Справа № 757/30496/15-ц

Провадження № 2/752/3371/20

У Х В А Л А

іменем України

04.03.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Власенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області та Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

у серпні 2015 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися у суд з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа - Президент України, про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду м. києва від 18 вересня 2015 року підсудність даної цивільної справи визначено Голосіївському районному суду м. Києва. (а.с. 46 т.1)

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року відкрито провадження у даній справі. (а.с. 49 т.1)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року дана позовна заява залишена без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 95)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа - Президент України, про відшкодування моральної шкоди. (а.с. 98)

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2016р. скасована ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 р., а дана справа в частині позовних вимог ОСОБА_1 направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції. (т. 1 а.с. 186)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 215)

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року скасована ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2016., а дана справа в частині позовних вимог ОСОБА_1 направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції. (т. 1 а.с. 247)

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 33, 84 )

Постановою Верховного Суду від 06 липня 2019 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 140)

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. Надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі в судове засідання не забезпечили явку своїх представників, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися судом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині позовних вимог до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області та Апеляційного суду Кіровоградської області, з наступних підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визначення підсудності відмовлено та в цей же день постановлено ухвалу, якою позивачам поновлено строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25 березня 2015 року і відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2015 року ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 , у відкритті касаційного провадження на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 травня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 липня 2015 року відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення підсудності було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року визнано неподаною та повернуто заявникам.

У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, та вказував, що такими процесуальними рішеннями було порушено його права та завдано моральну шкоду.

Відповідно до положень статей 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, крім того, однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Рішення суду і відповідні дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя, пов`язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної чи матеріальної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом, а отже і вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті скасованих у встановленому порядку судових рішень, суперечить закону.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналіз зазначених норм, свідчить, що спір про законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів від порушень із боку органів державної влади у публічно-правових відносинах, оскільки оскарженні позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя із застосуванням норм процесуального закону.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частині першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).

Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними, пов`язаних з розглядом судової справидій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Саме такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19), від 20 березня 2019 року у цивільній справі № 295/7631/17 (провадження № 14-655цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18-ц (провадження № 14-191цс19). Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/2843/15-ц (провадження № 61-1281св17).

Відповідно до пункту 1 частини 1 татті 255 ЦПК України суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити в частині позовних ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області та Апеляційного суду Кіровоградської області.

Керуючись ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Закрити провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області та Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа - Президент України, про відшкодування моральної шкоди в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області та Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа - Президент України, про відшкодування моральної шкоди.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: