року відповідач видав наказ № 55-Р «Про попередження про заплановане звільнення» (а.с. 66-67). Вказаний наказ був усно доведений до відома ОСОБА_1 10 січня 2018 року шляхом зачитування, оскільки останній відмовився отримати копію наказу, про що було складено відповідні акти (а.с. 68-70).

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 . Та ОСОБА_4 показали, що дійсно були присутніми при тому, як ОСОБА_1 був зачитаний наказ про його скорочення, запропонована вільна посада двірника, від якої той відмовився, про що був складений та підписаний свідками відповідний акт.

Наказом № 20-К від 09 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Зміст наказу доведено до відома ОСОБА_1 12 березня 2018 року шляхом вручення його копії (а.с. 71).

Наказом № 27-Р від 12 березня 2018 року «Про внесення змін до штатного розпису» із штатного розпису виведено посаду першого заступника директора підприємства (а.с. 72-73).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Належним чином оцінивши вказані докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у ДП МОУ «Готель» Власта» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, шляхом скорочення штату, що стали підставою для вивільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Позивач був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення та від переведення на іншу роботу відмовився.

При звільненні за частиною першою статті 40 КЗпП України діють переваги на залишення на роботі, що встановлено статтею 42 КЗпП України. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівників, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять усі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу у відділенні як відокремленому підрозділі підприємства.

Враховуючи, що наказом № 27-Р від 12 березня 2018 року «Про внесення змін до штатного розпису» із штатного розпису виведено єдину посаду першого заступника директора підприємства, підстав для застосування переважного права залишення на роботі позивача не було.

Доводам позивача про відсутність у т.в.о. директора ДП МОУ «Готель «Власта» Адамчуку С. М. повноважень на видачу оскаржуваних наказів судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка, зокрема зазначено, що матеріали справи містять належні і допустимі докази наявності у останнього вказаних повноважень та його призначення на посаду, а саме наказ Міністерства оборони України № 42-ДП від 10 листопада 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара