ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 квітня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/8099/18

Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/607/20

Чернігівський апеляційний суд у складі :

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,

час проголошення судового рішення - 11 год 30 хв.,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 10 лютого 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою, який зареєстровано 06 листопада 1999 року відділом РАЦС по місту Світловодськ Світловодського МРУЮ у Кіровоградській області, мотивуючи заявлені вимоги тим, що спільне сімейне життя з відповідачкою не склалось, шлюбні стосунки фактично припинились і перебування у шлюбі носить формальний характер.

Рішенням від 10 лютого 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова позовні вимоги задовольнив. Розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 06 листопада 1999 року відділом РАЦС по місту Світловодськ Світловодського МРУЮ у Кіровоградській області, актовий запис № 294. Стягнув з відповідачки на користь ОСОБА_1 704,8 грн судового збору та 4 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження наданих у справі доказів та з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також відповідачка просила відстрочити їй сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було надано достатнього строку для примирення подружжя, також не було встановлено таких обставин, як можливості спілкування сторін, існування на утриманні неповнолітніх дітей та місце проживання сторін.

Відповідачка зазначає, що суд, визначаючи термін для примирення один місяць, не вислухав позицію сторін стосовно достатнього часу для примирення, та не взяв до уваги тимчасовий виїзд за кордон у період примирення.

Указує, що, маючи обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності судді Требух Н.В. у справедливому розгляді справи, вона заявляла відвід судді, оскільки останньою систематично порушувались її права. Так, вона випадково дізналась, що розгляд справи призначено на 10 лютого 2020 року. Крім цього, після подання в порядку ст. 193 ЦПК України зустрічної позовної заяви вона просила надати їй відомості про призначення підготовчого засідання та вказати дату його проведення, проте її клопотання були проігноровані судом.

Клопотання про відстрочення сплати судового збору було вирішено апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 20 березня 2020 року, клопотання задоволено, ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скаргу у розмірі 1057,2 грн до ухвалення судового рішення у даній справі.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався. У наданій до апеляційного суду заяві ОСОБА_1 , вважаючи апеляційну скаргу необґрунтованою, наголошував на тому, що за майже дворічний строк розгляду справи жодним з подружжя не вчинялось ніяких дій для збереження шлюбу, а неодноразове звернення відповідачки з апеляційними скаргами та заявлення відводів суддям є лише затягуванням розгляду справи, у зв`язку з чим такі дії ОСОБА_2 визнавались зловживанням процесуальними правами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторони спільні подружні відносини припинили, шлюбних стосунків не підтримують, примирення між подружжям у наданий судом місячний термін не відбулось.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1999 року, який зареєстрований відділом РАЦС по місту Світловодськ Світловодського МРУЮ у Кіровоградській області, актовий запис № 294 (т. 1 а.с. 5). Від шлюбу мають неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 9).

В обґрунтування своїх вимог про розірвання шлюбу ОСОБА_1 зазначав, що спільне життя з відповідачкою не склалося через різні погляди на життя, у кожного з них свої інтереси та своє життя, у зв`язку з чим вони втратили взаємні почутті любові та довіри один до одного. Сімейно-шлюбні відносини з дружиною припинені, неодноразові спроби зберегти шлюб позитивних результатів не дали.

Положеннями ст. 112 СК України та роз`ясненнями п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 визначено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суд повинен повно та всебічно з`ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати інші обставини життя подружжя.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Виходячи зі змісту наведених норм та проаналізувавши наявні у справі докази, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість подальшого збереження шлюбу між сторонами, оскільки судом на час розгляду справи з`ясовані фактичні взаємини сторін, зокрема те, що чоловік не має наміру спільно проживати з дружиною, а фактичні шлюбні відносини подружжя припинило. Наведені обставини не спростовуються і заявою відповідачки, поданою до суду першої інстанції, в якій вона вказала, що чоловік має стосунки з іншою жінкою (т. 2 а.с. 16-17).

Висновки суду про неможливість збереження шлюбу підтверджуються й тією обставиною, що судом за клопотанням відповідачки надавався місячний строк для примирення, проте позитивних результатів щодо відновлення сімейних стосунків та подальшого примирення сторін не дав.

Крім цього, ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції та не представлено апеляційному суду належних доказів наявної можливості подальшого спільного життя подружжя і збереження шлюбу, що є основним питанням, яке має з`ясувати суд в ході розгляду справ даної категорії. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 56 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Отже, враховуючи наведені норми, у разі задоволення апеляційної скарги за наявності відносин, що існують на даний час між сторонами, таке право ОСОБА_1 буде порушено.

Є безпідставними посилання ОСОБА_2 про надання районним судом недостатнього строку для примирення з огляду на таке.

За змістом ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, задовольнивши заяву ОСОБА_2 про надання строку для примирення та надавши сторонам місячний строк для примирення, який вважав достатнім для вжиття відповідачкою заходів для примирення, правильно послався на тривалий час перебування справи в суді (з 20 серпня 2018 року), що, на переконання апеляційного суду, свідчить про те, що сторони мали достатньо часу для відновлення сімейних стосунків, чого не відбулось й після спливу місячного строку для примирення. Позивачем як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду справи не надавалось жодних заяв чи клопотань з приводу його наміру спільно проживати з дружиною, отже надання більш тривалого строку для примирення могло б стати ще довшим затягуванням судового розгляду.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення через твердження скаржника про порушення судом першої інстанції процесуальних норм з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 14-15). Підготовче засідання у справі було призначено на 22 жовтня 2018 року.

03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою на ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1 а.с. 23-24), яка постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року була залишена без задоволення, а ухвала суду - без змін (т. 1 а.с. 69-71).

У подальшому відповідачка неодноразово зверталась з апеляційними скаргами на ухвалу про відкриття провадження у справі від 20 березня 2018 року, а саме, 19 лютого, 29 березня та 10 травня 2019 року (т. 1 а.с. 100-101, 133-135, 179-181).

Ухвалами Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, 15 квітня 2019 року та 20 травня 2019 року подання ОСОБА_2 апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження у справі визнавалось зловживанням процесуальними правами, тому до відповідачки застосовувались заходи процесуального примусу у вигляді штрафу (т. 1 а.с. 112-113, 147-150, 188).

19 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини доходів (т. 1 а.с. 232-234). Ухвалою від 11 липня 2019 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 238-239).

13 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала до районного суду заяву про застосування заходів примирення (т. 2 а.с. 16-17), розглянувши яку, Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалою від 16 вересня 2019 року зупинив провадження у цивільній справі до закінчення строку для примирення - до 17 жовтня 2019 року (т. 2 а.с. 20).

27 вересня 2019 року відповідачка подала апеляційну скаргу на ухвалу суду про зупинення провадження у справі (т. 2 а.с. 28-29). Ухвалою Чернігівського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 було закрито (т. 2 а.с. 48-49).

За положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ст.ст. 43, 49 ЦПК України, і повинні здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідачкою чотири рази подавалась апеляційна скарга на ухвалу про відкриття провадження у справі, і такі дії особи апеляційним судом неодноразово визнавались зловживанням процесуальними правами із застосуванням до останньої заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Неодноразові заяви ОСОБА_2 про відвід судді, у відповідності зі ст. 36 ЦПК України, залишались без задоволення через їх безпідставність.

Такі дії заявниці, на переконання колегії суддів, не свідчать про її добросовісне користування процесуальними правами, оскільки були спрямовані на затягування розгляду справи та суперечать завданням цивільного судочинства, передбаченим ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Указуючи в апеляційній скарзі на те, що судом систематично та неодноразово порушувались її права, ОСОБА_2 конкретно не зазначає, які докази вона була позбавлена можливості через це надати або які процесуальні дії це унеможливило. Як свідчать матеріали даної цивільної справи, правом на подання відзиву на позов відповідачка не скористалась, на нові докази щодо предмету спору в суді першої інстанції не посилалась, до апеляційної скарги їх не долучала, нових клопотань щодо предмету спору, крім посилань на замалий, на її думку, строк для примирення, не заявляла.

Отже суд першої інстанції, розглянувши спір по суті, урахував завдання цивільного судочинства, яким є справедливе та своєчасне вирішення спору по суті, а також посилання сторони позивача на зловживання відповідачкою процесуальними правами через неодноразові оскарження в апеляційному порядку процесуальних ухвал районного суду.

Ураховуючи наведені вище обставини у сукупності, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 березня 2020 року ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1057,2 грн до ухвалення рішення у справі.

Оскільки апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду - без змін, відповідно до вищенаведених правил належить стягнути з ОСОБА_2 на користь держави у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 1057,2 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2020 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 1 057 (одну тисячу п`ятдесят сім) грн 20 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 07 квітня 2020 року.

Головуюча: Судді: