ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року київське державне підприємство "Ізумруд" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Алмаз-Діамант" про визнання договору № 132 від 01.08.2003 таким, що втратив чинність та не підлягає продовженню, а також про примусове виселення відповідача з належних позивачу нежилих приміщень по вул. Сім’ї Сосніних, 11, в місті Києві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 6/63 позов задоволено частково. Виселено ТзОВ "Торговий дім "Алмаз-Діамант" з нежитлового приміщення площею 195 м2, розташованого на першому поверсі будинку № 11 по вул. Сім’ї Сосніних в місті Києві, та передано приміщення Київському державному підприємству "Ізумруд".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 вищезазначене рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено в повному обсязі.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 26.04.2007, а рішення суду першої інстанції від 27.02.2007 залишити без змін. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушив вимоги процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 104 ГПК України, ст.ст. 638, 640, 642, 797 ЦК України, ст.ст. 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Київським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.08.2003 між сторонами у справі був укладений договір оренди № 132 нежитлового приміщення, що належить до державної власності, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування державне нежитлове приміщення, площею 195 м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, 11, на першому поверсі. Відповідно до умов договору його укладено строком на три роки, тобто з 01.08.2003 до 01.08.2006. При цьому, договором було передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Судами також було встановлено, що 28.08.2006 позивач направив на адресу відповідача та регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву лист, у якому повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору з 01.08.2006, небажання продовжувати дію останнього на новий термін та пропонував відповідачу до 15.10.2006 демонтувати належне йому майно та передати приміщення орендодавцю згідно з актом прийому-передачі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що після закінчення строку дії договору позивач виставив відповідачу рахунки на оплату орендної плати по договору № 132 від 01.08.2003, які були прийняті, погоджені та сплачені відповідачем вчасно. У зв’язку з цим, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що сторони у справі здійснили дії, які свідчать про продовження дії договору оренди № 132 від 01.08.2003 на тих самих умовах і на той самий строк, шляхом здійснення оплати рахунків, які виставлялися позивачем неодноразово відповідачу за договором оренди № 132 від 01.08.2003 та продовженням користування об’єктом оренди, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Суд першої інстанції правильно врахував фактичні обставини справи, з яких вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про припинення дії оспорюваного договору оренди № 132 від 01.08.2003.

У цьому ж зв’язку, судом першої інстанції було правомірно зазначено, що відповідно до умов договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, а оскільки відповідач за актом приймання-передачі приміщення не повернув, а користування майном носить оплатний характер, то оплата виставлених позивачем рахунків є обов’язком відповідача та не свідчить про продовження строку дії договору.

Крім того, згідно з вимогами ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Статтею 27 згаданого закону визначено, що у разі закінчення строку дії договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених в договорі.

З врахуванням викладеного, а також з урахуванням вимог ст. 785 ЦК України, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині примусового виселення відповідача з займаних нежилих приміщень по вул. Сім’ї Сосніних, 11 в місті Києві, підлягають задоволенню, є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

У цьому ж зв’язку, суд першої інстанції правомірно зазначив, що позовні вимоги про визнання договору оренди таким, що втратив чинність та не підлягає продовженню, фактично є вимогами про встановлення юридичних фактів, тоді як ст. 16 ЦК України не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів як встановлення юридичного факту, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.

Керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київського державного підприємства "Ізумруд" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 6/63 залишити без змін.

Головуючий                                                                             Остапенко М.І.

Суддя                                                                                         Харченко В.М.

Суддя                                                                                         Борденюк Є.М.