Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 314/2398/15-ц

провадження № 61-18411св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний

банк «ПриватБанк»,

позивач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 травня 2019 року, ухвалене в складі судді Кофанова А. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «Приват Банк») про захист прав споживача, визнання договорів недійсними.

Позов обґрунтував тим, що між ним та АТ КБ «ПриватБанк» 10 квітня 2006 року укладено кредитний договорів № ZPVLGК00000021 на суму 137 612,50 грн. Вважав, що відповідач, при укладенні договору, не надав повну інформацію про умови та інші обставини, які стосуються договору, відповідно до положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативних актів Національного Банку України.

Крім того, банк не включив у договір детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача із вказівкою ефективної процентної ставки та не зазначив дату видачі кредиту. Стверджував, що тим самим відповідач приховав від нього, як позичальника, повну та об`єктивну інформацію щодо кредитного договору, чим ввів його в оману.

Також зазначав, що зміст кредитного договору суперечить вимогам законодавства України і містить несправедливі умови, зокрема, щодо страхування, розкриття банківської таємниці, та права банку збільшувати процентну ставку.

Просив суд визнати недійсними укладені з відповідачем кредитний договір від 10 квітня 2006 року № ZPVLGК00000021 та договір іпотеки від 10 квітня 2006 року.

22 березня 2016 року АТ КБ «Приват Банк» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Зустрічний позов АТ КБ «Приват Банк» мотивувало тим, що за кредитним договором № ZPVLGК00000021, який укладено між банком та

ОСОБА_1 10 квітня 2006 року терміном до 08 квітня 2016 року, ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 137 612,50 грн. Унаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем, станом на 24 лютого 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 962 021,19 грн, яка складається із: 110 760,30 грн - заборгованості за кредитом; 290 808,36 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 39 069,60 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом; 521 382,93 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Посилаючись на порушення своїх прав, банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2006 року у розмірі 962 021,19 грн.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 вересня 2016 року зустрічний позов АТ КБ «ПриватБанк» об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 10 квітня 2006 року № ZPVLGК00000021, укладений між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та

ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 10 квітня 2006 року між

ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Тиханською С. Я., зареєстрований в реєстрі № 552.

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що банк, під час укладання спірного кредитного договору, приховав від позивача повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки за кредитним договором, а також інших суттєвих умов, чим ввів позивача в оману. Враховуючи, що сам кредитний договір розроблявся відповідачем, і всі вказані недоліки у визначені його умов здійснені виключно на користь відповідача, суд дійшов висновку, що укладення спірного кредитного договору позивачем було здійснено під впливом обману з боку відповідача.

Пославшись на положення, викладені в абзаці першому частини першої

статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору № ZPVLGК00000021 від 10 квітня 2006 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Пославшись на вимоги частини другої статті 548 ЦК України, суд вказав про те, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню та дійшов висновку, що договір іпотеки, укладений сторонами 10 квітня 2006 року, згідно якого позивач в забезпечення зобов`язань за кредитним договором передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 , також має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності до вимог первісного позову, суд виходив із того, що перебуваючи під впливом обману, позивач об`єктивно не міг дізнатися про порушення своїх прав до травня 2015 року, коли звернувся за правовою допомогою, а тому строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними відмовлено.

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з інших правових підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що на момент укладення спірного кредитного договору позивач не наводив зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої зобов`язання за цим договором з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом; будь-яку іншу інформацію щодо форм кредитування та відмінностей між ними ОСОБА_1 мав можливість отримати до підписання договору або відмовитись від його підписання у разі ненадання йому такої інформації, але цього не зробив. Належні та допустимі докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених фактичних обставин, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання недійсним спірного кредитного договору, а, відповідно, були відсутні правові підстави для визнання недійсним і договору іпотеки, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору, як похідних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції відмовив банку у задоволенні зустрічного позову про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки визнав цей договір недійсним.

Натомість апеляційний суд виходив з того, щодо частини заборгованості у розмірі 116 453,44 грн що утворилась станом на 13 березня 2009 року, та в рахунок якої за рішенням суду у 2010 році було звернуто стягнення на предмет іпотеки, необхідно відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої просив ОСОБА_1 у суді першої інстанції, через свого представника ОСОБА_2 .

Щодо нарахування заборгованості, яка утворилася після 13 березня 2009 року, суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), вказав, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Кредитор в такому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,

АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 116 453, 44 грн та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання договорів недійсними, а тому в силу вимог статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі по тексту у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Вільнянського районного суду Запорізької області.

У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що рішення в частині відмови у задоволенні позову банку ухвалено внаслідок неповного з`ясування фактичних обставин справи. Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності.

Стверджує, що суд не врахував ту обставину, що відповідач за зустрічним позовом здійснював платежі за укладеним договором після 2009 року, зокрема, 24 червня 2010 року, 25 червня 2010 року, 27 серпня 2012 року,

27 грудня 2013 року, що підтверджено розрахунком заборгованості наявним у матеріалах справи та свідчить про переривання строку позовної давності .

Посилаючись на ту обставину, що рішення суду від 30 червня 2010 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки не виконано, стверджує, що суд безпідставно відмовив у стягненні тіла кредиту, процентів, комісії та пені, що були нараховані до 30 червня 2009 року.

Просить застосувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1080цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року № 921/107/15-г (провадження № 12-117гс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просив залишити без задоволення касаційну скаргу банку, вважаючи доводи банку безпідставними та такими, що суперечить практиці Верховного Суду.

Просив врахувати, що висновком експерта, не підтверджено наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 квітня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ZPVLGК00000021, згідно із яким останній отримав кредит готівкою у розмірі 137 612,50 грн, строком до 08 квітня 2016 року.

10 квітня 2006 року в забезпечення виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки щодо квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2010 року у справі № 2-76/2010 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) банком, у рахунок погашення заборгованості, що утворилась за кредитним договором станом на 13 березня 2009 року у розмірі 116 453,44 грн, яка складається із: 107 476,85 грн заборгованості за кредитом, 6 950,18 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 868,05 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 158,36 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Рішення суду від 30 червня 2010 року набрало законної сили та є чинним, однак не виконано.

Згідно розрахунку банку станом на 24 лютого 2016 року заборгованість за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 10 квітня 2006 року складає 962 021,19 грн, з яких: 110 760,30 грн заборгованість за кредитом; 290 808,36 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 39 069,60 грн заборгованість з комісії за користування кредитом; 521 382,93 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає не в повній мірі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»)

глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

(стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 2.3.7 кредитного договору, банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 1.1 даного договору, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет застави, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3.

Згідно з вимогами кредитного договору, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк,

АТ КБ «ПриватБанк» використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який у 2010 році задовольнив позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк».

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Кредитор в такому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої

статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 04 липня 2018 року у справ № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Отже, постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову

АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості (процентів та пені) за кредитним договором після зміни строку кредитування, є законною та обґрунтованою.

Щодо вимог про стягнення заборгованості, яка утворилася до зміни строку кредитування, касаційний суд зазначає наступне.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду у свій постанові від 04 липня

2018 року у справ № 310/11534/13-ц (провождения № 14-154цс18) дійшла висновку, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що рішення суду від 30 червня

2010 року у справі № 2-76/2010 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кредитора права вимагати стягнення із боржника заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 116 453,44 грн нарахованої станом на 13 березня 2009 року, тобто на час пред`явлення вимоги про дострокове виконання кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову банку у цій частині, поданого до суду у березні 2016 року, апеляційний суд застосував наслідки спливу строку позовної давності, вважаючи, що про їх застосування в суді першої інстанції просив ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 .

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Однак, відповідач за зустрічним позовом або його представник в суді першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності за позовом АТ КБ «ПриватБанк» не подавали та такі заяви в матеріалах справи відсутні.

Отже у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для застосування положень статті 267 ЦК України та висновки апеляційного суду в цій частині, є помилковими.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права при застосуванні наслідків спливу строку позовної давності за відсутності відповідної заяви відповідача, тому оскаржувана постанова в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, що утворився за кредитним договором станом на 13 березня 2009 року у розмірі 116 453,44 грн, що складається із: 107 476,85 грн заборгованості за кредитом, 6 950,18 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 868,05 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 158,36 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким частково задовольнити зустрічний позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та стягнути борг у розмірі 116 453,44 грн, що утворився за кредитним договором станом на 13 березня 2009 року.

Постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні зустрічного позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення іншої частини заборгованості, підлягає залишенню без змін.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо необхідності врахування висновку експерта, підлягають відхиленню, оскільки апеляційний суд, дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при призначенні судової-економічної експертизи.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-76/2010 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлено, що станом на

13 березня 2009 року розмір заборгованості за кредитним договором

від 10 квітня 2006 року становить 116 453,44 грн і вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо судових витрат

При подачі касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплачено 3 493,60 грн судового збору в межах оспорюваної суми 116 453, 44 грн.

Оскільки касаційна скарга у вказаній частині задоволена, то судовий збір в сумі 3 493, 60 грн необхідно стягнути із ОСОБА_1 на користь банку.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилась станом на 13 березня 2009 року, у розмірі 116 453,44 грн скасувати.

Зустрічний позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ZPVLGК00000021 від 10 квітня 2006 року, яка утворилась станом на

13 березня 2009 року, в розмірі 116 453,44 грн.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 493,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович