Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 552/6476/16-ц

провадження № 61-39808св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Київського районного суду м. Полтави у складі судді Васильєвої Л. М. від 15 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,

від 02 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 24 лютого 2006 року між закритим акціонерним товариством «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

28 050 доларів США під 11 % річних за користування коштами на строк до

23 лютого 2021 року. На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.

Позивач посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 14 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмір 19 698,87 доларів США, яка складається з: 17 119,72 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 579,15 доларів США - заборгованість за процентами, яку банк просив стягнути з позичальника та поручителя у солідарному порядку.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15 грудня 2017 року провадження у справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 закрито у зв`язку зі смертю останнього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належного розрахунку заборгованості, з якого б вбачалось період нарахування відсотків та їх розмір, а відтак і встановити обсяг зобов`язань між сторонами. Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок лише містить загальну суму боргу відповідача за кредитним договором. Будь-яких інших доказів на підтвердження заборгованості надано не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за неможливе ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором за відсутності розрахунку. При цьому зазначив, що на вимогу суду апеляційної інстанції банком не надано належний розрахунок заборгованості, отже суди позбавлені можливості з`ясувати період нарахування відсотків та їх розмір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій установивши виконання банком своїх обов`язків за кредитним договором, надання відповідача кредитних коштів, безпідставно відмовили у стягненні заборгованості за кредитом. При цьому незгода із наданим банком розрахунком заборгованості не може бути підставою для відмови у позові, суд не позбавлений можливості самостійно визначити розмір заборгованості, враховуючи, що на вимогу суду першої інстанції було надано оригінали договорів. Крім того, не погоджуючись із розрахунком заборгованості, відповідач не надала власного розрахунку, не спростувала повернення кредиту у повному обсязі. При цьому відповідачем здійснювалося погашення заборгованості, укладено додатковий договір до кредитного договору, що свідчить про визнання нею наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього ж суду від 18 березня

2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 лютого 2006 року між ЗАТ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі

28 050 доларів США під 11% річних, строком повернення до 23 лютого

2021 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.

24 лютого 2016 року сторони уклали додатковий договір до кредитного договору, яким внесли зміни, зокрема, щодо розміру фіксованої процентної ставки на період з 24 лютого до 23 липня 2016 року з 11% річних до 5% річних. Сторони домовились що на період з 24 серпня 2016 року до повного виконання боргових зобов`язань буде використовуватись процентна ставка 11% річних.

Відповідно до наданого ПАТ «ОТП Банк» розрахунку, у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договором, станом на

14 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмір 19 698,87 доларів США, яка складається з: 17 119,72 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 579,15 доларів США - заборгованість за процентами.

Ухвалою суду першої інстанції від 23 червня 2017 року було призначено судово-економічну експертизу, однак її не проведено через ненадання сторонами додаткових матеріалів.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Безспірно встановивши, що банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі

28 050 доларів США за умовами кредитного договору від 24 лютого 2006 року, апеляційний суд у порушення статей 263-265, 367, 382 ЦПК України належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам здійсненню їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

При цьому апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів

ОСОБА_1 не оспорювався, заборгованість за кредитом частково сплачувалася та через 10 років, а саме 24 лютого 2016 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору від 24 лютого 2006 року, що свідчить про визнання відповідачем наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Крім того, відповідачем лише заперечувався заявлений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростувала, не надала власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Більш того, на вимогу експерта відповідач не надала додаткові документи, чим в певній мірі унеможливила проведення судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 23 червня 2017 року (а. с. 112, 116).

Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, зазначені у ньому суми заборгованості з тіла кредиту та відсотків є недоведеними, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі.

Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування відсотків за користування кредитними коштами та їх розмір.

Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, зокрема, суд установивши, що відповідачу був наданий кредит у розмірі 28 050 доларів США, не мотивував, чому залишок заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17 119,72 доларів США не може бути стягнутий з відповідача.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально підійшов до вирішення спору, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович