Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 126/2662/17

провадження № 61-17835св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бершадський медичний коледж,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року у складі судді Гуцола В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бершадського медичного коледжу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді викладача фізичного виховання на невизначений строк у Бершадському медичному коледжі з 2007 року.

Наказом директора Бершадського медичного коледжу Оніщенко К. М. від 31 серпня 2017 року № 134 його було звільнено у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Вважає даний наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки він винесений всупереч його правам та інтересам, а також з грубим порушенням законодавства про працю, оскільки відповідачем не було дотримано процедури виконання вимог трудового законодавства, про зміну істотних умов праці його ніхто не повідомляв та з ними не ознайомлював. Крім того, вважає безпідставною зміну відповідачем педагогічного навантаження без погодження в законному порядку з профспілковим комітетом.

З урахуванням викладених обставин просив суд скасувати наказ директора Бершадського медичного коледжу Оніщенко К. М. від 31 серпня 2017 року № 134; поновити його на посаді викладача фізичного виховання Бершадського медичного коледжу; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; вирішити питання про розподіл судових витрат.

На думку позивача йому завдано також і моральну шкоду, яку він оцінив у 20 000,00 грн та просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем дотримано процедури щодо належного повідомлення позивача стосовно змін в істотних умовах праці, яка передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, як і інші вимоги трудового законодавства. Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного наказу.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом від 27 серпня 2007 року № 47 позивач ОСОБА_1 був зарахований на посаду викладача фізичного виховання до Бершадського медичного коледжу.

Наказом директора Бершадського медичного коледжу від 31 серпня 2017 року № 134 викладача фізичної культури та виховання ОСОБА_1 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України звільнено з роботи з 31 серпня 2017 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Відповідно до акту Бершадського медичного коледжу від 05 вересня 2017 року викладач фізичної культури та виховання ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом від 31 серпня 2017 року № 134 «Про звільнення з роботи».

Прийняттю оскаржуваного позивачем наказу передували заходи, що зумовили зміну істотних умов праці ОСОБА_1

08 червня 2017 року на засіданні педагогічної ради Бершадського медичного коледжу (протокол № 9) за результатами розгляду питання про педагогічне навантаження в 2017-2018 роках було ухвалено попередити педагогічних працівників про зменшення педагогічного навантаження, скорочення посад та звільнення з 01 вересня 2017 року, пов`язаного із зменшенням кількості студентів, навчальних груп.

Інформаційною довідкою про зміни в організації навчального процесу Бершадського медичного коледжу на 2017-2018 роки підтверджено, що контингент студентів скоротився з 431 в 2014-2015 навчальних роках до 272 в 2017-2018 навчальних роках (з 15 до 9 академічних груп відповідно). Зазначене зумовило зменшення кількості годин педагогічного навантаження на 6589 (з 27708 год. в 2016-2017 роках до 21119 год. в 2017-2018 роках), й педагогічних ставок на 9,2 (з 38,5 до 29,3 відповідно).

Відповідні зміни відбулися як загалом в організації навчального процесу (об`єднано відділення, скорочено посади, знижено тарифні розряди та зменшено розмір посадових окладів працівникам, розмір місячної заробітної плати яких залежить від кількості студентів), так і конкретно знизилося педагогічне навантаження з дисциплін «Фізична культура», «Фізичне виховання», «Захист Вітчизни», які викладав позивач ОСОБА_1 , а саме: кількість педагогічних ставок зменшилася з 3,9 в 2014-2015 роках до 2,1 в 2017-2018 роках.

27 червня 2017 року первинною профспілковою організацією Бершадського медичного коледжу було проведено засідання з розгляду інформації про скорочення штату педагогічних працівників, оформлене протоколом № 7, за результатами якого було постановлено: з метою запобігання звільнення працівників пропонувати адміністрації перевести за згодою працівника на роботу з режимом неповного робочого часу.

Наказом директора Бершадського медичного коледжу від 27 червня 2017 року № 119 «Про попередження працівників про можливе звільнення та зменшення педагогічного навантаження» викладачі коледжу були попереджені про можливе зменшення педагогічного навантаження та звільнення, в тому числі і позивач ОСОБА_1 .

Як зазначено у наказі, підставами його видачі є: наказ від 23 січня 2014 року № 60 «Про затвердження Типових штатних нормативів у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації», довідка Департаменту охорони здоров`я Вінницької ОДА від 14 червня 2017 року про результати перевірки доходної та видаткової частини спеціального фонду БМК, рішення комісії по проведенню попередньої комплектації педагогічних та керівних кадрів та розподілу педагогічного навантаження від 27 червня 2017 року.

Із зазначеним наказом ознайомлені всі визначені у ньому працівники.

Відповідно до акту комісії Бершадського медичного коледжу від 28 червня 2017 року, викладач фізичної культури та виховання ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення та підписання наказу № 119 «Про попередження працівників про можливе звільнення та зменшення педагогічного навантаження».

Комісією Бершадського медичного коледжу 31 серпня 2017 року також складено акт про відмову викладача фізичної культури та виховання ОСОБА_1 погодитись працювати з неповним педагогічним навантаженням.

Згідно витягу з протоколу № 8 засідання профспілкового комітету від 31 серпня 2017 року, надано згоду на звільнення викладача фізичної культури та виховання ОСОБА_1 за відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України з наданням йому компенсацій, передбачених чинним законодавством про що було повідомлено директора навчального закладу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна зміні в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, звільнення у зв`язку з чим може мати місце на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Суди встановили, що зміни в організації навчального процесу Бершадського навчального закладу на 2017-2018 роках стали наслідком істотного зменшення контингенту студентів, що об`єктивно відобразилось на об`єднанні відділень, скороченні посад, зниженні тарифних розрядів, зменшенні розмірів посадових окладів, зменшенні годин педагогічного навантаження та кількості педагогічних ставок. У зв`язку з чим на засіданні педагогічної ради Бершадського медичного коледжу (протокол № 9) ухвалено попередити педагогічних працівників про зменшення педагогічного навантаження, скорочення посад та звільнення з 01 вересня 2017 року, пов`язаного із зменшенням кількості студентів, навчальних груп.

З огляду на прогнозоване зменшення навчальних груп, кількості студентів та перегляду і оптимізації робочого навчального плану, директором Бершадського медичного коледжу 27 червня 2017 року видано наказ № 119 «Про попередження працівників про можливе звільнення та зменшення педагогічного навантаження».

При цьому, позивач мав можливість продовжити працювати у відповідача, проте на інших, істотно змінених умовах.

Такі дії були погоджені із первинною профспілковою організацією Бершадського медичного коледжу.

Оскільки у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, саме це і стало підставою для зміни істотних умов праці позивача.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 відмовився від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, якими, зокрема, є зменшення педагогічного навантаження, про що позивача було повідомлено за два місяці відповідно до вимог статті 32 КЗпП України.

Тому посилання заявника в цій частині є безпідставними.

Не заслуговують також на увагу суду доводи заявника про те, що акт Бершадського медичного коледжу від 28 червня 2017 року є недійсним, оскільки його складено в вихідний день, так як в акті зазначені дата і місце його складання, він підписаний трьома повноважними посадовими особами з відбитком печатки закладу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами попередніх інстанцій не враховано його переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки приписи статті 42 КЗпП України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило