Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 643/7215/16-ц

провадження № 61-17166св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Харківська міська рада, Виконавчий комітет Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

третя особа - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка Олега Володимировича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року у складі судді Сугачової О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка Олега Володимировича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Харківської міської ради (далі - ХМР), Виконавчого комітету ХМР, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») про встановлення факту проживання та визнання особи такою, що має право користування житловим приміщенням.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_9 , з яким він проживав в квартирі АДРЕСА_1 з 25 лютого 2015 року до дня смерті. Він сплачував разом з дідом житлово-комунальні послуги, надавав діду матеріальну допомогу, вони разом вели домашнє господарство та готували їжу. Після смерті діда він продовжує оплачувати житлово-комунальні послуги самостійно.

Позивач вказує, що оскільки він спільно проживав з ОСОБА_9 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вони вели спільне господарство, то в розумінні чинного законодавства він є членом його сім`ї.

26 квітня 2016 року позивач звернувся до відділу реєстрації місця проживання Московського району м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання в кв. АДРЕСА_1 , але отримав відмову у зв`язку із відсутністю документів, які б підтверджували право на проживання у цій квартирі.

Позивач зазначає, що до 28 жовтня 2016 року він мешкав у спірній квартирі.

Однак, рішенням Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 кв. АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_3 на склад сім`ї з шести осіб з правом перебування на квартирному обліку. 28 жовтня 2016 року за його відсутності невідомі особи самовільно вселилися в житло.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив встановити факт того, що він вселився як член сім`ї до діда, постійно проживав разом з ним та вів спільне господарство; визнати його таким, що набув право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним рішення Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 про видачу ордера на житлове приміщення від 12 травня 2016 року № 149247; визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що не мають права користуватися кв. АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_9 за життя не надавав згоду на реєстрацію місця проживання позивача у спірній квартирі, а факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за іншою адресою до часу смерті останнього унеможливлює визнання його таким, що набув права користування спірним житлом. Вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 про видачу ордера на житлове приміщення від 12 травня 2016 року № 149247 та визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що не мають права користуватися кв. АДРЕСА_1 , суд вважав не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Крячко О. В. подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка О. В. залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крячко О. В. подав до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

27 січня 2020 року від представника ОСОБА_5 - адвоката Ципліцького Д. О. на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка О. В. відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

05 лютого 2020 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Крижановського М. В. на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка О. В. відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 жовтня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 02 червня 1998 року дід позивача - ОСОБА_9 був зареєстрований та проживав у кв. АДРЕСА_1 .

Згідно з Довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку особовий рахунок був відкритий на ім`я дружини ОСОБА_9 - ОСОБА_10 . Крім того, в даній квартирі був зареєстрований та проживав їх син - ОСОБА_11 .

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року за позовом ОСОБА_9 ОСОБА_11 був визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Рішенням Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 двокімнатна кв. № 90 площею 30,1 кв. м. в буд. АДРЕСА_1 надана ОСОБА_3 на сім`ю з шести осіб (вона, сини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_6 ) зі збереженням права перебувати на квартирному обліку.

На підставі рішення Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 було видано ордер на жиле приміщення № 149247.

06 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Жилкомсервіс» з заявою про укладення договору найму.

10 липня 2016 року КП «Жилкомсервіс» повідомило позивачу про неможливість укладення з ним договору найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із смертю наймача цього житла.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 6 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), у редакції - чинній на момент звернення з позовом до суду ОСОБА_1 , встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

За правилом частини першої-другої статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Вказана правова позиція викладена в пункті 9 постановиПленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункту 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Також необхідно зазначити, відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 в спірній квартирі зареєстрований не був, до 26 квітня 2016 року був зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_5 .

Встановлено, що ОСОБА_9 не звертався з заявами про надання згоди на реєстрацію позивача в спірній квартирі.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 двокімнатна кв. № 90 площею 30,1 кв. м . в буд. АДРЕСА_1 надана ОСОБА_3 на сім`ю з шести осіб (вона, сини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_6 ) зі збереженням права перебувати на квартирному обліку.

На підставі рішення Виконавчого комітету ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 було видано ордер на жиле приміщення № 149247.

Відповідно до частини другої статті 58 ЖК Української РСР ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 за життя висловлював згоду на реєстрацію місця проживання онука у спірній квартирі, а, відтак, і на його вселення на постійній основі у вказане житлове приміщення.

При цьому визнання недійсним рішення виконкому ХМР від 28 квітня 2016 року № 284 про видачу ордера на житлове приміщення з мотивів, що ордер був виданий на зайняте приміщення, може мати місце, коли останнє було б зайнято правомірно. Доказів правомірного зайняття спірної квартири ОСОБА_1 не надав, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що при розгляді справ про виселення національні суди повинні проаналізувати пропорційність такого заходу (справа «Дакус проти України» рішення 14 грудня 2017 року; справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року).

Верховний Суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, дійшов висновку про відсутність порушення права на житло ОСОБА_1 , гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки збереження за ним права користування житлом або обов`язок держави на забезпечення його таким житлом, законом не передбачено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крячка Олега Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило