Справа № 369/9099/18

Провадження № 2/369/1227/20

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Білогородська сільська рад Києво-Святошинського району Київської області про позбавлення права на часту у майні шляхом знесення нежитлової будівлі гаража та забезпечення протипожежних, санітарних і будівельних норм,

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить Ѕ частина нежитлової будівлі гаражу по АДРЕСА_1 . Інша частина належить відповідачу. Даний гараж є неподільним, а спільне користування ним є неможливим через постійні сварки. Будь-яку угоду про спільне користування вони не укладали, а відповідач одноосібно користується цим приміщенням, в тому числі і його частиною. Вказав, що даний гараж побудований з грубим порушеннями санітарних та протипожежних норм, зокрема біля гаражу не встановлено пожежний щит з інструментами, ящик з піском, відсутні вогнегасники, обладнано проводку з порушенням протипожежних вимог, лампи не закриті захисними плафонами, взимку відповідач застосовує відкриті опалювальні прилади, які можуть викликати загоряння, тощо. Гараж знаходиться поблизу його місця проживання та відпочинку, заважає виходу та обслуговування його частини будинку. Вихлопні гази, шум, запах бензину не дають ні йому, ні його родині спокійно проживати та відпочивати в будинку, унеможливлює проїзд пожежної машини або швидкої допомоги, іншої спецтехніки. Ворота гаражу відкриваються на землі загального користування, що є самовільним зайняттям земель загального користування, та заважають йому, його родині та пішоходам, порушено безпечний виїзд автомобіля з гаражу без ризику зіткнення з проїжджаючими автомобілями. Порушена відстань до сусіднього паркану, за яким ростуть дерева і рослини, а тінь від гаражу відкидає тінь і заважає нормальному росту рослин. Сам гараж побудований поблизу червоної лінії, там наявні підземні комунікації, що перешкоджає проїзду спецтехніки. У подальшому він заборонятиме відповідачу обслуговувати стіну будови, оскільки вона знаходиться в проході до будинку. Вказав, що хотів демонтувати гараж, але відповідач чинить перешкоди. У добровільному порядку вирішити спірне питання не можуть, тому вважає своє право порушеним.

На підставі ст.ст.364, 390-394, 1212, 1213 ЦК України просив суд позбавити ОСОБА_3 права на частку у спільному майні та зобов`язати його забезпечити протипожежні, санітарні і будівельні норми шляхом: зобов`язання ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 знести Ѕ частину, належну ОСОБА_1 , гаражу по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 знести Ѕ частину, належну ОСОБА_3 , гаражу по АДРЕСА_1 .

У підготовчому судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 подав відзив. Не погоджуючись з позовом вказав, що позивачу належить на праві власності 3/8 частини, а йому належить 5/8 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Виділ часток в натурі не здійснювався. Вони успадкували дане майно від своїх батьків. Спірний гараж побудований ще в 1984 році до того як вони успадкували майно. У позові ОСОБА_1 посилається на нормативні акти, які не діють на даний час, та просив суд фактично припинити право власності відповідача на частку в майні - гаражу. Але не вказав, не вніс на депозитний рахунок суду коштів у якості компенсації за частку в майні. Не долучив доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення протипожежних, санітарних норм, тощо, не довів порушення його права. Просив відмовити в задоволенні позову та вирішити питання про стягнення судових витрат.

06 листопада 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач ОСОБА_1 зазначив, що відзив поданий з порушенням строків, тому справу слід вирішувати без відзиву та доданих до нього копій. Всі порушення, які вказані у позові не відповідають ДБН 360-92 і дані норми є тотожними СНиП 2.07.01-89. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину він та відповідач є спадкоємцями майна померлого батька в рівних частинах і кому яка частина гаражу належить не має значення, оскільки предметом позову не є поділ майна в натурі, а надання йому дозволу на знесення гаражу, який є потенційною загрозою йому та членам його родини у разі настання непередбачуваних обставин, які вказані в позові. Також вважає, що нотаріус виготовив підроблене свідоцтво про право на спадщину за законом щодо частки спадкового майна, протиправно збудованого ОСОБА_3 , тому буде оскаржувати її дії до правоохоронних органів. Просив суд відмовити у прийнятті до розгляду відзиву.

Також сторони надали суду письмові пояснення сторін, заяв щодо зміни підстав або предмету позову, або будь-які інші заяви щодо уточнення позовних вимог, до суду не надходило.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали. Просили суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач та його представник проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представник Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримали. Вказали також, що гараж не відповідає будівельним, санітарним, протипожежним нормам, припинення права власності на нього не завдасть будь-якої шкоди співвласникам, інтересам громадянам; ними не надавалось дозволу і не встановлювала правила розташування гаражу даного гаражу, ворота гаражу відкриваються на землі загального користування, що вказує на самовільне зайняття землі запасу і комунальної власності , на вулиці наявні підземні комунікації і вони проходять поблизу гаражу, вільний доступ до них порушено.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 02 серпня 1997 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадковий житловий будинок площею 31,1 кв.м., зазначений літ.А, при ньому будівлі та споруди: гараж літ.Б, сарай літ.В, погріб під літ.В, огорожа №1-4.

20 вересня 2001 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 на 3/8 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадковий житловий будинок площею 31,1 кв.м., зазначений літ.А, при ньому будівлі та споруди: гараж літ.Б, сарай літ.В, погріб під літ.В, криниця І, огорожа №1-4.

20 вересня 2001 році державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на 3/8 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадковий житловий будинок площею 31,1 кв.м., зазначений літ.А, при ньому будівлі та споруди: гараж літ.Б, сарай літ.В, погріб під літ.В, криниця І, огорожа №1-4.

За ст.364 ЦК України, на яку посилається позивач у своєму позові, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Звертаючись до суду з позовом за даною нормою, позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження можливості припинення на частку в майні, вирішення питання про відшкодування компенсації вартості майна, не вніс грошових коштів на депозитний рахунок суду. З пояснень сторін встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, майно в натурі між співвласниками не ділилось, а між сторонами склався певний порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами. Тому підстави для задоволення позову за таких підстав суд не вбачає.

Також позивач посилався у позовні на наступні норми.

Відповідно до ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

За ст. 391, ст. 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Ст. 394 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв`язку із зниженням цінності цих об`єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

З наданого суду копії технічного паспорту на домоволодіння по АДРЕСА_1 вбачається, що станом на 17 жовтня 2007 року до складу домоволодіння був включений спірний гараж - 1984 року побудови. При цьому жодних поміток щодо самочинності побудови гаражу в технічному паспорті відсутні.

Сторонами не подано суду нового технічного паспорту на домоволодіння з іншими вихідними даними. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину вбачається, що гараж входив до складу спадщини ще на час її прийняття.

Ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ст. 152 ЗК України землевласник або землекористувач може вимагати усунення яких-небудь порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванні заподіяного збитку.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Лист Білогородської сільської ради №68/02-26 від 04 лютого 2019 року щодо підтримання позовних вимог суд до уваги не бере, оскільки жодних доказів радою не подано, а фактично переписано текст позовної заяви, без жодного обґрунтування своїх пояснень. Не повідомлено суд про неможливість подати такі докази та не заявлено клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні. Зокрема, у листі сільською радою стверджувалось про самовільність зайняття земельної ділянки, але без будь-якого обґрунтування яким чином встановлені ними такі обставини.

Згідно зі статтею 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, вказував на порушення його права володіння своїм майном. Але належних та допустимих доказів того, що відповідачем чиняться перешкоди в доступі до його домоволодіння суду не надав. Пояснення, що відповідачем зайнято землі загального користування, не можуть підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивач має довести порушення цим саме його права, а сільська рада, яка у своїх поясненнях продублювала позов в цій частині, жодних вимог до відповідача або до колишніх власників не заявляла, натомість надала суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. Оскільки позивач не довід належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, доступ до його домоволодіння забезпечений, оскільки між сторонами склався певний порядок користування, з позовними вимогами про поділ майна в натурі не звертався, суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Також суд при вирішенні спору враховує, що право власності набуте сторонами ще в 2001 році на підставі свідоцтв про право на спадщину, жодна сторін з того часу не оскаржувала правомірність їх видачі.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, особа має право просити суд не з будь-яким способом захисту, а лише таким, який передбачений законом.

ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів того, яким чином порушено його право на майно існуванням даного гаражу, який був побудований ще спадкодавцями, і у подальшому прийняття його в спадщину. А у разі виникнення спору щодо користування спільним майном, позивач має звернутись з відповідним позовом до суду.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Як на порушення своїх прав ОСОБА_1 також вказував на порушення ДБН. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували саме дані обставини. Дані обставини мають підтверджуватись лише відповідними доказами. Позивач обмежився лише власними поясненнями. Подані акти, постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не можуть бути достатніми для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між користуванням гаражем відповідачем, його будівництвом ще спадкодавцями та існуванням перешкод в користуванні саме на час вирішення справи.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, як саме порушуються відповідачем права позивача на майно чи які виникають перешкоди у його використанні. Сам по собі факт порушення ДБН не може слугувати беззастережним доказом порушення прав, якщо таке порушення відбулось ще до набуття позивачем права власності на земельну ділянку і після прийняття спадщини з 2001 року не оспорювалось.

Натомість з матеріалів справи вбачається та сторонами цього не спростовано, що склався певний порядок користування земельними ділянками і домоволодінням за наданими до суду правовстановлюючими документами.

За таких обставин, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом письмових доказів суд дійшов висновку про відмову з задоволенні позову, що відповідатиме обставинам справи та положенням матеріального закону.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача: Білогородська сільська рад Києво-Святошинського району Київської області про позбавлення права на часту у майні шляхом знесення нежитлової будівлі гаража та забезпечення протипожежних, санітарних і будівельних норм відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 10 березня 2020 року.

Суддя