Номер провадження: 22-ц/813/1666/20

Номер справи місцевого суду: 513/870/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бучацька А.І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Маслову Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ

Процесуальний рух справи та позиції сторін в суді першої інстанції.

21 липня 2015 року до Саратського районного суду м. Одеси звернувся Сафір Ф.О. представник ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовною заявою про стягнення заборгованості, в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 40150,68 доларів США. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 14.03.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір НМІВАК 12770669, відповідно до якого відповідачу-1 було надано кредит у розмірі 8615,71 доларів США, строком до 13.03.2015 року, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором був укладений договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Станом на 10.06.2015 року у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідачем-1, заборгованість становить 40 150,68 доларів США (т.1, а.с.2-3).

Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року було вирішено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості задовольнити (т.1, а.с.100-102).

11 липня 2016 року ОСОБА_5 представник ОСОБА_1 звернувся до Саратського районного суду Одеської області із заявою про перегляд заочного рішення, в якій посилався на те, що під час розгляду справи перебував у відрядженні за межами України, тому повістку особисто не отримав, про день та час слухання справи не знав та не мав можливості з`явитися до суду, також вказував, що із заочним рішенням не згоден у частині нарахування заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту, вважає, що по справі необхідно призначити та провести судово-бухгалтерську експертизу з метою встановлення економічної доцільності нарахування штрафних санкцій та інших надбавок до основної суми кредиту, тому просив суд переглянути заочне рішення від 22 грудня 2015 року (т.1, а.с.123-124).

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 27.07.2016 року було скасовано заочне рішення від 22.12.2015 року та справу призначено до розгляду у загальному порядку (т.1, а.с.136-137).

Рішенням Саратського районного суду Одеської області (суддя Бучацька А.І.) від 11 жовтня 2018 року було вирішено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» солідарно заборгованість станом на 10 червня 2015 року за кредитним договором від 14 березня 2008 року у загальному розмірі 38 227,50 доларів США, що за курсом НБУ на 10.06.2015 року складає 808 893,69 гривень, а також судові витрати у розмірі 3654,00 грн (т.2, а.с.165-167).

Процесуальний рух справи та позиції сторін в суді апеляційної інстанції.

23 листопада 2018 року до Апеляційного суду Одеської області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 представника ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 11.10.2018 року, в якій апелянт просив суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було з`ясовано питання щодо збільшення суми основного боргу, не встановлено з яких підстав і в який момент відбулось збільшення розміру кредиту - істотної умови договору і чи має обґрунтоване право позивач збільшувати кредит та вимагати його повернення з відповідачів, окрім того, до позову долучене повідомлення позивача від 21.05.2015 року, яке зі слів позивача направлялось боржнику та поручителю, проте поручитель не отримував вказане повідомлення та в матеріалах справи відсутні належні докази, що засвідчують отримання такого повідомлення. Також апелянт посилається на ч.1 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його відповідальність. Єдиним письмових доказом, яким позивач підтверджує свої вимоги є розрахунок заборгованості, в якому вказано, що позивачем неодноразово в односторонньому порядку сума основного боргу - тіло кредиту збільшувалось; посада та особа, що підписала розрахунок заборгованості не вказана; окрім того, розрахунок не може встановлювати точну суму заборгованості, оскільки не є документом, що засвідчує рух коштів по рахунку, єдиним таким документом за даних обставин справи має бути виписка по рахунку, проте в матеріалах справи вона відсутня. Апелянт також зазначає, що позивачем не було надано до суду докази про отримання відповідачем-1 кредиту, тому встановити факт видачі, а також факт отримання кредиту не можливо (т.2, а.с.183-189).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Погорєлової С.О. від 22 грудня 2018 року було відкрито апеляційне провадження (т.2, а.с.200).

В зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.01.2019 року справа була прийнята до провадження (т. 2, а.с. 204). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.05.2019 року справа була призначена до розгляду (т. 2, а.с. 205).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

27.02.2020 року в судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представника апелянта, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 кошти за кредитним договором позивачу не повернув та має заборгованість. Порука є зобов`язанням, отже, до таких правовідносин застосовуються загальні правила про припинення зобов`язання, визначені у главі 50 розділу 1 книги 5 ЦК України, а саме: в результаті виконання, проведеного належним чином; за домовленістю сторін, тощо. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України). Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не вважає договір поруки припиненим та вимагає виконання поручителем зобов`язань солідарно з боржником. Відповідачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_5 позовні вимоги про визнання поруки припиненою не заявлялись. Тому, посилаючись на положення ст. 549 ЦК України суд відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу та задовольнив частково позовні вимоги, в тому числі щодо стягнення на користь позивача заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.

Апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 14 березня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитно-заставний договір № HMIBAK12770669. За умовами пункту 17.1 вказаного договору ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 8615,72 доларів США зі сплатою 10,56 % річних за користування кредитом. Пунктом 17.1.5 визначена дата погашення кредиту - 13 березня 2015 року. Період сплати щомісячних платежів - з 14 по 18 число кожного місяця. Частина кредиту в розмірі 8358,21 доларів США надана з метою придбання автомобіля «Chery AMULET» 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є предметом застави за даним договором. Частина кредиту в розмірі 83,58 доларів США надана з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, частина кредиту в розмірі 6,77 доларів США гривні надана з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, частина кредиту в розмірі 167,16 доларів США надана з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту (т. 1, а.с. 11-19).

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитно-заставним договором 14 березня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , уклали договір поруки HMIBAA00000686, за умовами пунктів 2, 4, 6,12 якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором HMIBAK12770669 від 14 березня 2008 року у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені там інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань. Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги. Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (т. 1, а.с. 19).

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», а саме п. 22 відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов`язується зі зміною забезпеченого зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов`язання. Отже з наведеного слідує, що у випадку не надання поручителем згоди на зміну умов зобов`язання порука припиняється. Припинення поруки є юридичним фактом, який може бути встановлений в судовому порядку у разі його невизнання стороною. При цьому стороною самостійно реалізується право на захист (ст. 20 ЦК України), а правило ефективності способу захисту (ст. 5 ЦПК України) діє субсидіарно.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості обсяг відповідальності боржника декілька разів змінювався. Зокрема, Банком було розраховане сальдо поточне та сальдо прострочене з 14.03.2008 року по 29.11.2013 року. Так, станом на 14.01.2009 року воно складає 8034,33 доларів США, 14.02.2009 року - 7966,26 доларів США, 19.02.2009 року - 7896,98 доларів США, тобто відбувається зменшення розміру поточного сальдо (розміру тіла кредиту, який зменшується як і заплановано розрахунком заборгованості). Разом з тим 13.03.2009 року сальдо поточне збільшилось на 375,92 дол. США і склало 8272,90 дол. США. 13.04.2010 року його розмір складав 6896,95 дол. США, тобто зменшився, однак, при цьому зростає розмір простроченого сальдо: 29.01.2010 року - 1346,99 дол. США, 19.02.2010 року та 13.03.2010 року - 1426,06 дол. США, а 13.04.2010 року - 1881,32 дол. США. Тобто, до 13.04.2010 року прострочене сальдо поступово збільшувалося на суму платежу, який не був сплачений боржником в якості погашення заборгованості, а з вказаної дати його сума стрімко зросла - на 455,26 дол. США. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості таке зростання суми простроченого сальдо відбувалося також 14.04.2011 року на 402,56 дол. США, 20.04.2012 року на 342,1 дол. США, 22.04.2013 року на 325,45 дол. США. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що за умовами кредитно-заставного договору сума кредиту складає 8615,72 дол. США, в той час як позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути, серед іншого, заборгованість за тілом кредиту в сумі 9795,49 дол. США, що більше ніж на 1000 дол. США перевищує суму, визначену умовами договору. Фактично, з вказаного вбачається, що відбувалася зміна зобов`язання та, відповідно, збільшився обсяг відповідальності боржника. Докази, які б підтверджували повідомлення поручителя про вказані обставини в матеріалах справи відсутні та позивачем до суду не подавались. Будь-яких пояснень чи спростування наведених обставин та наданого розрахунку стороною позивача в процесі розгляду справи до суду не надавалось.

Отже, вище наведене свідчить про те, що порука за кредитно-заставним договором від 14.03.2008 року припинилася. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував вказаних обставин при розгляді справи по суті, в зв`язку з чим доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення заборгованості з поручителя.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені. Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідачів заборгованість в розмірі 40150,68 доларів США, з якої: тіло кредиту - 9795,49 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2946,08 дол. США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 561,59 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання - 24924,33 дол. США, штраф (фіксована частина) - 11,81 дол. США, штраф (процентна складова) - 1911,37 дол. США. Отже, з наведеного вбачається, що пеня на 15000 дол. США перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.За ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 14.10 кредитно-заставного договору нарахування неустойки здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане відповідною стороною. Сплата неустойки здійснюється в гривнях.

Отже, сторони в договорі погодили сплату пені в гривнях. Разом з тим суд першої інстанції не врахував вказані обставини та стягнув на користь позивача пеню в доларах. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відтак, враховуючи вище зазначене, оскільки суд першої інстанції, при ухваленні рішення по суті позовних вимог не звернув увагу на те, що сторони погодили в договорі сплату пені в гривнях, а нарахована позивачем пеня значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд змінює рішення суду в частині стягнення пені та зменшує її розмір до 50 000 гривень. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Щодо інших доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд першої інстанції не встановив всі обставини, які мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд, на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, змінює рішення суду в частині стягнення пені, скасовує в частині задоволення позовних вимог до поручителя та приймає нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року - змінити в частині стягнення пені. А саме зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до 50 000 гривень.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року в частині стягнення з поручителя ОСОБА_1 - скасувати. В скасованій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 06 квітня 2020 року

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

27.02.2020 року м. Одеса